Придністровська державність нараховує три десятиліття – в минулому році ми відзначали знакову, історичну дату. Народ Придністров’я довів, що створена ним держава життєздатна, проявив вірність ідеалам обраного курсу.
Iдентичність як об’єкт дослідження фахівців
Тема придністровської ідентичності, не припускаючи сумнівів щодо існування такої, нині викликає не менший, ніж це було 30 років тому, дослідницький інтерес. «Придністровський феномен» заслуговує розгляду з самих різних точок зору: культурологічної, історичної, політологічної… Тим більше, що придністровська спільність – живий організм, який розвивається, схильний до впливу різних тенденцій.
Феномен придністровської ідентичності протягом кількох років вивчає історик, політолог Іван Войт – старший викладач кафедри державного управління ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, аспірант Орловського державного університету ім. І. С. Тургенєва. Іван Олексійович поділився своїми думками щодо формування спільності під назвою «придністровський народ» та підходів до її вивчення.
За словами вченого, ідея придністровської ідентичності чітко простежується в працях дослідників. Наприклад, у доповіді місії ОБСЄ в Молдові в листопаді 1993 року вказувалося, що «…в регіоні існує ясне відчуття власної придністровської ідентичності, й ґрунтується воно зовсім не на етнічності, оскільки поділяється не тільки слов’янами, а й більшістю етнічних молдаван». Європейська дослідниця Ванда Дресслер використовувала термін «…особлива дністровська ідентичність», Клименс Бушер – «…певна ідентичність», а Пол Колсто і Андрій Малигін – «…невизначена, але тим не менш відчутна загальна ідентичність, яка пролягає поперек етнічних кордонів і зобов’язана більше історії та географії, ніж ідеології».
На думку Івана Войта, необхідно відзначити, що деякі політики Молдови також визнавали, що населення Придністров’я має свої особливості, хоча вони й не вживають термін «ідентичність». Микола Кіртоаке, свого часу радник президента Республіки Молдова з військових питань, заявляв, що «…область на схід від річки Дністер має відмінні риси». Те ж саме визнавав і один з колишніх президентів, Петро Лучинський.
Придністровська ідентичність
Історична пам’ять, сприйняття придністровцями самих себе і своєї території як частини «Руського миру», «єдиної родини народів», що входили до складу СРСР, різке відторгнення прорумунського вектора, обраного керівництвом МРСР в останній період існування радянської республіки, безумовно, відіграли свою роль в питанні створення (відтворення) придністровської державності.
Збройний конфлікт на Дністрі 1992 року став каталізатором виникнення особливої національної ідентичності населення і поклав початок формуванню нового етносу – «придністровці», з певною культурою і традиціями. Придністровський регіоналізм як форма ідентичності виявився вищим за етнічну ідентичність у значної частини жителів цього краю. І політика етнонаціоналізму, яка стала основою ідеології розвитку суверенних пострадянських держав, спрямована на захист інтересів тільки «титульного» населення, була неприйнятна для Придністров’я.
До проголошення незалежності ПМР етнонім «придністровці» позначав територіальну приналежність людей, що проживають на лівому березі річки Дністер (молдавани – 31.9 %, росіяни – 30.4 %, українці – 28.8 %, болгари – 2 % та інші національності). До того ж можна констатувати факт існування впродовж двох століть процесу консолідації жителів Придністров’я не тільки за територіальним принципом, а й за деякими іншими об’єктивними факторами. Причому саме історичний фактор сприяв формуванню власної ідентичності «придністровців». І тільки у зв’язку з подіями початку 90-х років етнонім «придністровці» з самоназви жителів певної території набув політичного значення.
Президент ПМР Вадим Красносельський неодноразово наголошував, що на території республіки проживають люди 72 національностей і народностей, які разом складають придністровський народ.
