«Станіслав Чернілевський – сучасний український поет, кінорежисер, сценарист
і педагог, режисер дублювання іноземних кінофільмів українською мовою.
Правди є різні, а істина одна.
Як і одне дитинство на все життя.
Воно завжди – щастя.
Може, єдине щастя в житті.
Найдорожче. Як матір.
Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ
Тернистий шлях до мети
Кажуть, що поетичні твори є віддзеркаленням душі поета. У Станіслава Болеславовича Чернілевського дитинство було не безхмарним. Народився він 6 липня 1950 в с. Жвані на Вінниччині. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Тож довелося здобувати середню освіту в школах-інтернатах. Не відразу Станіславу пощастило і з вибором професії за покликом душі. Спочатку був монтувальником декорацій у Київському театрі, недовго працював учителем після закінчення (1973) Вінницького педагогічного інституту, оскільки з дитинства марив кінематографом і прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого він здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, писав кіносценарії. З 1995 року працює на телеканалі 1+1 режисером та редактором дубляжів іноземних кінофільмів українською мовою. Згодом став викладачем у театральному інституті.
Провідна тема творчості: сім’я, родина
Проте де б не був Станіслав Чернілевський, яку життєву стезю собі не обрав би, перш за все, він поет. Його поезія бере свої початки й мотиви в дитячих мріях. Дмитро Павличко у передмові до книжки «Рушник землі» писав: «Є такі серця, для котрих розлука з матір’ю – смертне страждання..». З його дитячих мук, з туги за мамою народжувалися його вимогливі поняття до людини і світу. Це і вплинуло на характер його поезії, пронизаної прагненням тепла родинного затишку, любов’ю до матері. Він високо цінує родинні стосунки й традиції. Про палку любов до рідної неньки свідчить вірш «Теплота родинного інтиму».
Через неньку ми пов’язані із Всесвітом
Короткий і змістовний вірш розповідає про ставлення поета до матері. Для неї він завжди залишається хлопчиком. Для поета матінка, завжди мудріша від нього, є місточком до навколишнього світу, до Космосу:
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Для поета повернення до рідного дому – подорож у дитинство. В материнській оселі зникають проблеми й недуги, дорослий син знову відчуває себе дитиною. Коли мама поруч, так легко, світло і чисто на серці:
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Мати творить чудо, намагаючись зігріти свою родину, вона запалює піч і прив’язує «мотузком диму» хату до небес. У неї в гостях дорослий син, зігрітій материнським теплом, він знову стає маленькою дитиною, його душа відчуває світло маминого вогню.
Аналіз, паспорт твору
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська та особиста (інтимна).
Тематика: дитяча поезія.
Рік написання: 1982.
Напрям, течія: модернізм.
Провідні мотиви:
– палка синівська любов до неньки та рідної домівки;
– зв’язок поколінь через турботу і любов матері;
– прості та водночас сакральні моменти повсякденного життя;
– людина й природа: єдність з навколишнім світом.
Тема: зображення тепла, що панує в родинному колі письменника.
Ідея: оспівування провідних людських цінностей – материнської любові, батьківської хати, щасливих років дитинства.
Основна думка: кожна людина завжди пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася, де минуло її чарівне дитинство.
Художньо-стильові особливості:
– ліричний герой звертається від першої особи («я»), що підкреслює щирість переживань;
– автор використовує прості, але надзвичайно проникливі слова. Опис побутових деталей (піч, ковдра) допомагає створити приємний спокійний настрій;
– лірика близька до неоромантизму через увагу до внутрішнього світу, до емоцій і символів.
Художні засоби, стилістичні фігури:
– Епітети: «родинний інтим», «весело і з ляком», «світанковий мамин вогонь».
– Метафори: «на шибках досвіток не скрес», «мотузочком диму хату прив’язала до небес» – символ турботи матері й безпеки дому; «душа світліє перед днем», хата «прив’язана до неба… маминим вогнем».
– Уособлення: «полум’я гуляє по гіллю», «вже однак зникає гіркотина», «не катує серце печія».
– Літота: «Знову я – малесенька дитина» – підкреслює відчуття захищеності.
– Порівняння: «Мати знає більше, аніж я».
– Інверсія: «встала мати», «зникає гіркотина», «не катує серце печія».
– Зменшено-пестливі слова: мотузочком, малесенька.
Образи та символи:
– Ліричний герой – власне поет – хоч і дорослий уже чоловік, знову відчуває себе дитиною в рідному домі.
– Мати виступає центром, навколо якого вибудовується все життя. Її дії – це не тільки побутова рутина, а й справжнє мистецтво створення добробуту. Уособлює любов, захист і стабільність.
– Хата, прив’язана до неба материнською любов’ю, є затишним місцем, де зберігаються найсвітліші почуття, своєрідним духовним притулком, осередком безпеки та гармонії.
– Вогонь у печі не лише освітлює, а й оберігає. Символ життя, що його підтримує мати; тепло, яке зігріває не лише тіло, а й душу; енергії, яка є джерелом сили та єдності родини. У творі полум’я також підкреслює життєву активність і невтомність матері.
– Мотузочок диму – невидимий зв’язок між рідною домівкою та чимось вищим, духовним.
– Небеса – мир, внутрішній комфорт.
– Досвіток – символ нового дня, духовного оновлення та надії.
