Перейти до змісту
Герб Придністровської Молдавської РеспублікиОрден Пошани ПМР

Республіканська громадсько-політична газета українською мовою · з 1992 року

#МиПридністровці

Хай гуляєвсе село!

Хай гуляєвсе село!
Фото автора.

Листопад у Придністров’ї щедрий на храмові свята. Не став винятком і цей рік. Одне з таких святкувань відбулося в селищі Маяк Григоріопольського району. Назва в нього незвичайна, світла, промовиста. Ніби саме призначення цього місця – вказувати шлях, бути орієнтиром, символом надії та стійкості, вести до світла. Попри все.


Автор цих рядків разом із представниками Українського дому в Тирасполі – його адміністратором і керівником Русланом Білоруським та співробітницею установи Ольгою Красильниковою – прибула до Маяка саме на початок народних гулянь. На щастя, погода була чудовою, тож дорога з Тирасполя видалася легкою та приємною.

А в самому селищі вже панувало справжнє свято.
На майданчику біля Будинку культури було людно й гамірно. Діти та дорослі, усміхнені, сповнені гарного настрою, віталися одне з одним, жваво спілкувалися, зупинялися біля торгових наметів, щоб придбати якусь цікаву дрібничку чи поласувати солодощами.

Особливо зворушило те, як привітно зустрічали нас, зовсім незнайомих їм людей, місцеві жителі. У цьому, мабуть, особлива чарівність невеликого селища.
Багато хто зі старшого покоління щойно повернувся з церкви Дмитра Солунського, де відбулася святкова літургія. Тож духовна частина свята вже об’єднала громаду, а попереду чекала його світська, весела частина.
Тим часом у фойє Будинку культури місцеві активісти облаштували справжні національні подвір’я: молдавське, російське та українське. Кожне мало свій колорит, свої частування та гостинних господарів.

На столах молдавського подвір’я красувалися національні страви: рум’яні печені плацинди та вертути, гаряча мамалига в полив’яному горщику. Поруч – важкі грона винограду, червонобокі яблука та вино. Усе виглядало так апетитно, що пройти повз було просто неможливо. Господиня подвір’я Оксеня Квасницька, співробітниця Будинку культури, привітно зустрічала гостей і охоче їх частувала.

По сусідству, на російському подвір’ї, гостей вітали школярки, семикласниці Маякської школи Ірина та Ангеліна разом із подружкою Машею, ученицею шостого класу. Дівчатка радо усміхалися кожному, пропонували млинці, бублики, пряники та інші солодощі, наливали гарячий запашний чай.

А на українському подвір’ї господарювала Наталя Романчук. Тримаючи в руках невеличку розмальовану макітру з варениками, вона запрошувала всіх покуштувати страви власного приготування. Вибір був чималий: вареники з капустою, картоплею та сиром, оселедець із цибулькою, справжнє українське сальце, свіжий хліб і смачна горілочка. Щедро, по-домашньому, з тією особливою українською гостинністю, коли гостя не просто пригощають, а від щирого серця хочуть потішити. Весело було навколо!

Поступово заповнювалася й актова зала. Збиралися люди різного віку, які знали, що святкова програма має бути цікавою, адже вона обіцяла виступ народного вокального ансамблю «Асорті» Григоріопольського районного Палацу культури та спорту, і танцювального колективу «Елегія», чиї виступи незмінно радують глядачів.

Перед початком концертної програми до присутніх звернулася голова Ради – глава адміністрації селища Маяк Олена Григорук. Вона привітала односельців із храмовим святом та черговою річницею з дня народження селища, побажала всім здоров’я, добробуту й благополуччя, а також закликала берегти рідний Маяк, дбати про його красу та затишок.

Зі сцени, прикрашеної до свята, до маяківців звернувся й Валерій Тирбул, голова Ради народних депутатів Григоріопольського району та міста Григоріополя:

«Маяк – це не просто точка на карті Григоріопольського району. Це особливий світ, створений людьми, об’єднаними спільною історією, повсякденними турботами, радощами та надіями. Тут складалися долі, народжувалися сімейні традиції, зростали діти, формувалися добрі сусідські стосунки. І саме люди надають рідному селищу його неповторного характеру.
Храмове свято – це привід відкласти звичні справи, зустрітися з близькими та земляками, згадати тих, хто стояв біля витоків історії Маяка, та з добрими думками подивитися у майбутнє».

