Село, про яке піде розмова, розташоване на «ниточці» республіканської траси між районним центром і Хрустовою. Немов перлинка у старовинному намисті, з яким іноді порівнюють самобутні населені пункти Кам’янщини численні туристи, зачаровані красою північних пагорбів, лісів, річечок…
Завдяки такому сусідству дістатися до Северинівки нескладно. Є регулярний приміський рейс. Майже щогодини з Кам’янської автостанції відправляється маршрутка, об’єднуючи обидва села з містом. Люди активно їздять не тільки в особистих справах, а й на навчання, а головне – на роботу. Ні для кого не секрет, що основна проблема багатьох наших сіл – дефіцит робочих місць. А в глибинці до цього додається ще й нерегулярне транспортне сполучення. Тому працездатне населення прагне переїхати з таких населених пунктів до міста. А мешканцям Северинівки пощастило. Чимало фахівців працюють на підприємствах, в установах і організаціях Кам’янки, а ввечері повертаються до своїх добротних будинків із городами, садами та міцним господарством. І пульс села продовжує битися рівно, розмірено, не даючи підстав сумніватися в життєздатності Северинівки.
Нещодавно її мешканці дружно відзначили храмове свято. Організували ярмаркові подвір’я та яскраві виставки, що демонстрували різноманіття народних ремесел і кулінарних шедеврів, а також щедрі плоди, якими придністровська осінь віддячила землеробам за працю. Такі свята для нас, журналістів, – це насамперед можливість дізнатися про традиції, що існують у населеному пункті, познайомитися з селянами, які своєю повсякденною працею облаштовують і прикрашають рідний край, почути відверті життєві історії та поділитися найцікавішими з них із читачами.
Немов дружна родина
Символом северинівської гостинності та вікового поєднання традицій різних етносів стала пишна вертута на вишитому рушнику. Цей молдавський пиріг давно став для українського села невіддільною частиною святкових застіль. І Алла Ткач, глава місцевої адміністрації, від хвилювання, з яким будь-яка господиня зустрічає довгоочікуваних гостей, переходячи з російської мови на українську, пропонувала скуштувати рум’яну випічку.
Северинівка для Алли Миколаївни – рідне село. Тут вона росла, навчалася. До сільської школи повернулася дипломованим філологом. Викладала дітям російську мову, прищеплювала любов до літератури, активно займалася організацією корисного дозвілля школярів, і незабаром стала заступником директора з виховної роботи, а потім і керівником освітнього комплексу, що об’єднує школу та дитсадок. Невдовзі її організаторські здібності помітили не лише в цьому колективі – в усьому селі. У 2020 році земляки обрали ініціативну, діяльну молоду жінку головою сільради.
Налагодивши плідну співпрацю з депутатами Верховної та районної Рад, спираючись на підтримку мешканців, А. Ткач зуміла багато чого зробити за п’ятирічку. Було проведено ремонтні роботи в будівлях, де розташовані школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, музей, зал урочистостей. Освітній комплекс отримав нову музичну апаратуру та спортивний інвентар. Шкільне подвір’я замостили тротуарною плиткою, а в центрі села облаштували сучасний дитячий ігровий майданчик.
Оцінивши старанність глави у розв’язанні актуальних для всієї Северинівки проблем, земляки продовжили повноваження Алли Миколаївни й на нинішнє скликання. Попри фінансові труднощі, у центрі її уваги залишаються всі аспекти життя села – від ремонту доріг і освітлення вулиць до висаджування дерев і квітів та прополювання амброзії, що росте на подвір’ях, які залишилися без господарів.
В упорядкуванні Северинівки беруть участь і трудові колективи місцевих установ, і мешканці. У святковий день за активну життєву позицію грамотами й листами подяки Кам’янської держадміністрації та міськрайради відзначені Любов Кірницька, Олександр Олар, Катерина Трач, Алла Котерняк, Альона Бабчинецька, Анжела Коржова, Наталія Хархалуп.