Словник
Інтим, інтимний – особистий, душевний; затишна атмосфера, що сприяє відвертості, близькості.
Шиби – віконне скло.
Скрес, скреснути – зник, зникнути.
Досвіток – світанок, ранок.
Печія – пекучий біль.
Зело – зелень, трави.
«Забула внучка в баби черевички…»
Тема самотності, відірваності від найрідніших людей у вірші «Забула внучка в баби черевички». Здавалося б, простий життєвий епізод: гостювала внучка у бабці, поїхала додому і забула свої черевички. Однак у поета Чернілевського це не просто епізод – це маленька драма в серці люблячої бабусі. Знову в самотній хатині затих голос і сміх онуки, знову починаються довгі дні і ночі чекання. А їй, старенькій, так довго чекати наступного літа.
Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
Особливо нестерпною для самотньої бабусі є ніч. Лягла вона без вечері, без світла. Доторкнулася до черевичків онучки – і наче знову на мить відчула її присутність. Їй хочеться бачити маленьку онучку частіше, хоча б уві сні.
Аналіз, паспорт твору
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Напрям, течія: модернізм, символізм.
Вид лірики: філософська, меншою мірою пейзажна.
Тематика: дитяча поезія.
Провідні мотиви:
Цінність турботи старшого покоління про молодше.
Проблема самотності та старості.
Плинність часу (дитинство як мить).
Розлука та спогади.
Тепла, ностальгійна атмосфера села.
Тема: зображення прощання бабусі зі своєю онукою.
Ідея: заклик любити своїх рідних, пам’ятати про них, частіше їх відвідувати.
Художньо-стильові особливості:
ліричність і мінімалізм: короткі рядки створюють інтимний настрій;
поєднання буденності з філософським: прості дії (забуте взуття, завершення літнього часу) набувають символічного значення.
Художні засоби, стилістичні фігури:
Епітети: «дитячий сміх», «спорожніла хата», «зорі-жаровички», «вікова звичка», «тихенько опустила».
Метафора: «дитячим сміхом бризнувши в зело», «за повелінням вікової звички».
Уособлення: «перекотилось літо за село», «курява вляглась після коліс, і вийшли в небо зорі-жаровички», «осінь їй тихенько опустила листок / горіховий листок перед вікном».
Синекдоха: «махнуло рученя на бензовозі».
Зменшено-пестливі слова: черевички, рученя, жаровички, малесенькі, тихенько.
Анафора (єдинопочаток): «і курява …», «і вийшли …», «і тихо …», «і осінь …».
Інверсія: «забула внучка», «перекотилось літо», «махнуло рученя», «і вийшли в небо зорі-жаровички».
Образи та символи:
баба – берегиня роду, старенька, потребує уваги дітей. Любить онучку, через її від’їзд сумує, адже її роки не нескінченні. Вона навіть не вмикає світла в хаті, що підкреслює її відчуття порожнечі. Символ турботи, спокою і мудрості.
черевички, які внучка забула, – символ пам’яті, родинного та духовного зв’язку. Рядки «малесенькі дитячі черевички у спорожнілу хату занесла» розкривають теплоту та ніжність, яку бабуся відчуває до своєї онуки.
горіховий листок – символ багатства (любові, добра, душевного тепла) яким діляться з нами бабусі.
дорога – класичний образ життєвого шляху.
літо – символізує дитинство.
осінь – символ старості, часу, який невпинно рухається вперед, залишаючи за собою спогади.
Любов до матері, до рідного житла сформувала особистість Станіслава Чернілевського. Надзвичайно тонкий лірик, він зумів передати материнську гіркоту і сум розставання з рідними дітьми й онуками. На його думку, найдорожча на світі – мама, найцінніше в житті – щирість і теплота родинних стосунків. Йому заслужено присуджено премію ім. В. Симоненка.
Родинні почуття – найвищі цінності в житті. Щасливий той, хто має дружну родину, хто цінує материнську турботу, хто час від часу повертається до рідної домівки.
Цікаві факти з біографії
Станіслав Болеславович згадує: «Найглибший спомин мого дитинства пов’язаний із криницею… Коли я, ще маленький, уперше побачив рибок у прозорій криничній воді, довкола якої лежали білі сніги, я пережив пронизливу мить дива. Це була якась неймовірна присутність іншого світу у світі звичному. Чудесна сув’язь таємничого й буденного, магія одкровення… Це іншобуття в бутті, це глибина пісні в голосі моєї мами Галини, це ластівочі гнізда у глиниську, це криниця чистого паперу чи білого полотна, це «хата, що прив’язана до неба мотузочком диму», і «горіховий листок перед вікном», – це все те, від чого завше перехоплює подих, і що, певно, і є поезія».
► Перший вірш С. Чернілевського, присвячений Тарасу Шевченку, був надрукований у районній газеті, коли він навчався у четвертому класі.
► Коли він насмілився показати свої вірші відомим поетам – Миколі Вінграновському та Дмитрові Павличку, вони були зачаровані безперечним талантом і зворушені його долею, сприяли молодому поету у виході у світ його першої збірки поезій «Рушник землі» (1984).
► У 1987 р. була заснована літературна премія ім. Василя Симоненка, С. Чернілевський за цю книжку став її першим лауреатом.
Марфа Дмитренко.
Фото www.ukrlib.com.ua