Після офіційних привітань настала особливо зворушлива мить. Вітали подружні пари, які прожили разом півстоліття. За кожною такою датою стоять не лише роки, а й спільно пройдені дороги, пережиті випробування, радощі, турботи та взаємна підтримка. Не оминули увагою й батьків новонароджених малюків та багатодітні родини. Усім їм вручили продуктові набори.

А далі сцену віддали артистам.
Повна зала дружними оплесками дякувала та нагороджувала виконавців. Вони ж, своєю чергою, дарували людям талант і мистецтво, створюючи атмосферу справжнього свята.
Та наше знайомство з Маяком на цьому не завершилося.
Після концерту ми вирушили на прогулянку його вулицями. Нашим гідом став місцевий житель Аркадій Спориш. Він охоче показував місцеві об’єкти, розповідав про селище, його повсякденне життя. Ми побачили будівлю школи, дитячий садочок, спортивний майданчик. А потім Аркадій підвів нас до церкви.
І ось тут хочеться зупинитися окремо. У селищі, заснованому 1968 року, спочатку не було церкви як окремої культової споруди. А потреба в ній жила в серцях православних мешканців. Люди хотіли мати власний храм – місце, де можна було б помолитися, звернутися до Бога, розділити радість і смуток, знайти духовну підтримку.

Як розповідала нам колись учителька української мови та літератури Маякської СШ, поетеса, член Спілки письменників Придністров’я Анастасія Спориш, 21 рік тому православні жителі Маяка вирішили облаштувати церкву в приміщенні, яке свого часу використовувалося як склад, а згодом перетворилося на бар для любителів веселого відпочинку. Будівля належала підприємству з виготовлення пластикових товарів.

Коли приміщення звільнили, місцеві жителі вирішили пристосувати його для потреб православної громади. Таким чином, завдяки спільному рішенню та наполегливій праці людей, у селищі з’явилася своя парафія.

Чоловіки власними руками ремонтували й упорядковували будівлю: фарбували стіни, облаштовували приміщення, робили сходи. Ніхто не чекав, що хтось прийде й усе зробить за них. Кожен долучався, чим міг, вкладаючи в цю справу власні сили, час і душу.

Коли основні роботи завершилися, на запрошення мешканців до Маяка почав приїжджати батюшка Володимир Єдапін із Бендер. Він проводить тут богослужіння з нагоди великих православних свят, здійснює хрещення, поминальні служби, служить на Різдво, Великдень та інші важливі для громади дати.

Сьогодні церковний актив – це люди, які не звикли сидіти, склавши руки. Жінки дбають про внутрішнє оздоблення храму, прикрашають його квітами, власноруч виготовленими вишивками, створюють затишок і ту особливу атмосферу, в якій хочеться залишатися довше, помолитися, побути наодинці зі своїми думками.

Однак є й проблема, яка потребує невідкладного розв’язання. Церкві необхідно відновити дах, а також встановити хоча б невеличкий купол, щоб здалеку було зрозуміло: це не звичайна будівля, а православний храм.

Громада сама робить усе можливе. Люди збирають кошти, відкладають копійку до копійки, жертвують те, що можуть. Потроху вдалося назбирати певну суму, але її, на жаль, недостатньо для ремонту даху та придбання купола.

Тож православна громада Маяка звертається по допомогу до небайдужих людей, шукає благодійників і спонсорів, які могли б долучитися до цієї доброї справи.
Можливо, хтось із тих, хто прочитає ці рядки, захоче простягнути руку допомоги. І тоді його добрий вчинок залишиться не лише в історії маленького селища, а й у серцях його мешканців, у їхніх щирих молитвах і вдячній пам’яті.

Храмове свято ще раз нагадало: поки люди збираються разом, поки лунають пісні, дитячий сміх і щирі привітання, поки є кому подати руку допомоги, – живе громада, живе селище, живе надія.

Хай же й надалі в Маяку панують злагода, добросусідство та людська щедрість. Хай лунають пісні, накривають у свята столи та збираються разом люди.
Хай гуляє все село!