СПОЛУЧНИК – незмінна службова частина мови, яка використовується для зв’язку однорідних членів речення, частин складного речення та самостійних речень між собою.
За функціями сполучники поділяються на сурядні (з’єднують рівноправні слова або частини речення, тобто однорідні слова та частини сурядного складного речення) та підрядні (приєднують підрядне речення до головного). Сполучник чи то… чи то поєднує однорідні члени речення, а сполучники який, ніби, наче, бо – частини складного речення.
Серед сурядних сполучників розрізняють:
єднальні: і (й), та (у значенні «і»), також, і… і, ні, як, так і, не тільки, а й;
протиставні: а, але, та (у значенні «але»), зате, проте, однак, все ж;
розділові: або, чи, або… або, чи… чи, то… то, не то, не то, чи то, чи то.
Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення):
Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха,
Що виросли крила,
що неба достане,
Коли полетить (Т. Шевченко).
Серед підрядних сполучників розрізняють:
порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;
часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тим часом як, як тільки, тільки що;
причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;
мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;
умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;
допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;
наслідковий: так що.
За будовою сполучники бувають: а) прості, б) складні, в) складені.
Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як. Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито. Складені (із двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки, а й.
За способом вживання сполучники поділяються на:
а) одиничні, б) повторювані,
в) парні.
Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. (що – приєднує підрядне речення до головного). Повторювані сполучники (і… і, ні… ні, або… або, чи… чи, то… то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення і частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду.
(Леся Українка). Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна. Парні сполучники (не тільки, а й, як, так і, хоч, але, якщо, то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.
За походженням сполучники бувають непохідні (і, та, але, бо, чи) та похідні (зате, проте, щоб,
тому що).
За значенням сполучники поділяються на сурядні, підрядні та пояснювальні.
Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).
ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ
1. Прочитайте текст. Визначте основну думку. До якого стилю мовлення належить висловлювання? Які службові слова вжито в тексті? Назвіть їх. Випишіть сполучники.
Нестримно спливають століття. У вогні пожежі й запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старих виростали нові міста і храми. Чим дальша від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя й інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає за собою свідків – пам’ятки архітектури. Серед цих пам’яток чи не найцікавішими є церкви, собори й монастирі. Храми України… Великі собори й маленькі церквички. Скільки їх спалено і знищено! Історія знає безліч прикладів, коли на місці зруйнованих храмів зводилися нові, ще кращі й міцніші. Бо нашому народу ніколи не бракувало здорового глузду, щедрості душі та віри (Л. Шошина).
2. Знайдіть і підкресліть сполучники у прислів’ях, визначте їхній розряд.
1. Бджола мала, а й та працює. 2. Шукає працю, де більше зиску, а менше риску. 3. Коли стоїш високо, то не будь гордим, коли стоїш низько, то не гнися. 4. Не бійся, та стережися. 5. Ледар живе, аби землі важче. 6. Яку дружбу поведеш, таке й життя поведеш. 7. У кого серце вовче, той їсть, кого хоче. 8. Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться. 9. М’яко стеле, та твердо спати. 10. Нащо й клад, коли в сім’ї лад.
3. У поданих реченнях замініть виділені сполучники їхніми синонімами.
Старий ще більше насупився, але доскіпуватись не став. Відтоді кожен міг Дениса слід пізнати, коли із блешнею пройшов він ставом. Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам. Над чорними очима молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкрилені брови. Хоч і знаю, що все скінчиться добре, а проте не можу заспокоїтись.
4. У поезії підкресліть одним кольором сполучники сурядності, іншим – підрядності.
Надходить дощ. Шумлять бліді берези…
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…
А дужий грім зустрів такі діези,
Що злякано дзвенить вікно!
Тікає день. Скриплять вози на греблі…
Під чередою стогне оболонь…
І раптом шріт — дрібні перлові краплі…
І знову вітер, гуркіт і огонь.
І вже туман пливе, бреде над полем,
Щоб за хвилину сонцем розцвісти,
Щоб навіть я з надією та болем
Твої старі перечитав листи!
(Євген ПЛУЖНИК)
5. Запишіть у три стовпчики сполучники:
Сімнадцять чи вісімнадцять років; і пень, і колода, зате влучно; іду незважаючи на те, що стомився; великі очі, неначе неозоре небо; розумію через те, що читав багато; малий, але спритний; існує, щоб не щез ніколи; дорого, проте якісно; ясно, раз і гаразд; дарма що дощить, а виконав-таки; матиме, якщо ягід назбирає; йду, отже ж дійду.
6. Замініть граматичну характеристику певним словом із довідки. Запишіть ці слова, дотримуючись запропонованої послідовності:
1. Дієслово першої особи, другої дієвідміни, однина, теперішній час. 2. Прислівник часу (сполучникове слово). 3. Дієслово третьої особи, першої дієвідміни, однина, теперішній час. 4. Іменник другої відміни, чоловічого роду, м’якої групи, Н. в., однини. 5. Прийменник.