Грамотою Верховної Ради нагороджено Тетяну Корнатовську. Нещодавно ми розповідали читачам про її багаторічну сумлінну працю в Северинівському поштовому відділенні. З’ясувалося, що Тетяна Іванівна вже сьоме скликання є депутатом сільради. Вона не тільки активно займається розв’язанням нагальних проблем своїх виборців, а й надихає мешканців спільно працювати заради розвитку рідного краю.
Яскравим прикладом згуртованості стала історія створення на одній із сільських вулиць колоритного та затишного куточка відпочинку. Сім’ї Желіборщ, Бойко, Кузьмук і Мошин, об’єднані багатьма роками добросусідства, вирішили встановити на своїй магалі столик для спільних посиденьок.
Потім зрозуміли, що потрібен дах над головою, щоб спілкуватися в комфорті за будь-якої погоди. Знайшли необхідні матеріали, своїми руками збудували дерев’яну альтанку з написом над входом – «Дворик». Під цією назвою новий куточок відпочинку став відомим усій Северинівці. Підтримали ініціативу мешканців депутат Верховної Ради Олег Нарічук, який виділив обладнання для спортивно-ігрового майданчика, та глава села Алла Ткач, завдяки якій «Дворик» заграв яскравими фарбами. На території, упорядкованій спільними зусиллями, вже ростуть молоді деревця та квіти, а в альтанці збираються селяни, щоб разом відзначити свята або просто душевно відпочити у вихідні. Господині готують свої фірмові страви, спільно накривають стіл і щедро пригощають гостей.
Хранителі культури
Святковий настрій складається з багатьох складових частин, і одна з них – завзяті мелодії. У Северинівці закликала до танцю гармонь і задушевно співав саксофон. Завдяки Олександру Олару, художньому керівнику місцевого Будинку культури, у селі зберігається традиція «живої» музики. Є чудовий вокально-інструментальний ансамбль, який успішно виступає не лише перед односельцями, а й перед мешканцями інших населених пунктів району та республіки.
Щоправда, сам Будинок культури потребує ремонту. Споруду навіть було включено до програми Фонду капітальних вкладень, однак це сталося напередодні введення надзвичайного економічного стану. Через дефіцит бюджетних коштів ремонт відклали до кращих часів. Співробітники БК вірять, що ці часи настануть, і продовжують сумлінно працювати. Разом із бібліотекарем Катериною Трач вони організовують і проводять виховні, пізнавальні та розважальні заходи. Плідно співпрацюють і з колективом освітнього комплексу, допомагаючи обдарованим дітям та молоді розкривати й розвивати свої таланти.
Директор БК Олеся Мойсеєнко в інтерв’ю нашому виданню зазначила:
«У нас діють п’ять самодіяльних колективів, у яких беруть участь понад 30 селян. Крім ВІА, є ще три вокальні ансамблі: дитячий, юнацький і для дорослих виконавців, а також танцювальний колектив. Усі активно беруть участь у районних та республіканських заходах. Серед наших самодіяльних артистів є й призери різноманітних конкурсів».
Своєрідним оглядом сільських талантів став святковий концерт, на якому лунали російські, українські та молдавські пісні. Під запальну музику школярі показали жартівливу хореографічну композицію. Народні костюми, різноманітний репертуар, майстерність, з якою досвідчені учасники самодіяльності виконували номери, та сміливість, з якою малюки виходили на імпровізовану сцену, – усе це наочний результат щоденної копіткої праці невеликого, але щиро захопленого своєю справою колективу Будинку культури.
Відродження традиції
У кожного народу є традиція масових гулянь. Молдавський жок і російський хоровод добре відомі в нашому краї; вони, мабуть, є красномовними символами об’єднання придністровців різних національностей.
У Северинівці, де більшість населення становлять українці, тривалий час існувала своя традиція: у свята всією громадою збиратися на танець. Грав духовий оркестр, лунали улюблені пісні, люди виходили на майданчик, ставали у велике дружне коло й танцювали – від душі, весело!