Глава держави зазначає, що в Стратегії розвитку Придністров’я чітко визначена державна ідея. «В одному з пунктів йдеться про зміцнення спільності – придністровський народ, яка об’єднує багато народностей, національностей зі своєю культурою, мовою тощо. І придністровський народ створений. Це історична правда», – наголосив керівник Придністров’я.
Вадим Красносельський підкреслює, що керівництво республіки має намір продовжувати формування спільності «придністровський народ» за принципом інтернаціональності й поваги всіх народів.
Культурологічний феномен полікультурного простору республіки ставив перед освітою складні завдання з підготовки молоді до життя в умовах багатонаціонального і полікультурного середовища, формування умінь спілкуватися і співпрацювати з людьми різних національностей, освоєння молоддю різноманітних культурних цінностей народів, які населяють наш край, розвиток розуміння і поваги інших культур, заснованих на глибоких знаннях історичних, культурних і економічних особливостей Придністров’я.
Орієнтація на російську систему освіти стала для республіки безальтернативною.
Особливості придністровської ментальності відкидають будь-які форми етнічної і мовної дискримінації, що корелюють з феноменом особливої регіональної ідентичності, вони знайшли своє втілення в рамках чинної системи освіти, де-факто інтегрованої в освітній простір Російської Федерації.
Придністров’я – багатонаціональна держава, але основними етнічними групами є молдавани, росіяни, українці. Тому національна політика заснована на принципі рівноправності народів, що проживають на території республіки. У Придністров’ї відсутнє поняття «державна мова», згідно із законодавством в республіці три офіційні мови – молдавська, російська й українська. Прийнятий 1992 року Закон «Про мови в ПМР», забезпечив рівноправний розвиток і збереження мов, які традиційно функціонують на нашій території. Передбачений комплекс заходів, спрямованих на вивчення офіційних мов, навчання цими мовами, підготовку педагогічних кадрів, розвиток літератури, науки та мистецтва, телебачення і радіомовлення, видання книг, газет і журналів, випуск словників, довідників, програм навчально-методичної літератури трьома офіційними мовами.
З цією метою в Придністров’ї функціонують державні освітні заклади з російською, молдавською і українською мовами навчання, а так само російсько-молдавські та російсько-українські організації освіти.
Учням цих навчальних закладів, крім рідної мови, викладається російська як мова міжнаціонального спілкування. Так само і в освітніх установах, які працюють на основі навчальних програм РФ, крім російської мови, обов’язково викладається одна з офіційних мов за вибором.
Висновок
На думку сучасних вчених у галузі політології та соціології, етнографії та етнології, етнічна ідентичність – це колективні, загальні погляди, сформовані членами етнічної групи в процесі спілкування з іншими етнічними групами. Значна частина цих поглядів є результатом усвідомлення спільної історії, культури, традицій і території. Таке формулювання може бути застосоване в питаннях розвитку придністровського суспільства.
Прихильність до СРСР і Росії чітко показала наявність особливої (відмінної) ідентичності придністровців і відмінність регіону від Молдови не тільки лінгвістичною ситуацією, але й етнічним складом населення, історією міжетнічних відносин і рівнем економічного розвитку. Тому можна сміливо стверджувати, що в Придністров’ї досить розвинена регіональна ідентичність.
Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити наступний висновок: формування придністровського народу, як процес формування придністровської ідентичності, мало місце, але в умовах стабільності розвивалося повільно. Коли ж виникла небезпека, загроза з боку ворога, страх, що більшість тих цінностей, які складалися десятиліттями, можуть бути віддані на догоду прорумунськи налаштованим націоналістам, процес зміцнення ідентичності отримав новий поштовх і продовжує розвиватися нині.
Придністровці прагнуть домогтися визнання своєї державності світовою спільнотою, в першу чергу для захисту своїх етнічних і національних інтересів і привілеїв. Цього, як відомо, можна домогтися тільки спільно, відчуваючи себе єдиним, згуртованим народом
Микола ЮРКЕВИЧ.