Перейти до змісту
Герб Придністровської Молдавської РеспублікиОрден Пошани ПМР

Республіканська громадсько-політична газета українською мовою · з 1992 року

Суспільство

СКІФСЬКІ ТАЄМНИЦІ, відлуння війнита сучасні досягнення

СКІФСЬКІ ТАЄМНИЦІ, відлуння війнита сучасні досягнення
Фото автора

Ми продовжуємо захопливу подорож унікальними селами нашої республіки. Кожне з них таїть багату історію, свій біль і свою радість. У Придністров’ї є два населені пункти під назвою Глине, один із них має статус села, а інший – селища. Цього разу поговоримо про село Глине Слободзейського району.


Історія

Розкинулося воно на лівому березі Турунчука, мальовничого рукава Дністра, між селом Чобручі та селищем Красне. Від районного центру – Слободзеї – його відокремлюють 15 кілометрів, а від столичного Тирасполя – близько 30 кілометрів.

Голова Ради – глава адміністрації села Інна Луцюк повідомила, що на сьогодні тут проживає понад 4,5 тис. людей. Це багатонаціональний край, де однією дружною родиною мешкають українці, молдавани, росіяни, гагаузи, болгари, нащадки німців і представники інших культур.

Цей населений пункт – справжня машина часу, здатна перенести нас на тисячі років назад, у минуле. Локація поєднує таємниці стародавніх кочівників, дух козацтва і славу однієї з головних аграрних житниць регіону.

Перші згадки про село з’явилися наприкінці XVIII століття, періоду російсько-турецьких воєн. У цей час утворився і почав стрімко розширюватися Турунчук, лівий рукав Дністра. Біля самої води влаштувалися перші осілі мешканці: російські селяни, що втекли від царського гніту, заклали найстаріший район села, він зберіг назву «Русалка».

Ім’я ж своє село дістало від слова «глина» через важкі глинисті ґрунти. Земля вимагала наполегливої селянської праці, а натомість дарувала відмінний матеріал для будівництва. Згодом тут почали селитися молдавани, українці та представники інших національностей, створивши багатий етнографічний колорит.

Ця глина дала імпульс і виробництву: з кінця XIX до середини XX століття на в’їзді в село біля шосейної траси працював цегельний міні-завод, що випускав червону цеглу і міцну червону черепицю. З 1919 року Глине стало суворим прикордонним пунктом на Дністрі: тут базувався кавалерійський штаб бригади Г. І. Котовського, а тридцять селян поповнили лави його бійців.

Міжвоєнні роки у складі МАРСР принесли селу модернізацію, проте цей період супроводжувався тяжкими потрясіннями. Створення у 1929–1931 роках перших шести колгоспів обернулося драмою жорсткої ломки селянського устрою: розкуркулюванням, втечею мешканців за Дністер та нищівним голодом 1932-1933 років.

У ті ж 1930-ті селяни виявили стійкість на річкових рубежах: захищаючи острів Турунчук від спроб румунської влади змінити русло, вони разом із прикордонниками завалили джерело камінням, створивши річкові пороги, що збереглись і дотепер. До речі, для убезпечення села від бурхливого Турунчука, що розширювався, в 1978 році береги зміцнили високими земляними дамбами, які надійно захистили жителів від повеней.

У роки Великої Вітчизняної війни жителі стали на захист своєї землі, пережили окупацію й зустріли визволення 11 квітня 1944 року.
У повоєнний час село Глине об’єднало господарства у передовий колгосп-гігант «Дружба народів», який прогримів трудовими рекордами на всю республіку.
Новий перелом на рубежі 1990-х ознаменувався відродженням Чорноморського козацького війська, козаки якого та селяни знову стали на захист рідної землі у 1992 році.

У наші дні вікові традиції хліборобства на щедрих чорноземах продовжують 15 великих агропідприємств, а живий зв’язок епох дбайливо зберігає шкільний міні-музей селянського побуту, зібраний самими мешканцями та створений їхніми руками.

Археологічні знахідки

На території населеного пункту практично не припиняються археологічні розкопки, а на кордоні сіл Глине та Чобручі над лиманом «Жепші» вода вимила скарб срібних монет. Задовго до офіційного заснування села ця земля була жвавим перехрестям цивілізацій.

