У квітні 1944-го довгоочікувана весна Перемоги прийшла на землі Дубоссарського району. Серед перших були звільнені села Дубово, Нові Гояни, Койково, Дойбани-2, Гармацьке та Цибульовка.
Визволяли ці населені пункти воїни 2-го і 3-го Українських фронтів. Щороку на початку квітня вдячні селяни проводять мітинги, приносять квіти до місць поховань, до меморіальних споруд, установлених на честь місцевих жителів, які не повернулися з війни.
Під гнітом німецько-румунських окупантів жителі сіл Дубоссарського району перебували з 1941 року. Коли ж наприкінці березня 1944-го в села району з боку Котовська почали приходити радянські розвідники, у людей з’явилася надія. У кровопролитних боях за Койково загинув 71 червоноармієць. Радянські воїни поховані у братській могилі, розташованій на місцевому цвинтарі. Вона з’явилася тут внаслідок перепоховання воїнів-визволителів у 1951 році. Керував цією акцією житель села, фронтовик Леонід Адамчук.
На жаль, у селах району вже не залишилося живих ветеранів Великої Вітчизняної. Проте є ще живі селяни, які перебували під ворожою окупацією. Про ці страшні роки вони діляться спогадами з сучасниками. Житель Койкова Григорій Габабян розповів під час мітингу, як брав участь у перепохованні загиблих воїнів-визволителів. Йому тоді не було ще й 18 років.
«Ми були допризовниками. Прийшов посильний і сказав, щоб ми всі з лопатами прибули до сільради Койкова. Там нам повідомили, що ми братимемо участь у перепохованні радянських воїнів, – згадував він. – Нас було п’ятеро: Толя Пересунько, Валя Мокусей, Ваня Безбабченко, Петя Федоренко та я. Розрізнені могили загиблих у боях червоноармійців були вздовж усієї Полтавської траси – від Котовська до Дубоссар, усього 71. Саме перед Днем Перемоги, 8 травня 1951-го, зібралися всі мешканці нашого села і відбулося їхнє перепоховання у братській могилі».
Звільнення Дубоссарського району, як і Григоріополя, й Тирасполя, здійснювалося під час Одеської наступальної операції. Місто Дубоссари та Дубоссарський район звільняли війська 89-ї та 94-ї стрілецьких дивізій 53-ї армії 2-го Українського фронту, а також 299-ї Харківської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту.
Про звільнення Дубоссар і сіл Дубоссарського району повідомляли оперативні зведення Радінформбюро від 12 і 13 квітня 1944 року. Ще 135 днів після витіснення загарбників місто перебувало під безперервним обстрілом, оскільки південна частина району (Кошниця, Дороцьке, Пирита) була зайнята фашистами. Повністю Дубоссарський район був звільнений у серпні 1944-го під час Яссько-Кишинівської операції. Ціна довгожданої перемоги виявилася високою: у боях за місто та села району загинули понад 4,5 тисячі червоноармійців.
У Дубоссарах живими залишилися лише два ветерани Великої Вітчизняної війни: Володимир Костенко та Володимир Зайчук. Коли почалася війна, Володі було 14. Разом із сім’єю він пережив усі тяготи та негаразди румунсько-фашистського окупаційного режиму. Після звільнення Придністров’я його направили до 26-го навчального стрілецького полку, що дислокувався в Миколаєві. Зайчук закінчив прискорені курси підготовки. Потім у званні молодшого сержанта його направили служити до 286-ї стрілецької дивізії під командуванням Василя Маргелова.
«Під час окупації на цій території спочатку були німці, потім прийшли румуни, каральні загони. Вони встановлювали свої порядки, знущалися з людей. Дуже радий, що дожив до 82-ї річниці визволення нашого краю від фашистів. Нас, свідків тих подій, залишається все менше. Дякую, що про нас пам’ятають, і що молоде покоління зберігає пам’ять про подвиг Червоної Армії», – сказав ветеран.
Пам’ять про воєнні роки та подвиг захисників Батьківщини дбайливо зберігається в музеях, меморіалах, а головне – у серцях вдячних нащадків.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото Людмили МОКУСЕЙ.