У сучасному світі вже немає поділу професій на чоловічі та жіночі, проте залишаються сфери діяльності, де так необхідні висока емпатія, материнська доброта, чуйне серце і дбайливі руки. Серед таких галузей – освіта.
Здавна повелося, що спілкування з дітьми і турбота про них – прерогатива жінок. Матері та бабусі завжди відповідали за сімейне виховання, вони були хранительками життєвих знань і умінь, передавали їх із покоління до покоління.
Ця традиція існує й у сучасній педагогіці. Жінки відіграють найважливішу роль у розвитку дошкільного виховання, становлять основу шкільних колективів. Щодня вони шукають і знаходять шлях до дитячих сердець, з великим терпінням і тактом виховують і навчають. Праця освітян особлива, адже вони не просто передають накопичені людством знання тим, хто підростає. Справжні наставниці відкривають дитині світ, запалюють іскру допитливості, формують особистість.
Напередодні Міжнародного жіночого дня ми з визнанням і вдячністю розповімо про мешканок Кам’янщини, які присвятили своє життя педагогіці. Героїнь цього нарису поєднує не тільки обрана професія. Їхній трудовий шлях розпочався в 1990-му – тому самому році, коли була створена Придністровська Молдавська Республіка. Їхнє професійне зростання відбувалося паралельно з розвитком нашої країни. Вони пережили зміну програм і підручників, будували нову систему освіти, а їхня любов до професії й до учнів залишалася незмінною. Неможливо порахувати, скільки за три з половиною десятиліття проведено занять і батьківських зборів, скільки перевірено зошитів, скільки випускників крокують життям…
Важко повірити, що ці милі жінки, долі яких нерозривно пов’язані з історією нашої республіки, вже ветерани педагогічної праці. Вони, як і раніше, виховують майбутніх громадян, крокуючи в ногу зі століттям: активно впроваджують сучасні технології, знаходять нові форми роботи з учнями. Вони беруть участь у дослідницьких проектах, ведуть гуртки, організовують шкільні свята, відкривають красоти рідного краю, навчають любити його. Їхня енергія та щирість надихають дітей, а довіру і повагу батьківської громадськості ці педагоги вважають найкращою нагородою.
Вихователька – це більше, ніж робота, Це поклик серця, вибір на життя
Катерина Цуркан із села Слобода-Рашків зрозуміла, що її серце назавжди віддане дітям, коли стала помічницею вихователя. Няньчила малюків, вчила їх одягатися і взуватися, тримати в ручках ложку і виконувати гігієнічні процедури. Допомагала і вихователю: читала дітям казки, гралася з ними, відповідала на тисячі «Чому?»… 
У цій повсякденній метушні раптом усвідомила: робота в дитячому садку – її покликання. Помітили це і колеги, порадили вчитися. Коли Катерина вступила до державного університету і почала проникати в таємниці того, як ростити здорових, веселих, добрих і щедрих дітей, завідувач садка перевела її на посаду вихователя.
«Великий стаж – це не втома, а мудрість. Я щодня допомагаю дітям дізнаватися щось нове, робити відкриття. Приємно бачити, як розвиваються їхня мова, пам’ять і увага, як формуються уявлення про навколишній світ. Ми разом малюємо та ліпимо, танцюємо та розучуємо вірші. За кілька років вихованці з невмілих малюків перетворюються на готових до школи випускників», – розповідає про свою професію Катерина Францівна.
Нині в її групі діти від 5 до 7 років. Вони з задоволенням поспішають вранці до сільського освітнього комплексу. У Слобода-Рашкові школу та дитсадок об’єднали ще у 2015 році. У класах і групах по-домашньому затишно та завжди цікаво. Про це Катерина Цуркан дбає як заступник директора Слобода-Рашківського комплексу з дошкільної освіти. Дотримання режиму дня, реалізація розвивальних програм, допомога колегам, спрямована на їхнє професійне зростання, взаємодія з батьками вихованців, ведення документації та виконання інших важливих обов’язків – усе це сфера її відповідальності.
Як річка, з роду і до роду, Ця мова з’єднує народ
У нашій республіці, яка стала Батьківщиною для представників понад 70 національностей, одним із єднальних факторів була і залишається російська мова. Цей важливий предмет викладає учням Рашківської школи Людмила Томак.
Стати вчителем вона мріяла з дитинства. Надихнув дівчинку директор Валя-Адинкської школи, фронтовик Олексій Малюта. Він був різнобічно освічений і так любив свою справу, що міг замінити в малокомплектній школі, де часто виникав кадровий дефіцит, будь-якого вчителя.
Людмилі була ближча література, тому вибір припав на філфак ПДУ. Дівчина навчалася заочно, поєднуючи цей процес із роботою піонервожатою. У 1990-ті, коли піонерський рух уже відходив в історію, її обов’язком стала організація учнівського дозвілля. Людмила, яка була не набагато старша за своїх вихованців, придумувала для них цікаві заходи, згуртовувала школярів, розвивала в них ініціативність.