Там розташовані древні скіфські кургани, вперше розкриті в XIX столітті та детально вивчені в 1960-ті. У 1995–2017 роках у Глиному було досліджено 114 скіфських курганів ІІІ-ІІ століть до н. е., які містили 183 поховання. Специфічний склад ґрунту сприяв прекрасному збереженню похоронних споруд.

Знайдені уламки грецьких амфор довели, що тутешні племена вели жваву торгівлю вином з античним світом, а утрамбована глиняна підлога та сліди нового вогнища показали, що через роки житло обживали повторно.

Не менш дивовижні таємниці відкрили похоронні кургани. З черепа, що чудово зберігся, антропологам вдалося відновити вигляд господаря грандіозної усипальниці, літнього скіфського аристократа з тонкими рисами обличчя, високим чолом і розкосими очима східного типу. Сліди колишніх травм і деформований хребет красномовно свідчили про те, що він провів у сідлі все життя до похилого віку. Високий статус воїна підтвердив і похоронний арсенал: залізні дротики, спис, бойова сокира, стріли, щит і кінська збруя з бронзовими дзвіночками.

В іншому похованні вчені виявили череп людини зі слідами найскладнішої хірургічної операції, за життя зробленої трепанації. Стародавній пацієнт після неї не просто вижив, а й прожив ще багато років.

До чого тут німці?

Поява німецьких могил у селі сягає 1941–1944 років, коли біля лінії фронту на Дністрі тут діяв німецький армійський шпиталь із великою кількістю поховань. Пізніше цвинтар зрівняли з землею, а з 1990-х років останки ексгумують для перепоховання на військових меморіалах. У наші дні цей зв’язок набув мирного продовження: у селі живуть нащадки німців, а літні туристи з Німеччини купують тут житло, спокушені тишею, місцевими краєвидами та можливістю полювати.

Відомі уродженці

В історію краю золотими літерами вписані імена таких видатних уродженців села та відомих особистостей, як: Семен Лунгул, радянський і молдавський композитор, педагог, заслужений діяч мистецтв МРСР, твори якого пронизані любов’ю до природи рідного краю, історичного минулого та музичного фольклору молдавського народу.

Євгенія Тодорашко, народна артистка РМ, яка народилася тут у родині українських селян 1936 року, робила свої перші артистичні кроки саме в колективі Глинойського БК.

Павло Неїщенко, радянський льотчик-винищувач. У 1945 році під Варшавою його літак збили, у полум’ї він упав на землю. Діставши багато опіків і травм, Павло Карпович дивом залишився живим. Наприкінці 1945-го його комісували у зв’язку з пораненням. Після війни ветеран викладав російську мову та літературу у школі с. Глине.

День нинішній

Інна Луцюк – глава сільської адміністрації, не без гордості розповідає, що інфраструктура села забезпечена всім необхідним. Тут працює відділення поштового зв’язку, загальноосвітня школа, школа-інтернат та дитячий садочок «Лелеченя», Будинок культури. Облаштована адміністративна будівля, де міститься сільська Рада. Працює також амбулаторія, МУП «ПЖКГ», низка магазинів, салон краси, перукарні, банкетні зали та багато іншого. А ще функціонують гуртки додаткової освіти для дітей, працюють спортивні секції для підлітків та молоді, діє сільський музей при школі, є й місцевий сільський цвинтар з давніми похованнями.

Творче життя

Споруджений у 1949 році Будинок культури став серцем громадського життя села. Влітку цього року після завершення ремонтних робіт відбулося урочисте відкриття оновленого осередку культури. У ньому замінили систему опалення, вікна і двері, відремонтували актовий зал та дискозал, оновили фасад. Подія викликала піднесення всіх присутніх і стала справжнім святом, яке об’єднало мешканців різних поколінь. Воно подарувало безліч позитивних емоцій, підтвердивши ще раз, що Будинок культури гідно виконує своє призначання. Радість місцевих мешканців розділила Голова ВР Тетяна Залевська, яку тут добре знають і поважають ще за часів, коли вона була керівником Слободзейської міськрайради.