«Сьогодні ми намагаємося відродити багато наших звичаїв, повернути той час, коли все робили спільно, разом вирішували проблеми, й завдяки цьому вони були нам під силу. Завдяки такій єдності й життя здавалося легшим, – поділилася спогадами Алла Ткач. – Дружно відзначали й усі свята. Згадаймо ж цю чудову традицію. Запрошую всіх на танець!»
Першими вийшли на зелене поле учасниці ансамблю «Дівчата», закружляли під мелодійні акорди. До їхнього невеликого кола приєдналися селяни різного віку, а потім і гості.
«Ось так утворювалися пари й складалися долі», – зізналися Олександр та Олена Бойко, які в серпні відсвяткували рубінове весілля. Вони познайомилися у Хрустовій, де після закінчення Северинівської восьмирічки Олена здобувала середню освіту. Скільки разів статний хлопець вирушав до сусіднього села, щоб запросити красуню, яка полонила його серце, на танець! Не злічити… Головне, що для них пролунав і весільний вальс, який поєднав дві долі воєдино. Молода сім’я оселилася в Северинівці, у батьківському домі нареченої.
Олександр Михайлович багато років працював меліоратором у знаменитому колгоспі «Путь Леніна». Не цурався й робітничих професій. У Кам’янській спортшколі відповідав за ремонт й обслуговування будівель і приміщень.
Працьовитого співробітника в колективі цінували та клопотали про нагородження майстра на всі руки Грамотою Президента ПМР.
Олена Григорівна – висококласний фінансист. Два десятиліття працювала в бухгалтерії підприємства «Сільгосптехніка». За цей час пройшла шлях до головного бухгалтера.
Тепер Олександр Михайлович уже на заслуженому відпочинку, а Олена Григорівна працює в податковій інспекції. Її трудовий стаж дорівнює сімейному.
«Секрет нашого родинного щастя простий: це любов і взаєморозуміння. Треба завжди поступатися одне одному», – розповіли ювіляри, як прожити в злагоді 40 років, за які облаштували побут, виростили сина й доньку.
Діти працюють у столиці, а у вихідні та свята поспішають до рідної Северинівки. І затишна хата оживає від дзвінких голосів трьох онуків.
Точка на туристичній карті
Осіння пора надає Северинівці особливого шарму. Оксамитову зелень соснового бору на величних пагорбах підкреслюють золоті тополі й кущі шипшини та глоду, що палають жаром стиглих ягід.
Туристичний потенціал Северинівки багатогранний і ґрунтується на міцному історико-культурному фундаменті. Головною принадою для дослідників минулого залишається літературно-меморіальний музей Героя Радянського Союзу Петра Вершигори. Однак тут зберігаються не лише унікальні архіви та особисті речі легендарного розвідника і командира партизанської дивізії. У музеї зібрано відомості про трьохсотрічну історію Северинівки, про долі багатьох видатних уродженців села. Проте ця установа – наукова. Усе, що покажуть і розкажуть, має бути підтверджено архівними фактами, автентичними документами, свідченнями очевидців.
А от про численні легенди, що передаються з покоління в покоління, охоче розкажуть місцеві жителі. Один із таких захоплених краєзнавців – Валентин Котерняк. Він працює електриком у Кам’янському дорожньому будівельно-експлуатаційному управлінні, а у вільний час намагається розібратися, де у старовинних переказах закінчується вигадка і починається правда. З задоволенням поділиться з зацікавленим слухачем народною версією про те, що назва села походить від імені прославленого козацького отамана Северина Наливайка, та легендою про незліченні скарби, що приховані в глибинах печери «Лукова діра». Може провести до скелі, де, ймовірно, було поселення древніх людей, до величезного каменю Болганаш, біля якого, за однією з версій, жерці здійснювали магічні ритуали, до курганів та інших визначних пам’яток.
А зупинитися на відпочинок можна у гостьовому будинку з промовистою назвою «Сільська благодать», що відтворює атмосферу старовинного побуту.
Приїжджайте до Северинівки, щоб побачити казкову красу, вдихнути найчистіше повітря, наповнене ароматами хвої, доторкнутися до вікових каменів. Село готове відкрити свої таємниці та подарувати незабутні враження.