Потім їй довірили навчання малюків, і щоб краще розуміти психологічні особливості цього віку, Л. Томак освоїла спеціальність «Педагогіка і методика початкової освіти». У рідній Валя-Адинкській школі більше 30 років успішно поєднувала обидві спеціальності, а ще була заступником директора з навчально-виховної роботи.
«Педагог повинен бути не тільки провідником знань, а й прикладом того, як важливо вчитися все життя, – впевнена Людмила Володимирівна. – Зараз я викладаю російську мову та літературу в середній школі села Рашків. А ще намагаюся навчити дітей цінувати і поважати культуру нашої країни».
Краєзнавством, вивченням історії Придністров’я та рідних сіл вона зуміла захопити свій шостий клас, від якого нещодавно отримала такий відгук:
«Дорога Людмило Володимирівно! Ви не тільки класний керівник, Ви справжній друг, який завжди вислухає та допоможе. Красно дякуємо Вам за це! Бажаємо, щоб Ви завжди були такою щасливою і допитливою».
Вчителька перша – рідна, як матір
Валентина Балинська почала працювати, коли навчалася на природничо-географічному факультеті Придністровського державного університету. В одній зі столичних шкіл, де студентка проходила практику, їй запропонували години – і з тих пір вона успішно поєднувала навчання з учителюванням.
Коли з дипломом повернулася до рідної Кам’янки, з’ясувалося, що за її фахом немає вакансій. А от учителів початкових класів не вистачало. Валентина взяла малюків із думкою: «Тимчасово, поки знайдеться місце за профілем» – і вже готується до восьмого випуску в середню школу.
«З малюками час летить непомітно. Ми вчимо літери, читаємо казки, співаємо, майструємо вироби… Кожен урок – нова сторінка. Зараз у мене найбільший клас у районі – 29 учнів. Та навіть із такою кількістю встигаю приділити увагу кожній дитині, – розповідає Валентина Вікторівна. – Мені дуже подобається працювати з початківцями, я їх люблю. І сподіваюся, що приношу користь не тільки дітям, а й нашій державі, адже початкова школа – фундамент, на якому будується все подальше навчання».
Для своїх четвертокласників Валентина Балинська не тільки мудра наставниця, яка веде у світ знань, а й друга мама. Це й не дивно, адже з нею вони – 5 днів на тиждень із восьмої ранку до пів на п’яту вечора. На уроках Валентина Вікторівна чітко пояснює нові теми, а на заняттях у групі продовженого дня перевіряє, як діти засвоїли цей матеріал. Може спокійно, з доброю посмішкою кілька разів поспіль роз’яснювати незрозумілі моменти. Коли ж усі домашні завдання зроблені, вона і в рухливі ігри з дітьми пограє, і на пізнавальну прогулянку поведе, і безліч інших розваг запропонує. Напевно, тому її учні завжди з задоволенням поспішають до рідної школи № 2.
Читай, співай, навчайся, знай, Культуру рідну поважай!
Шкільний дзвоник як серця ритм
Шкільна програма містить предмети, що допомагають розвивати логіку та мислення, а є й ті, що виховують Людину. Це мова та література, що становлять основу національної культури, джерело нашої ідентичності, є зв’язком зі своїм корінням.
Уже 35 років із любов’ю та майстерністю навчають дітей російській та українській мовам Анжела Унтура та Оксана Івасіва. Вони допомагають юним серцям почути й відчути красу рідного слова, зрозуміти силу народної мудрості, доторкнутися до нашої багатої спадщини.
Надихнувшись тією любов’ю до фольклору, літератури та батьківської мови, яку транслюють на своїх уроках досвідчені педагоги, їхні учні беруть активну участь у фестивалях і культурних проектах, перемагають на предметних олімпіадах і творчих конкурсах районного, республіканського та міжнародного рівня. А головне – багатомовність стає не рядком у законі, а нашою реальністю, в якій дбайливо збережено унікальний голос кожного народу Придністров’я.
Поєднує філологів із Грушки та Кам’янки і пройдений шлях від учителя до директора школи.
Анжела Григорівна керує сільським освітнім комплексом (до складу якого входить також і дитсадок) півтора десятиліття. За цей час суттєво покращився стан навчального закладу, а головне – створено дружний колектив, об’єднаний прагненням передати свої знання дітям, навчити їх пишатися своєю Батьківщиною та поважати її традиції.
Директорський стаж Оксани Василівни – всього півтора року, а керує вона найбільшою школою Кам’янки. За століття, що триває історія навчального закладу, тут склалася традиція завжди і в усьому бути кращими. Звання лідерів за якістю знань, за участю у різних заходах і перемоги в конкурсах та змаганнях колектив міської СШ № 2 успішно відстоює й нині.
Від батьків учнів О. Івасіва й очолюваний нею колектив нещодавно отримали в соцмережах подяку за сучасний підхід до навчання та виховання:
«Ми цінуємо увагу і турботу, які ви щодня вкладаєте в розвиток наших дітей. Особливо хочемо відзначити яскравий і незабутній осінній ярмарок, новорічні свята з квестами – усе було неймовірно захопливо, креативно та весело. Завдяки вашій праці та професіоналізму наша школа стає сучаснішою та цікавішою для всіх!»
Тетяна ГРИЦЮК.