До 90-річчя від дня народження Івана Драча
Український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
У селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) 17 жовтня 1936 року народився Іван Федорович Драч – людина, чиє ім’я назавжди вписане в історію української літератури, кінематографа та національно-визвольного руху. Поет, перекладач, сценарист, драматург, Герой України (2006), перший голова Народного Руху України, народний депутат України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV і V ступенів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом із Ліною Костенко та Павлом Тичиною він був номінантом на Нобелівську премію з літератури.
Сьогодні, у рік 90-річчя від дня його народження, ми згадуємо не лише поетичний талант, а й складний, часом суперечливий, але завжди щирий життєвий шлях людини, яка пройшла період становлення від сільського хлопця до одного із символів української незалежності.
Народився Іван Драч у родині робітника радгоспу. Початкову та середню освіту здобув у школі містечка Тетіїв. Навчався охоче й успішно, особливо добре давалися гуманітарні предмети. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював також інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ в напрямку діяльності МТС. Уже 1951 року в районній газеті був надрукований його перший вірш – заявка на майбутнє поетичне життя.
У 1955–1958 роках служив в армії, у 16-му понтонно-мостовому Верхньодніпровському полку. Після демобілізації, у 1958 році, успішно вступив до Київського університету на філологічний факультет. Однак навчання не закінчив: був виключений через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 року відновив навчання на заочному відділенні, але згодом залишив університет і пішов працювати в редакцію газети «Літературна Україна».
Згодом закінчив дворічні вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме в ті роки формувався його поетичний голос.
У 1959 році Іван Драч став членом КПРС (залишався ним до 1990-го – майже тридцять років). Того ж року вступив до літературної студії імені Василя Чумака та Клубу творчої молоді, де виступав зі своїми поезіями, брав участь в організації літературних вечорів і швидко став популярним у колі так званих «дітей відлиги».
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами. Іван Драч відкрито підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших. Водночас
30 червня 1966 року ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії імені О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко).
З початком Перебудови Драч відновив контакти в дисидентських колах. 25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам’янці-Подільському, де народився Микола Бажан.
ТВОРЧІСТЬ ПОЕТА
Творчий шлях Івана Драча розпочався в період «хрущовської відлиги». Дебютом стала поема-трагедія «Ніж у сонці», опублікована 1961 року в київській «Літературній газеті». Вона одразу привернула увагу критики своєю неординарністю та силою поетичного мислення.
Протягом 1962–1988 років вийшли збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).
Уже перша збірка «Соняшник» оспівувала долю звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. «Візитковими» для Івана Драча залишаються твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів: «Балада про соняшник» (що дала назву дебютній збірці) та «Етюд про хліб».
За збірку «Корінь і крона» у 1976 році він удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік було розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події. У 1983 році Драча відзначили Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у російському перекладі «Зелёные врата» (Москва, 1980).
За радянських часів він створював і цілі цикли віршів, присвячених Леніну та комуністичній партії, до якої належав. Водночас його поезії набули широкої популярності як у СРСР, так і за кордоном. Їх перекладали російською (кілька окремих видань), білоруською, азербайджанською, латиською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами.
Окреме місце у творчому доробку належить кіносценаріям. Саме Іван Драч написав сценарії до фільмів, які становлять золотий фонд українського кінематографа: «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Пропала грамота». Йому присвячено телефільм Романа Єфименка «Іван Драч. Кредо».
ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ
Іван Драч завжди охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про шкільне кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання, писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їхній батько загинув на фронті.
Одружився Іван Федорович із жінкою на дев’ять років молодшою, Марією (1946 р. н.). У подружжя народилося двоє дітей, син Максим (1965) та донька Мар’яна (1972). Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків. Син не пережив батька, загинув у 2009 році.
Іван Драч разом із дружиною Марією прожив більшу частину життя. Їхня родина залишалася для нього опорою навіть у найскладніші часи.
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Справжнім політичним злетом Івана Драча стала доба Перебудови. На І з’їзді Народного Руху України за перебудову 7–10 вересня 1989 року його обрали головою Руху.
Весною 1990 року Драча обрали депутатом Верховної Ради УРСР. З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Піз-
ніше очолив громадську організацію – Товариство «Україна-Світ».
Наш Іван Драч: СПОГАДИ З ПРИДНІСТРОВ’Я
Здається, зовсім недавно Іван Федорович гостював у Придністров’ї, не залишаючи без уваги значні заходи, на які його запрошували українці краю. Відтоді, як перестало битися невгамовне серце поета, минуло вісім років, а пам’ять не дає забути його добрі очі, щиру, іронічну посмішку і безліч приказок та прислів’їв, якими рясніла його мова.