6. Іменник першої відміни, жіночого роду, твердої групи, М. в., множини. 7. Іменник першої відміни, жіночого роду, твердої групи, Зн. в., множини. 8. Дієслово першої особи, першої дієвідміни, однина, теперішній час. 9. Іменник другої відміни, чоловічого роду, м’якої групи, Ор. в., однини. 10. Присвійний займенник.
Довідка. Навколо, себе, коли, своїм, ім’я, поволі, цей, суддя, місяць, і, працюєш, блукає, але, бо, білить, люблю, чи, в, променем, вікно, хатини, хто, відпочиваєш, травах, що.
7. Перепишіть, розкриваючи дужки. З’ясуйте, в яких випадках слова є сполучниками, а в яких – іншими частинами мови.
1. А Михайлик (тим) часом добіг додому
(Б. Грінченко). 2. (Тим) (часом) як гості розмовляли й пили чай, молодий Радюк приїхав у двір (І. Нечуй-Левицький). 3. Хто зробив шкоду, (про) те ніхто не дізнався: (за) те знала одна Василина (І. Нечуй-Левицький). 4. (Про) те діда не видно (В. Нестайко). 5. (За) те ж як у свято або в неділю, як вирвешся на вулицю, усе село розлягається піснями (Панас Мирний). 6. Але іноді ми Стьопці прощали (за) те, що, на наш погляд, він дуже багато знав (В. Нестайко). 7. Як на ноги сп’явся, то (й) за працю взявся. 8. Не кожен, хто дбає, то (й) має (Народна творчість).
8. Запишіть сполучники у три колонки: 1 – ті, що пишуться разом; 2 – через дефіс; 3 – окремо.
Немовбито, дарма що, тому-то, причому, проте, після того як, якби-то, незважаючи на те що, тільки-но, у міру того як, замість того щоб, тобто, начебто.
9. Подані пари речень поєднайте в одне за допомогою сполучників, поданих у довідці. Запишіть, визначте вид речення за будовою.
1. Маріїнський палац розташований у мальовничому куточку Києва. Його оточує чудовий парк. 2. Авторство Царського палацу приписують Растреллі. Проект споруди розробив архітектор Іван Мічурін. 3. Архітектура палацу вражає багатством орнаментів. Ще більшої виразності надає йому колірна композиція.
4. У ХVІІІ ст. палац складався з двоповерхового корпусу. Був прикрашений чудовим ліпленням. 5. Другий поверх, виконаний із дерева, призначався для житлових кімнат. Перший кам’яний поверх належав челяді. 6. У 80-х роках ХХ століття було проведено великі реставраційні роботи. У палаці проводяться урядові прийоми (За О. Ламоновою).
Довідка: проте, бо, а, оскільки, і, хоча.
10. Запишіть прислів’я, вставляючи на місці крапок пропущені сполучники. Поясніть вживання розділових знаків.
1) Наука в ліс не веде, … з лісу виводить.
2) … добре жити, треба працю любити.
3) … такий до роботи, … до розмови. 4) В очі любить, … за очі гудить. 5) М’яко стелить, … твердо спати. 6) Не той урожай, … в полі, а той… в коморі. (Нар. творч.).
Довідка: що, а, як, щоб, проте, що, якби, та.
11. Спишіть, розкриваючи дужки. Назвіть сполучники, визначте, які вони за значенням і будовою.
Як(би) кривди не було, ми не знали би, що зло є на те, що(би) з ним биться. (І. Франко). Бій був короткий, про(те) запеклий. Ще вітер хмари не розвіяв, ще гай від жалощів поник, та знов чоло підводить Київ, що(б) не хилить чола повік. (М. Рильський). Що(б) я не робив, постійно думаю, що служу цим, скільки дозволяють мені сили, передусім моїй батьківщині. (І. Павлов). Дівчина сказала, ніби(то) бачила на лимані кілька човнів. (А. Головко).
Сполучник – це унікальна службова частина мови, яка не має лексичного значення, не змінюється і не є членом речення, але зв’язує слова та частини речень. Він надає мові логічності, поділяючись на сурядні (і, а, але) та підрядні (що, якби, бо), а деякі з них утворилися з інших частин мови.
Цікави факти про сполучники
«Німі» зв’язки: Сполучники не виконують граматичної ролі в реченні (не є підметом чи присудком), а працюють виключно як службовий елемент.
«Але» – лідер прислів’їв: Дослідження показують, що в українських прислів’ях часто зустрічається сполучник «але» (наприклад: – Малий, але розумний).
Службові «перевертні»: Багато сполучників (проте, зате, однак) походять від інших частин мови, а деякі, як «що» чи «як», можуть бути багатозначними.
Синонімічне багатство: Українська мова має синонімічні сполучники (наприклад, протиставні: а, але, та, проте, зате, однак).
Милозвучність (І – Й Сполучник «і» чергується з «й» для уникнення збігу голосних або приголосних, забезпечуючи мелодійність мови (співали і танцювали – співали й грали).
Зв’язок усього: Вони можуть поєднувати як окремі слова (батько й мати), так і цілі речення (Учитель читає, а учні слухають).
Інтонація замість сполучника: У художній чи розмовній мові сполучник може бути пропущений, а його роль виконує інтонація (безсполучникові речення).
Ольга ШАПОВАЛ.