Будь-яка сфера діяльності вимагає від людини глибоких знань і професіоналізму. У медицині, крім цих якостей, важливі уважність, людинолюбство, милосердя, щирість, адже часом без них не вдається перемогти недугу. Важлива роль у лікуванні та догляді належить медичній сестрі. Слово «сестра» в цьому словосполученні – головне.
Важливе саме вміння посестринськи ставитися до кожного пацієнта. Не завжди справа лише в ліках. Ласкаве слово, легкий дотик руки, душевна посмішка – і хворому стає легше. Вміла це робити Валентина Іванівна Мельник, яка працювала медсестрою в установах народної освіти Слободзеї.
Народилася Валентина Мельник 11 січня 1940 року в місті Баку у звичайній родині. Мама працювала касиром, а батько – начальником ПУЖКГ. У 1959-му, після закінчення школи, юна дівчина вступила до медичного училища і здобула спеціальність медсестри-вихователя.
Почала свій професійний шлях у дитячих яслах міста Баку. Потім вийшла заміж за військового. Разом із чоловіком поїхала на Камчатку, там народилися їхні діти.
У 1977 році сім’я переїхала у Слободзею. Кілька років Валентина Іванівна працювала у Слободзейських школах № 2 і № 4. «Чудові роки та люди, прекрасні взаємини в колективах. Народ раніше був дружнішим, ніколи нікого не ділили за національністю. З теплотою в серці згадую цей час», – розповіла В. Мельник.
Близько п’ятнадцяти років вона пропрацювала у МДОЗ «Ивушка». Скільки разів за чверть століття роботи медичною сестрою вона чула слова подяки, що йдуть від серця. Кожну дитину вона знала на ім’я. Постійно вела антропометричні вимірювання дітей. Переживала за кожного, давала рекомендації батькам. Крім того, старанно вела документацію, контролювала і вимагала дотримання санітарно-гігієнічних норм в організаціях. А ще вона вела у школі гурток медсестер.
Минулого року вона перехворіла на Covid-19, у неї було пошкоджено 75 % легенів. Однак вона вижила завдяки медикам, серед яких були вихованки сестринського гуртка. Ще навчаючись у школі, вони обіцяли, що не підведуть свою наставницю. І не підвели… тепер Валентина Іванівна сповнена життєвої енергії, виховує правнуків, проводить дозвілля у своєму саду.
Багато душевних сил, енергії віддала В. Мельник улюбленій справі. Та життя – це не тільки робота, хоча й улюблена. В пам’яті спливають яскраві, незабутні спогади: народження дочки та сина, їхні перші кроки, перші слова. Здається, це було вчора. Нині вони вже дорослі люди, які здобули вищу освіту, одружилися, народили своїх дітей. Тепер підростають її правнуки. Вчасно посіяні в них зернятка добра дали хороші результати. Діти, онуки, правнуки оточують її турботою й любов’ю. Кожен, хто хоч одного разу зустрічався з Валентиною Іванівною, назавжди запам’ятав тепло її душі та ласкаві руки.
Анастасія ВЄХРОВА.
Валентина ЛИПОВАН.