Дубоссарський зоопарк – не лише місце, де живуть тварини. Це історія родини, любові до природи та справи, яка розвивається вже довгий час. Торік звіринцю виповнилося 15 років. Нині справу його засновника – Петра Більського – продовжують діти та онуки.
Зоопарк створювало й розвивало подружжя Більських разом із дочкою та зятем. На сьогодні естафету перейняло нове покоління родини – син Андрій разом із доньками. У такий спосіб сімейна справа, розпочата батьком, стала справою всієї династії та передається від серця до серця.
Власник Дубоссарського зоопарку Андрій Більський розповідає, що зимовий період є чи не найскладнішим упродовж року, адже турбота про вихованців тут не припиняється. Територію регулярно очищають від снігу, доріжки посипають піском, щоб відвідувачі могли безпечно гуляти навіть у морозну погоду. Теплолюбні тварини та птахи зимують у теплих, опалювальних приміщеннях, а ті, хто добре переносить холод, – поні, косулі, олені, лисиці, угорські свинки, птахи – залишаються у вуличних вольєрах.
У холодну пору року особливу увагу доводиться приділяти годуванню: мешканцям звіринцю дають більш калорійні, поживніші корми, частіше змінюють воду та наливають теплу, щоб вона не замерзала. Навіть ведмедиця Маша, яка не впадає у сплячку, взимку стає менш активною, проте залишається під постійним наглядом.
Окрема історія – маленьке оленятко Дашка, яке влітку до зоопарку привезли рибалки, вони знайшли його в лісі. Малятко було зовсім крихітним і не могло стояти на ногах. Сім’я Більських буквально виходила Дашку: годували овечим молоком, доглядали вдень і вночі. Нині їй вже сім місяців: вона зміцніла, виросла і стала справжньою улюбленицею зоопарку – живим символом турботи, терпіння і любові до кожної живої істоти.
Андрій Більський розповів, що любов до тварин у їхній родині панувала завжди. Він з дитинства пам’ятає, що у батьківському домі жили птахи, екзотичні тварини, страуси. Саме тоді зародилася ідея створити зоопарк – не як бізнес, а як простір турботи, поваги до природи й живого світу.
Тепер цю філософію вже поділяють і продовжують діти та онуки. Наприклад, Олена, онука Петра Дмитровича, майже рік допомагає рідним доглядати за улюбленцями. Маючи здобуту гуманітарну освіту, дівчина свідомо обрала сімейну справу. Ще малою дівчинкою вона проводила вихідні в зоопарку, допомагала дідусеві та бабусі, а сьогодні це стало частиною її щоденного життя. Олена не тільки доглядає за підопічними, а й бере участь в упорядкуванні території, оформленні клумб і прикрашанні зоопарку. Для неї кожна тварина – це окрема особлива історія, характер, душа. Кожній із них властива своя поведінка, звички, прихильності. Одні тягнуться до людей, інші, навпаки, обережні, треті – грайливі, а всі разом стають частиною великої родини.
Зоопарк функціонує не лише завдяки зусиллям родини Більських. Велику підтримку надають мешканці міста та сіл району. У межах благодійних акцій школярі та вихованці дитячих садків привозять овочі, фрукти, крупи та зерно – усе необхідне для тваринок у зимовий період, коли потреба в харчуванні зростає.
Ось так, крок за кроком, день за днем, справа Петра Більського продовжує жити. Не як просто зоопарк, а сімейна історія, наступність і зв’язок поколінь, а також приклад того, як відповідальність, любов до природи та праці може передаватися від батька до дітей, від дідуся – до онуків, зберігаючи головне: душу, сенс і турботу про живий світ.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото автора.