Незважаючи на гучні звання, Іван Федорович був скромною людиною. Він не носив славу як орден, а, навпаки, зберігав простоту й людське тепло, з усмішкою називаючи себе другом «Червоної калини».
Уперше до Тирасполя Іван Драч прибув у 1994 р. як голова Товариства «Україна-Світ» разом із його відповідальним секретарем Тарасом Осауленком. Він із живою цікавістю знайомився з містом, відвідав музей, побував у с. Варниця.
Пам’ятною залишилася і його наступна зустріч. У складі поважної української делегації Іван Федорович знову приїхав до Тирасполя. Уявіть собі: славетний поет, оточений митцями, політиками, діячами культури – усі вони зібралися в скромній кімнатці, де було лише кілька стільців і стіл. Саме за ним, в офісі товариства «Червона калина», Іван Драч підписував у подарунок свою нову книгу. На першій сторінці залишив він такий жартівливий, проте зворушливий напис: «Перебуваючи у штаб-квартирі Аліси Коханової, обіцяємо служити їй вірою і правдою до останнього подиху. 25.09.1999».
Тоді всі щиро сміялися разом із ним, із видатним співаком Дмитром Гнатюком, поетом Павлом Мовчаном та іншими членами делегації.
Неймовірно навіть сьогодні повірити, що ті, хто були знані в усьому світі, відвідали майже всі країни Європи, обидві Америки, Канаду, побували серед українських громад в Азії – знайшли час, щоб приїхати до Тирасполя і завітати до скромного приміщення товариства «Червона калина».
У 2000-му Драч знову приїздив до Тирасполя, бував у с. Варниця, в Бендерах відвідав Меморіальний музей Бендерської трагедії. У 2011-му святкував з українцями 20-річчя Спілки українців Придністров’я імені О. Бута у Палаці Республіки, спілкувався з Президентом Ігорем Смирновим і отримав від нього нагороду.
Читачі «Гомону» пам’ятають новорічне привітання Генія, що надійшло напередодні 2017-го, у якому він звертався до колективу редакції та читачів газети зі словами: «Нехай прийдешній 2017 рік виправдає ваші надії та сподівання, принесе мир, щастя і затишок до вашої оселі».
Нам побажав, а собі не зарадив. Трапилася важка хвороба, лікарня, були й розмови телефоном, спроби підбадьорити та підтримати морально. Проте недуга не дала шансів і забрала життя нашого доброго друга вже через півтора року. Тільки фото залишилися на пам’ять та кілька збірок поезії з дарчими написами на них.
Іван Федорович Драч пішов із життя вранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі в рідному селі Теліжинці.
Його поезія, громадянська позиція і людська теплота залишаються з нами. У рік 90-річчя від дня народження Івана Драча ми знову відкриваємо його книги, перечитуємо «Баладу про соняшник», згадуємо людину, яка вміла бути і поетом, і громадянином, і просто добрим другом. Його життя – це дзеркало складної доби, в якій він зумів зберегти і поетичний голос, і людяність.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Писати вірші почав ще в дитинстві.
Після 10 класу, не вступивши на факультет журналістики, почав викладати російську мову й літературу в семирічці села Дзвеняче.
Товаришував із Павлом Загребельним і Миколою Вінграновським.
Від 1958 року навчався у Київському університеті. Був виключений за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна».
Разом із дружиною Марією прожив більшу частину життя.
У його творчому доробку, крім поетичних збірок, є сценарії до прекрасних фільмів, які становлять золотий фонд українського кінематографа: «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Пропала грамота».
За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну та комуністичній партії.
І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфименка «Іван Драч. Кредо».
Вулиці Івана Драча є в Івано-Франківську, Ізмаїлі, Києві, Ковелі.
Творчість Івана Драча набула широкої популярності як в СРСР, так і за кордоном.
Сонце – особливий образ у творчості І. Драча, воно символізує природне й духовне життя.
Особливістю поетичного стилю І. Драча є зближення космічних і земних мотивів.
Іван Драч належить до когорти «шістдесятників».
За словами самого Драча, щастя – це «те омріяне, що десь попереду. Це як лінія обрію, яка біжить, ти доганяєш, а його немає, ніколи».
Ольга ШАПОВАЛ.
Фото Уляни Бондарчук.