Саме ці слова зі скарбниці народної мудрості спадають на думку, коли мова заходить про шанувальників української пісні, об’єднаних у колектив із поетичною назвою «Стожари». Тим більше, що у перші квітневі дні гурт святкує двадцять шостий день народження.
Стожари, або ж Плеяди, – це зоряне скупчення, що здавна вабить людський погляд своєю ясністю і близькістю до Землі. І недарма саме таку назву обрав для себе народний ансамбль української пісні, який уже понад чверть століття сяє на культурному небосхилі Придністров’я та далеко поза його межами.
Чуйною душею і щирим серцем цього «зоряного» колективу є Ніна Баланко – викладач Григоріопольської дитячої школи мистецтв ім. Гуртового, жінка, для якої пісня стала не просто захопленням, а способом життя. Молдаванка за походженням, вона з гордістю несе у собі українське коріння і ділиться цією духовною спадщиною з іншими.
«Українська пісня – це частина нашого внутрішнього світу, – говорить Ніна Петрівна. – Вона супроводжує людину від перших кроків до глибокої старості, розділяє з нею і радість, і смуток. Через пісню народ відчував і передавав красу життя – таку різноманітну, щиру й невичерпну».
Любов до музики жила в ній змалку: вона співала скрізь, удома з батьками, на святах або просто так, для душі. Після школи доля привела її до Тирасполя, де вона навчалася в музичному училищі, а згодом – до Харкова, де пройшли роки роботи та життєвого становлення. Однак серце покликало назад, додому, де вона продовжила працювати в рідній музичній школі, виховуючи власних сина і дочку, а ще нові покоління дітей та молоді – так і творила власну мистецьку історію.
Ансамбль «Стожари» народжувався поступово. Спочатку до нього увійшло близько двадцяти людей – різних за професіями, віком і національністю, але об’єднаних щирою любов’ю до української пісні. Ніхто нікого не змушував співати, людей до гурту привела сама пісня. Цікаво, що трудова діяльність значної частини учасників (понад 70 відсотків) пов’язана з медициною, немов би вони лікують не лише тіло, а й душу, музикою.
Акомпаніатор ансамблю Віктор Вербецький, лікар за фахом, чудово володіє грою на баяні, і завжди знаходить час для творчості, віддаючи частину свого серця сцені. Ніна Петрівна з особливим трепетом згадує перші виступи колективу: переповнену залу Палацу культури ім. П. Ткаченка в Бендерах, хвилювання, що стискало груди, і перші акорди пісень: «Їхав козак потайком» та «Ой, у лузі калина стояла». Тоді ще молодий і недосвідчений колектив зумів торкнутися душ глядачів настільки глибоко, що відповіддю стали бурхливі овації та щирі сльози.
Час невпинно плине, змінюючи обличчя колективу. Хтось виїхав за межі республіки, хтось покинув цей світ навіки, але основа ансамблю, його міцний кістяк, зберігся. Серед тих, хто і нині підтримує творче життя «Стожарів», передаючи досвід молодим, – Парасковія Кирикой, Тетяна Балан, Маша Бовар, Валентина Чорноус, Марія Войтович, Клавдія Бутузова.
Для Ніни Баланко кожен вихід на сцену – це особлива мить, сповнена хвилювання і радості. Побачити небайдужі очі глядачів, відчути їхню емоцію – це те, що надихає і не дає уявити життя без «Стожарів». Бо пісня – це не просто звук, це жива нитка, що єднає серця, дарує надію і наповнює душу світлом.
За роки свого існування ансамбль неодноразово представляв свою творчість за межами рідного краю: у Києві, Вінниці, Одесі, Тульчині, Кишиневі, брав участь у Міжнародному фестивалі хорового співу імені Павла Муравського. Їхні голоси звучали і в ефірі українського радіо, а рідним Придністров’ям вони мандрують і досі, беручи участь у численних святах і фестивалях, зокрема у Шевченківських днях, у фестивалі української народної пісні «Пшеничне перевесло».
ПІСЛЯСЛОВО. Ідея створення ансамблю належала Петру Богуцькому – голові Григоріопольського товариства української культури «Стожари», нині ще й очільнику Спілки українців Придністров’я імені
О. Бута. Його ініціативу підтримав тодішній начальник міського Управління культури Петро Райлян. Петро Петрович як керівник ТУК любить свій колектив, опікується ним, зокрема, подбав про сценічні костюми та сприяє у гастрольних поїздках.
І нині, крок за кроком, нота за нотою, «Стожари» продовжують свій шлях, як ті далекі зорі, що, здається, світять особливо яскраво саме тоді, коли їх найбільше потребує людська душа.
«Стожари» по праву удостоєні звання «Народний самодіяльний колектив», а їхня керівниця – відмінний працівник культури ПМР, відзначена високою державною нагородою – орденом «Трудова слава».
Христина ЖУРАВЕЛЬ.
Фото з архіву Ніни БАЛАНКО.