ДО 125-РІЧЧЯ ПАВЛА ТКАЧЕНКА
Безп’ятий, Абрикосов, Гайда, Людмир, Урсу, Петреску, Яша, Басарабяну, Базаров, Петря та Павло Ткаченко. Під 11 псевдонімами був відомий румунській охоронці полум’яний революціонер Яків Антипов, життя якого нерозривно пов’язане з Бендерами.
Народився він у квітні 1901 року на станції Новосавицька в сім’ї залізничника. Вже наступного року родина переїжджає до Бендер. 1910-го Яків – учень реального училища, пізніше вивчив французьку, німецьку, румунську та єврейську мови. У 14 років він стає підручним майстра залізничних майстерень, а в 15 – членом організованого в Бендерах політичного гуртка. Навесні 1917-го Яків їде до Петрограда, де вступає на юридичний факультет університету. Студентом бере участь у лютневій революції. Після цього його політичні погляди остаточно сформувалися.
Батьківщина Антипова Бессарабія була окупована Румунією. Він повертається до Бендер і входить у протистояння з окупантами, згуртовуючи у підпільну групу революційну молодь. Згодом йому вдалося налагодити випуск листівок: більшовики готували повстання. Однак у травні 1919 року Бендерське збройне повстання зазнало поразки.
Румунська жандармерія лютувала, Яків – на грані арешту. Тоді Антипов був направлений до Кишинева «для відновлення більшовицького підпілля». Тут він і дістав найвідоміший псевдонім, під яким увійшов до історії краю – Павло Ткаченко. Поставлене завдання він виконав. Мало того, у жовтні 1919-го революціонер очолив Кишинівський комітет РКП(б). Друкування листівок на гектографі він організував у себе на квартирі. Це було дуже ризиковано, і в лютому 1920 року Ткаченко обладнав підпільну друкарню, де випускалася нелегальна газета «Бессарабский коммунист». Через кілька днів сигуранца все ж таки вийшла на слід секретаря підпільного осередку, і Павла Ткаченка кинули до Кишинівської в’язниці. Жодних свідчень, навіть під тортурами, він не дав. Відчайду́шна втеча позбавила революціонера нових мук і врятувала від страти.
На початку 1921 року Яків Антипов (Ткаченко) знову був заарештований і за процесом «270-ти» засуджений до двох років ув’язнення. Однак під тиском масових протестів трудящих Бессарабії, Румунії, Франції, Німеччини, Данії та інших держав у серпні 1923-го королівський уряд змушений був звільнити його з ув’язнення, заборонивши водночас проживання в Румунії.
Через Австрію та Німеччину він потрапив до СРСР. 4 лютого 1924 року разом із Григорієм Котовським та іншими політичними діячами він направляє на адресу Центрального Комітету РКП(б) доповідну записку з пропозицією утворити на схід від Дністра Молдавську Радянську Республіку.
Ось що зазначалося у записці: «Поширення Радянської влади на межі Бессарабії має тим більше значення, що цей край упирається на півночі та сході в Буковину та Галичину, русинське населення яких цілком на боці УРСР і СРСР». Підсумком стало проголошення 12 жовтня 1924 року Молдавської автономії у складі Української РСР. Згодом вона стала прообразом ПМР.
У Москві Яків Антипов продовжував займатися політичною роботою. Одночасно багато уваги приділяв підтримці бессарабського підпілля. Всупереч постійній небезпеці бути схопленим, Павло неодноразово бував у Бессарабії, брав активну участь у налагодженні зв’язків і зміцненні місцевих комуністичних організацій. Попри постійне стеження поліції, йому вдавалося ховатися від неї. Однак 19 серпня 1926 року він усе ж таки був схоплений сигуранцою в Бухаресті. Понад два тижні Ткаченко зазнавав безжальних тортур, але зламати його волю не вдалося. Тоді полоненого вирішили ліквідувати, нібито, «під час втечі». Це сталося на шляху до Кишинева на станції Вістернічени – полум’яного революціонера вбили пострілом у спину.
ДО ВІДОМА. За радянських часів ім’ям Павла Ткаченка було названо Тираспольський консервний завод, одну зі столичних вулиць та провулок на Цегельній Слобідці. На центральній вулиці Тирасполя встановлено погруддя героя.
Вулиця Протягайлівська у Бендерах була перейменована на вулицю Павла Ткаченка. У 1961-му на честь 60-річчя від дня народження революціонера коштом комсомольців і молоді міста й сусідніх сіл перед будівлею залізничного вокзалу «Бендери-1» Павлу Ткаченку спорудили пам’ятник. У 1972-му він був перенесений у сквер перед Палацом культури, який також названий його ім’ям. Монумент являє собою триметрову постать, висічену з рожевого мармуру. На зворотному боці постаменту викарбуваний його девіз: «Я – солдат революції, ним і залишусь!»
1974 року в будинку № 74 на вул. Кірова відкрився меморіальний музей П. Ткаченка та Г. Старого. Нині його експонати зберігаються у Бендерському історико-краєзнавчому музеї. А в нашій пам’яті Ткаченко назавжди залишиться 25-річним.
Андрій ТИРАСПОЛЬСЬКИЙ.