Фермерський рух республіки досить багатоликий і специфічний у кожному районі нашої держави. Проте вже давно в ньому простежується тенденція до інтеграції там, де є розуміння, що ефективно можуть розвиватися лише великі господарства.
Логіка і практика
Така логіка виробництва й об’єднала два селянсько-фермерські господарства (СФГ), головами яких є Федір Белека та В’ячеслав Бондаренко – уродженці села Вихватинці Рибницького району. Вони працювали в одному і тому ж міжгосподарському об’єднанні з виробництва кормів, що трансформувалося в МО з вирощування нетелів, а потім – у колгосп імені Дзержинського. Федір Григорович, закінчивши агрономічний факультет Кишинівського сільгоспінституту, став керівником відділення. Очолюваний ним колектив з 60 осіб обробляв кормові культури на 1 500 га. У сезон збирання врожаю привозили працівників із Західної України. Все – від технології обробітку культур до організації харчування, проживання та дозвілля залучених –лягало на плечі керівника.
У напруженому трудовому ритмі
Промайнули 15 років. Разом з дружиною Теклою Семенівною облаштували житло. Підростали дочка Катерина, яка тепер живе з сім’єю в Канаді, та син Андрій, який працює нині енергетиком у Кишиневі. Знання, досвід, відповідальне ставлення до справи стали основою для призначення Федора Белеки головним агрономом колгоспу.
В’ячеслав Бондаренко після служби в ракетних військах Забайкальського військового округу закінчив факультет електрифікації та автоматизації сільського господарства Кишинівського політехнічного інституту. Його призначили заступником голови колгоспу ім. Дзержинського з постачання. Клопітлива посада, яка вимагала комунікативних умінь, допомагала набувати неоціненний комерційний досвід і наполегливість у досягненні результатів. Чимала заслуга В’ячеслава Григоровича в тому, що колгосп довгий час після того, як інші господарства вже були «на мілині», продовжував триматися «на плаву». Успішна реалізація прямих договорів (без посередників) з російськими підприємствами дозволяла на досить вигідних умовах за городньо-садову продукцію, м’ясо, соняшникову олію отримувати за бартером пально-мастильні матеріали, запчастини, техніку. Наприклад, за 1 кг яблук з Ленінградської області завозилося 4 літри дизпалива. Однак поступово умови на ринку Росії ставали жорсткішими, боржники колгоспу всередині нашої республіки перестали розраховуватися, і господарство опинилося на межі банкрутства. Почалося реформування аграрної галузі республіки, створення на колгоспних землях нових приватних господарств.
У 2000 році кілька СФГ отримали спочатку по 50 га, а коли частина колгоспних земель почала перетворюватися в розсадник бур’янів, їм виділили ще понад 140 га. Так В’ячеслав Бондаренко і Федір Белека разом з двома іншими аграріями взялися за організацію виробництва.
Удосконалення виробництва
З 2010 року їхні компаньйони вирішили працювати поодинці, а Бондаренко і Белека, перевіривши часом свою співдружність, вдосконалювали діяльність господарства. Крім своїх СФГ, створили ще й ТОВ «Евросад». За півтора року розкорчували майже 260 га виділених «Евросаду» старих садів. Спеціальної техніки не було, придбали для розкорчовування екскаватор. Витрати на проведення цих робіт були значними. Добре ще, що селяни, охочі придбати дрова, самі пиляли дерева. Нині на масиві, який раніше являв собою непрохідний ліс, тривають роботи з прокладання труби діаметром 160 мм – основи майбутньої зрошувальної системи. «Оскільки це 70-гектарне поле має неправильну форму, – каже В’ячеслав Григорович, – використовуватимемо вже придбані дві іригаційні установки котушкового типу». З гордістю показали аграрії нам і насосну станцію, й накопичувальний басейн, і виритий канал для закладки труб майбутньої водної артерії. Зізналися, що довго не наважувалися розпочинати меліоративні роботи, які вимагали залучення кредитних ресурсів. Підштовхнув їх до цього Віктор Забутирін, який керував на той час відділом меліорації Мінсільгоспу. Віктор Миколайович в тому числі й за цю плідну діяльність до Дня працівника галузей сільського господарства та переробної промисловості нагороджений орденом «Трудова слава». Минулий посушливий рік
показав, що без зрошування опинилися б заповзятливі хлібороби біля розбитого корита. На першому зрошуваному масиві вони посіяли кукурудзу на площі 100 га і люцерну – на 7 га.
Турбота про населення
Для реалізації населенню виробили 5 укосів люцерни. Коли ми побували у друзів-партнерів, кукурудза триметрової висоти стояла суцільною стіною, мала не менше двох качанів на стеблі. За прогнозами, значну частку кредитів можливо буде погасити за рахунок урожаю на кукурудзяному полі. У підприємців два кредити: 123 тисячі євро і 100 тисяч євро, взятих для покупки меліоративної техніки. Вони, як кажуть, приохотились, і тепер відновлюють зрошувальні мережі ще й на 90-гектарному полі поруч із селом. Щоправда, обходиться це в копієчку. Їм довелося встановити нову трансформаторну підстанцію, але ж тільки електролічильник коштує близько тисячі доларів. «Знайшли старих працівників управління зрошувальних мереж, виходили все поле вздовж і впоперек, щоб визначити, де прокладені зрошувальні мережі та зробити ревізію збереження труб, – продовжує В’ячеслав Григорович. – Благо, вони виявилися металевими, а не азбестоцементними, які давно вже «постріляли б». Система, свого часу зроблена під установки «Днепр», придатна для іспанської зрошувальної машини «Унапивод», що поставляється ТОВ «Агромеханизм», з яким укладено договір.
