Тираспольська гуманітарно-математична гімназія відзначила 133-ю річницю заснування. Найстаріший навчальний заклад нашого краю відчинив свої двері для городян у позаминулому столітті – 24 лютого 1893 року. Спочатку це була жіноча прогімназія, споруджена на пожертвування мешканців міста.
Гімназичне життя того часу нічим не відрізнялося від сучасного: вихованки так само відвідували уроки, у них були ті самі перерви, домашні завдання, екскурсії. На своїй сцені вони ставили хвилюючі їх театралізовані постановки.
Начальницею гімназії призначили дочку надвірного радника Ольгу Берестньову, а головою педагогічної ради став дворянин Олександр Ляборинський. Своїх перших вихованок – 17 юних дівчат – гімназія випустила у життя 1901 року.
Після встановлення в Тирасполі Радянської влади, гімназія набула нового статусу – трудової школи № 1.
Дівчатка почали навчатися разом із хлопчиками. Першим директором цієї школи став Іван Перетятько. У двадцяті роки минулого століття вчителем малювання тут працював Олександр Федорович Фойницький – відомий усім художник. Проте вже 1933-го трудову школу № 1 було перетворено на російську середню школу № 10. Розпочався новий етап в історії навчального закладу.
У роки Великої Вітчизняної війни у школі, на першому поверсі будівлі, розташовувався військовий госпіталь. Учні доглядали поранених, готували посилки на фронт. Більшість чоловіків-учителів та багато випускників пішли воювати, зокрема й добровольцями. У боях загинуло понад шістдесят випускників і вчителів школи. Героями Радянського Союзу стали п’ятеро випускників: Володимир Бочковський, Георгій Чернієнко, Павло Щербинко, Сергій Полецький та Михайло Павлоцький.
Під час відступу фашистських окупантів із Тирасполя школу було спалено. Поки відновлювалася її основна будівля, всі заняття проходили в маленькому одноповерховому будинку у дворі школи, а також у будівлі колишньої синагоги міста. У 1948 році навчальний заклад було перетворено на російську середню школу № 6. У 1949-му другого життя набула і стара споруда, яка зберегла колишній вигляд.
У рік століття від дня народження видатного хіміка Миколи Зелінського Тираспольська середня школа № 6 дістала ім’я знаменитого земляка – хіміка-органіка. Пізніше у дворі навчального закладу було встановлено погруддя вченого.
Свого нинішнього статусу – столичної гуманітарно-математичної гімназії – школа набула в 1991 році. Першим її директором призначили Жанну Літнарович. У 1992-му в навчального закладу нового типу з’являються свої гімн і Статут. Того ж року гімназія була нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
Серед знаменитих випускників є Герої Соціалістичної Праці – Гнат Дьяченко, Михайло Коптильников, Валентина Соловйова; лауреати Державної премії СРСР Юхим Учитель та Філіп Печул; креативний композитор Зіновій Столяр, талановитий художник Віктор Ткаченко, диригент симфонічного оркестру Москви Володимир Вайс і вище названі п’ять Героїв Радянського Союзу.
Напередодні 133-ї річниці гімназії наш кореспондент зустрівся з Жанною Літнарович, яку можна назвати лідером за кількістю років, проведених у директорському кріслі цього навчального закладу.
– Жанно Тагірівно, що означає у Вашому житті Тираспольська гімназія?
– Гімназія не може щось означати у моєму житті, бо вона і є моє життя. Причому найкраща і світла його частина. Я ж її пестувала від народження. Значить, це моє дітище. При мені народилися Статут гімназії, її герб та гімн. Нарешті, за мого керівництва школа була відзначена державною нагородою – медаллю «За трудову доблесть».
– Що, на Вашу думку, є найголовнішим у ТГ-МГ?
– Найголовніше в нашій гімназії – її душа. Той дух, який формується колективом учителів, учнів та їхніх батьків. Шкільні стіни невблаганно відраховуватимуть час: 135, 150, 200 років, проте гімназія все одно залишатиметься молодою, бо її стіни щороку наповнюватимуться новими молодими й дзвінкими голосами. Духу гімназії немає віку. Нинішні гімназисти дивуються: «Невже їй уже 133?!»
– Що Ви хотіли б побажати гімназії в її 133-ю річницю?
– Настануть нові часи, прийдуть нові люди. Гімназія стане прекраснішою, ще більш відомою, кращою, але тієї, в якій залишилося моє серце, вже не буде ніколи. І нехай життя біжить, квапить нас, підганяє, її чарівний дух перетворюватиме тих, кому вона дорога.
Вітаю рідну гімназію, бажаю подальшого процвітання та нових досягнень! Гімназистам – нехай щастить, усе завжди вдається і все виходить, щоб вони досягли задуманого. Педагогам бажаю міцного здоров’я, життєвих і творчих сил, добробуту, вдячних і талановитих учнів.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото yandex.ru