Нині у культурному центрі діють 9 творчих колективів: вокальний, хореографічний, цирковий, театральний, літературний, а також майстерні декоративно-ужиткової творчості. Без місцевих талантів не обходиться жодна подія: хай то День села, День захисту дітей чи душевний вечір для людей похилого віку. Вихованці Будинку культури створюють тут святкову атмосферу й гідно репрезентують рідне село за його межами.

Намисто талантів

Відмінник народної освіти ПМР Світлана Сауленко – людина рідкісної душевної відданості своїй малій батьківщині. Вона народилася і виросла тут, у селі Глине, і ось уже понад два десятиліття присвячує себе мистецтву танцю та вихованню юних талантів.

На базі філії Слободзейського центру додаткової освіти 2005 року Світлана заснувала ансамбль «Перлинка», якому згодом було надане високе звання «Зразковий танцювальний колектив».

«Наш мистецький гурт – це не просто група дітей, а ціле намисто з перлів, де кожна намистинка унікальна, разом же вони створюють ідеальну гармонію та красу», – захоплено ділиться керівник.

У 2024-му за багаторічну творчу працю та високу педагогічну майстерність Світлану нагородили Почесною грамотою Верховної Ради.

Репертуар «Перлинки» багатий і різноманітний: поряд із запальними молдавськими, співучими російськими й колоритними українськими народними композиціями вихованці з легкістю опановують виразну сучасну хореографію та джазовий танець. Без яскравих номерів колективу не обходиться жодна значуща сільська чи шкільна подія. Крім того, ансамбль неодноразово ставав призером престижних конкурсів у Придністров’ї, Молдові, Росії, Болгарії та Україні.

За понад двадцять років школу «Перлинки» пройшло більш ніж півтисячі вихованців. Для багатьох танець став улюбленим захопленням на все життя, а п’ятеро випускників пов’язали з хореографією свою професійну долю. Серед них – Влад Рукавиця, який нині сам викладає мистецтво танцю студентам Придністровського державного інституту мистецтв імені А. Г. Рубінштейна.

«Моє головне завдання як педагога-наставника – створити атмосферу щирої довіри, де кожна дитина може розкрити свій потенціал і не боїться зробити помилку. Для мене це глибоко особиста історія: моя дочка теж виросла в нашому ансамблі й досягла у танцях великих висот», – ділиться Світлана.

Зазирнувши до танцювального класу, автор насамперед звернула увагу на стрункі ряди сяючих кубків. У залі панувала дивовижна енергетика: вихованці репетирували зосереджено та злагоджено, але при цьому напрочуд легко і вільно.

«Хлопчики-підлітки в середній школі перестають танцювати, віддаючи перевагу футболу, тому наш склад повністю дівочий», – з усмішкою зауважує одинадцятикласниця Інесса Романова, яка в колективі вже дев’ять років.

Поруч відточує свої рухи 23-річна Анна Матрьоницька. За її плечима – закінчення школи з золотою медаллю та 15 років безперервних репетицій біля балетного станка.

«Хоча нас і небагато, ми радо біжимо на кожну репетицію, а потім зі сцени з гордістю даруємо цю радість глядачам. Ми давно стали справжньою родиною: не лише танцюємо разом, а і проводимо дозвілля, ділимося найпотаємнішими дівочими секретами. Я просто не уявляю свого життя без танцю», – зізнається дівчина.

Для Світлани Сауленко Анна давно стала надійною опорою, другим балетмейстером і по-справжньому рідною людиною: «Аня для колективу – незамінний наставник, а для мене як рідна донька».

Як справжня перлина, що увібрала в себе світло й тепло, цей колектив уже понад два десятиліття випромінює особливе, живе сяйво. У його променях поєдналися вікові традиції предків, нерозривний зв’язок поколінь і материнське тепло наставника. Саме ця душевна глибина змушує «Перлинку» сяяти так яскраво, чисто й натхненно.

ВИСНОВОК. Тут, у надрах землі Глиного, сусідять скіфські артефакти та античні амфори, води сивого Турунчука пам’ятають козацькі дозори, а щедрі чорноземи продовжують годувати край, завдяки невтомній селянській праці. Та головне багатство села – його люди, ті, хто береже пам’ять предків у затишному шкільному музеї, й ті, хто запалює нові зірки у танцювальному класі «Перлинки». Літопис села триває: світлий, живий і непідвладний часу.