Черв’як на їхніх чорноземах – головний орач Безвідвальну обробку землі фермери культивують вже 11 років. У зв’язку з цим здійснили технічне переозброєння виробництва, а колись техніки було всього лише ВАЗ-2107 з причепом. Минулого року придбали глибокорозпушувач і практично першими в районі справили глибоке розпушування з внесенням добрив. Черв’як на їхніх чорноземах – головний орач. Тут можна згадати твердження Чарльза Дарвіна, який говорив, що «…задовго ще до винаходу плуга землю обробляли дощові черв’яки й надалі завжди її оброблятимуть». Тому врожайність кукурудзи в минулі роки у них становила без поливу близько 100 ц/га, ярого ячменю сорту «Вакула» – близько 60 ц/га, а коли яра пшениця давала менше за 60 ц/га, то це було трагедією. У 2018 році гібрид соняшнику «Родник» порадував господарів урожайністю 43 ц/га. Звичайно, були дощі, грамотно працювали з засобами захисту і підживлювали, в тому числі неодноразово по листу, але «гра була варта свічок».
Все продумано до дрібниць
Хлібороби для себе відбирають насіння, мають свій набір насіннєвого фонду, що складається з сортів «Мудрість» і «Гурт» одеської селекції, сорту «Фаворитка» київської селекції тощо. Щороку оновлюють насіннєвий фонд, закуповуючи дві-три тонни елітного насіння: минулого року взяли «Астарту», нинішнього – «Безостую 100». «Робимо висновки в ході роботи з сортами, – каже Федір Григорович. – У 2020 році вразив своєю живучістю «Акратос». Двічі замерз – листи були пластмасові. Провели обприскування, через кілька днів він відновився і зазеленів. Відродився з мертвих, словом – птах Фенікс».
Коли безсилі знання і досвід
Федір Белека і В’ячеслав Бондаренко знають все про родючість кожного клаптика землі. Буває такий, що за будь-яких умов дає гарантовано високий урожай. Тут родючий шар ґрунту настільки структурований хробаками та корінням рослин і містить необхідні для сільгоспкультур поживні елементи, що залишається тільки вмілими діями хліборобів підтримувати такий стан поля.
Та є в них ще справжня селянська кмітливість, що виручала тоді, коли безсилі знання і досвід.
Дивлячись на обох підприємців, на обвітрені й обпалені нашим південним сонцем обличчя, відразу не скажеш, що в них живе величезний потяг до навчання, пізнання нового, пошуку ефективних форм господарювання, що вони, за першим покликом їхнього друга В. І. Ратушняка, готові «зібрати валізи» й вирушити в далеку дорогу переймати досвід, знайомитися з тими, хто стоїть на передових позиціях аграрної галузі.
Створення робочих місць
Коли постало питання про необхідність розвитку тваринництва з метою розвитку органічного землеробства і постачання населення натуральним молоком, а також створення робочих місць у селі, згадали вони поїздку до Воронезької області на виставку російсько-німецької групи компаній «ЭкоНива». Відвідування агрохолдингу, який крім багатьох інших напрямків діяльності має у своєму складі тваринницькі ферми та переробні підприємства, надовго закріпилося в пам’яті й так чи інакше викликало бажання самим упроваджувати щось із побаченого. Було зрозуміло, що про свої враження співрозмовники могли говорити не одну годину: про корів, що дають насичене білком молоко, про способи високого рівня його збереження, про чудові сири, йогурти тощо.
Пам’ять про батьків і дідів
Пам’яттю про батьків і дідів, які кували перемогу на фронтах Великої Вітчизняної війни, пронизаний увесь простір Придністров’я – від Кам’янки до Слободзеї. В’ячеслав Бондаренко розповів: «Мій дід по батьківській лінії Прокопій Купріянович пішов на війну 23 червня 1941 року о 8 годині ранку, брав участь у Сталінградській битві. Циганка йому наворожила: будеш біля будинку, додому не потрапиш. Так і сталося.
Під час наступу разом з військами потрапив він у Тирасполь, а звідти – в Білорусію. Довгий час жартома називали його у взводі «молдаван-мамалижник», а коли скуштували в наших краях мамалигу, зневажливе «мамалижник» зникло. В одній з операцій дід знищив 11 фашистів і 2 міномети, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. Потім ще два ордени прикрасили груди бійця. Батько матері, інший мій дід, Степан Олександрович Переман жив у селі Коротне Слободзейського району. Був нагороджений чотирма орденами та медаллю «За відвагу». Тож на двох моїх дідів припадає сім орденів. Я часто влітку гостював у Коротному, цілі дні проводив на фермі господарства, де трудився дід». Це не що інше, як гордість за своїх героїчних предків.
Олег ГАВРИЛЕНКО.