У музеї образотворчого мистецтва м. Тирасполя відкрилася виставка робіт члена Спілки художників СРСР і Придністров’я, заслуженого діяча мистецтв ПМР Геннадія Михайловича Зикова. Вона приурочена до 95-річчя від дня його народження.
Експозиція «Перехрестя смислів» – своєрідний простір, де органічно сусідять різні епохи та людські долі. У двох музейних залах представлено понад 50 творів майстра. Вони виконані в різних техніках і жанрах: від ліногравюри до живопису, від портрета до пейзажу. Блокадний Ленінград і міста, що відроджуються з руїн після війни, екологічні проблеми, літературні образи і мальовничі краєвиди рідного краю – творчість митця охоплює широкий спектр тем.
Голова республіканської Спілки художників Сергій Панов у вступному слові зазначив:
«Це був по-справжньому талановитий художник. Пам’ятаю, як ми писали на пленері біля Дністра. Я встиг завершити одну роботу, а Геннадій – дві, й до того ж вони були неймовірно детальні та якісні. Розповідали, що він був найталановитішим серед випускників своєї групи».
Завідувач музею Ольга Любовецька наголосила на особливій виразності кольорових ліногравюр майстра:
«Це складна, трудомістка техніка, де для кожного кольору потрібна окрема заготовка. Зиков сміливо використовує насичені відтінки – червоний, зелений, коричневий, чорний – створюючи багатошарові та глибокі композиції».
Як представника покоління художників, які буквально увірвалися в мистецтво в середині 60-х, Зикова відрізняла широта творчого діапазону. Йому були підвладні малюнок і ліногравюра, портрет і пейзаж. Геннадій Михайлович постає перед глядачем, відвідувачами виставки і як літописець часу, і як художник, який сміливо порушує соціально-політичні теми. Звертає на себе увагу те, що багато його робіт залишаються без підпису. Це свідомий крок автора. Він прагнув надати глядачеві свободу інтерпретації, дозволити кожному, хто спостерігає за його образотворчими роботами, прийти до власних висновків, можливо, відмінних від первісного задуму автора.
Враженнями від виставки поділилися молоді шанувальниці таланту майстра пензля. Марині, яка навчалася в Одесі на дизайнера інтер’єрів, сподобалася робота «Вікно». Вона зауважила, що «цю картину легко вписати в інтер’єр». Її подруга Інна звернула увагу на серію «Пори року» (1978 р.), де одне і те ж мальовниче місце біля Дністра зафіксоване художником у різні сезони, а також символічну роботу«Квітка радіації», що ілюструє руйнівну силу невидимої зброї в образі смертоносної квітки, яка обвиває нашу тендітну планету.
Геннадія Михайловича Зикова не стало 27 травня 2013 року. Підсумком його яскравого, сповненого невтомною творчою працею життя стали твори, що відтворюють красу рідного краю, архітектуру південних міст, сільські простори та мальовничі береги Дністра. Сьогодні роботи Геннадія Зикова мають не лише художню, а й історичну цінність. Вони – щире зізнання в любові до рідної землі.
Виставка працюватиме до серпня цього року. Кожен любитель образотворчого мистецтва матиме можливість доторкнутися до багатогранної спадщини майстра і відкрити для себе власні «перехрестя смислів».
Рядки з біографії. Геннадій Михайлович Зиков народився 11 березня 1931 року в Ленінграді. Дитинство припало на воєнні роки, і пам’ять про них червоною ниткою проходить у багатьох його роботах. Спочатку навчався в Республіканському художньому училищі в Кишиневі, потім – у Московському поліграфічному інституті. Працював у галузі графіки, живопису, реставрації, макетування та бутафорського мистецтва.
У 1958 році був прийнятий до Спілки художників СРСР; у 1994-му став членом Спілки художників Придністров’я; у 1996-му – аналогічної спілки РМ. Він брав активну участь у культурному житті Тирасполя: за його сприяння були створені картинна галерея, краєзнавчий музей, дитяча художня школа, майстерні Художнього фонду. Митець також залучався до художнього оформлення драмтеатру.
Геннадій Зиков працював художником і фахівцем-реставратором вищої категорії в науково-дослідній лабораторії «Археологія» ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. Відновлені ним історичні артефакти і нині прикрашають експозицію Археологічного музею університету.
Стефанія КУЧЕРЯВЕНКО.