Коли першого дня цього тижня в Придністров’ї підбивали підсумки виборів до представницьких органів влади, багато мешканців республіки згадали, що рівно 34 роки тому, 1 грудня, у створеній волею народу республіці відбулися перші вибори Президента ПМР та референдум про незалежність.
Це на сьогодні виборчі кампанії вже стали для придністровців справою звичною, а колись, на зорі формування придністровської державності, за їхню підготовку, організацію та проведення політичні діячі з Кишинева погрожували порушенням кримінальних справ та позбавленням волі. Однак придністровців, загартованих у політичній боротьбі, які зазнали в ній перших жертв, було вже не налякати. Численні агітатори з-поміж членів ОРТК, інших громадських організацій, вели активну агітаційну кампанію напередодні всенародного голосування за лідера республіки.
Причому не стільки за когось із трьох висунутих кандидатур (Григорія Маракуци, Геннадія Благодарного, Ігоря Смирнова), скільки за необхідність прийти на виборчі дільниці та віддати голос за майбутнє республіки, за її самостійність, за її незалежність, за керівника, який очолить подальшу боротьбу. Нелегкою, часом небезпечною була ця діяльність у сільських населених пунктах, де був сильний ідеологічний вплив представників народного фронту Молдови.
Читачам нашої газети, особливо молодим, необхідно нагадати, в який час у ПМР відбувалися перші президентські вибори. В середині серпня 1991-го у Москві провалився путч ДКНС (Державного комітету з надзвичайного стану).
Скориставшись цією ситуацією, офіційний Кишинів навішав народним вождям придністровців ярлик «путчистів». Багатьох лідерів молодої придністровської державності, зокрема Ігоря Смирнова, схопили спецслужби Молдови й посадили у в’язницю. У відповідь на це жінки Придністров’я блокували залізницю, оголосили «рейкову війну», і не зійшли зі своїх позицій до повного звільнення всіх заарештованих молдовською охоронкою народних представників.
Восени 1991-го Радянський Союз доживав останні дні. І це всупереч тому, що в березні того ж року на всесоюзному референдумі більшість виборців висловилася за його збереження. Однак, нічого не допомогло. І тоді придністровці вирішили взяти власну долю у свої руки. Розв’язати назрілі питання можна було лише за допомогою демократичних механізмів: з’їздів народних депутатів, виборів із подальшим створенням власних законних інститутів влади, референдумів. Голосування за незалежність вимагало від придністровців великої рішучості, мужності та чіткого усвідомлення можливих наслідків такого вибору. Саме тому результат наступних президентських виборів та призначеного цього ж дня референдуму був настільки важливим.
Вибори Президента призначили на 1 грудня 1991 року. Починаючи з 22 жовтня Верховною Радою була утворена ЦВК, яку очолив Володимир Рябцев. Одночасно з Президентом обирався віце-Президент. Вибори та референдум відбувалися у складній політичній обстановці. З метою гарантування безпеки громадян, недопущення прориву на територію республіки поліції Молдови, диверсійних або терористичних груп, підрозділи республіканської гвардії у взаємодії з ТРЗ (територіально-рятувальними загонами), підрозділами міліції та РЗСМ (робітничими загонами сприяння міліції) з 28 листопада заступили на бойове чергування. Завдяки вжитим заходам, вибори та референдум провели у спокійній обстановці, без зривів.
Явка на референдумі та президентських виборах становила 78 %. За незалежність республіки проголосували 97,7 % виборців, які взяли участь у голосуванні. Більшість голосів виборці віддали Ігорю Смирнову (243 507 або 65,4 %). Другий результат у виборчих перегонах належав Григорію Маракуці (115 339 чи 30,9 %), третій – Геннадію Благодарному (5 512 чи 1,5 %). Уже через два дні, 3 грудня 1991 року, Ігор Смирнов під час сесії Верховної Ради був приведений до присяги як перший Президент республіки.
Влада Молдови, як і очікувалося, волю народу не визнала, вибори та референдуми, що відбулися, оголосила незаконними, а придністровців – сепаратистами. Мало того, Кишинів знову спробував силою нав’язати придністровцям свою владу. 13 грудня 1991 року силові структури Молдови черговий раз атакували Дубоссари, внаслідок чого загинули захисники Придністров’я.
2 березня 1992-го розпочалася широкомасштабна агресія Молдови проти ПМР. Так придністровцям довелося зі зброєю в руках відстоювати незалежність утвореної держави, за яку вони проголосували 1 грудня 1991 року.
Сергій ХОХЛОВ.
Фото tiraspol-news.ru