35 років тому в Тирасполі відбувся ІІІ Надзвичайний з’їзд народних депутатів ПМРСР усіх рівнів.
Головними темами гострих депутатських дебатів у його перебігу стали питання створення органів виконавчої влади та банківської системи молодої держави, а також ухвалення власного бюджету. Це було продиктовано небажанням влади Молдови переглянути політику, що проводилася стосовно ПМРСР. Офіційний Кишинів ніяк не відреагував на прохання союзних органів влади до Молдови й до ПМРСР розпочати пошук взаємоприйнятних компромісів. У Тирасполі у відповідь на нього призупинили створення органів влади й запропонували створити федеративну республіку у складі Придністров’я, Молдови та Гагаузії, а також коаліційний уряд, до якого увійшли б представники всіх трьох сторін. Однак влада Молдови категорично відкинула пропозиції придністровців. Мало того, вона посилила конфронтацію. У зв’язку з цим варто згадати: 2 листопада 1990 Молдова зробила першу спробу збройного вторгнення в Дубоссари з використанням загонів поліції для придушення громадянських протестів. Троє придністровців загинули, 16 були поранені. Відносини Кишинева і Тирасполя вкрай загострилися.
Ці тривожні фактори й спричинили скликання III Надзвичайного з’їзду депутатів ПМРСР усіх рівнів. Під час зборів народні обранці характеризували гостроту і напруженість суспільно-політичної обстановки, намічали першочергові завдання з соціально-економічного розвитку республіки.
«Про необхідність формування органів державного управління йшлося і на ІІ з’їзді, – наголошував, виступаючи перед колегами, голова виконкому Слободзейської райради Микола Остапенко, якого трохи більше ніж через рік вбили терористи групи «Бужор». – Чого ми чекаємо? Як би ми не старалися, відповідь Молдови зрозуміла. Тим часом до її бюджету щомісяця відраховуються мільйони рублів. Якщо ми не ухвалимо конкретного рішення з зазначенням термінів створення виконавчих органів, це триватиме і до IV з’їзду».
Зійшовшись на думці, що державі потрібна надійна виконавча влада, учасники з’їзду вирішили створити комісію з формування органів державного управління і банківської системи. Належало розробити їх структуру, штатний розклад, кошторис витрат, а також підібрати кадри на посади керівників виконавчої та судової гілок влади.
Крім того, з’їзд ухвалив політичне рішення щодо формування власного бюджету.
«Мені було доручено зв’язатися з ленінградськими вченими та виробити з ними угоду щодо розробки нашого першого державного бюджету, – розповів голова ОРТК Володимир Ємельянов. – Я відвідував із ними наші провідні підприємства, запрошував на наради керівників підприємств і бухгалтерів. Таким чином розпочиналася робота з формування нашого першого власного бюджету».
Учасники з’їзду звернулися також до Верховної Ради СРСР з проханням визнати ПМРСР повноцінним суб’єктом союзної федерації. Багато депутатів говорили про те, що проблема нових державних утворень рано чи пізно має бути порушена у Верховній Раді СРСР, оскільки з подібними зверненнями виступало багато автономних республік Росії, а також Крим, Південна Осетія, Абхазія. У зв’язку з цим учасники з’їзду, народні депутати СРСР кишинівець Юрій Блохін, придністровці Микола Костишин та Борис Палагнюк, підготували спеціальне звернення до народних депутатів СРСР від автономних утворень з проханням підтримати їхню законодавчу ініціативу про визнання ПМРСР.
На той час Верховна та місцеві Ради ПМРСР були обрані й успішно працювали.
5 березня 1991 року Верховна Рада республіки прийняла Постанову «Про структуру органів державної влади ПМРСР», якою було затверджено структуру органів державного управління (Уряду ПМРСР), що складалася з 15 республіканських управлінь.
У травні 1991-го був ухвалений перший придністровський бюджет. Влітку того ж року у Придністров’ї затвердили державну символіку – герб і прапор. 5 листопада 1991 року ПМРСР була перейменована на ПМР. А 1 грудня придністровці обрали першого Президента молодої держави.
Павло ОСТАПЕНКО.