Допитлива людина, поет і співець природи Микола Шуда захоплювався краєзнавством і туризмом. Вивчав флору і фауну квітучої Молдавії в численних походах рідним краєм.
Народився Микола Петрович 21 грудня 1939 року в Дубоссарах. Батько, викладач історії та літератури, з Сумської області України був направлений до МАРСР. Загинув у партизанському загоні Ковпака в 1942 році.
З 1941 по 1949 роки Микола жив на батьківщині батька, де і закінчив українську початкову школу. 1949 року сім’я повернулася на батьківщину матері, в Дубоссари. Тут же він закінчив середню російську школу № 1. Після здобуття спеціальності «Майстер з утримання та капітального ремонту залізничних колій» у Кишинівському технічному училищі працював бригадиром на станції Кучурган.
Багато вражень залишила служба радіотелеграфістом у Червонопрапорній Каспійській флотилії військово-морського флоту з 1959 по 1963 роки. Після строкової служби в 1968 році юнак здобув вищу освіту в Кишинівському держуніверситеті на факультеті фізичного виховання. З 1968 року і до останніх років життя працював заступником директора Республіканської школи олімпійського резерву настільного тенісу, виховував молоде покоління. Він – автор програми фізичної підготовки спортсменів. Цими розробками до сьогодні користуються спортивні школи Придністров’я, Росії, України, Молдови.
Микола Шуда – вдумливий, спостережливий і одночасно пристрасний знавець природи. З часом він став її захисником у своїй просвітницькій діяльності та педагогічній роботі з молоддю. Чимало його публікацій на природоохоронні теми з’являлося на сторінках дубоссарської районної газети «Заря Приднестровья» та екологічної газети «Взгляд».
Він був активним членом дубоссарської громадської організації «Медики за екологію» і літоб’єднання «Гармонія». Ось такі рядки стали девізом для організації: «Планета кругла Земля – єдиний, цілісний організм. А все на ній – земне життя». Як він говорив, «…спочатку мене привабило те, що під егідою об’єднання «Медики за екологію» зібралися небайдужі та активні люди, ті, хто любить природу і не тільки на словах, а й практичними справами». Однак, часом і слова мають чимале значення в тому, щоб змінити свідомість людей. Тим більше вагоме слово поетичне, з якого і почав свій шлях у придністровській літературі Микола Шуда. А потім з’ясувалося, що він ще краще пише замальовки з натури, мальовничо і тонко представляє читачеві дивовижні історії птахів і звірів, риб і квітів. У всіх цих невеликих за обсягом, але серйозних за змістом оповіданнях незримо присутня людина як споглядач, як хранитель таємниці.
Вірші Миколи Шуди про природу відкривають нам красу рідного краю. В поезіях «Прихід весни», «Листопад», «Бабине літо» перед нами розкривається світ яскравий, барвистий, радісний. Дві пори року – пробудження, народження і пишна зрілість напередодні в’янення – як дві богині, що сперечаються, – хто з них краща.
Автор з любов’ю і повагою підбирає слова, щоб висловити почуття захоплення рідною природою. Вона у віршах поета живе, діє, радіє. З ліричними картинами природи в Миколи Шуди перегукуються мініатюри, вірші в прозі: «Зимородок», «Пробудження», «Штрихи бабиного літа», «Перший лящ». Невеликі за обсягом мініатюри про природу чимось невловимо нагадують твори Костянтина Паустовського. Та ж романтична налаштованість, той же уважний і доброзичливий погляд на природу. У цих мініатюрах укладена велика сила. У нашому повсякденному житті, в простих невигадливих захопленнях: риболовля, збір грибів, ягід, відпочинок на природі – спостережлива людина побачить мальовничі незвичайні риси в навколишньому. У цих замальовках він, як маленький промінь на картині, висвітлює все, що ми могли б і не помітити. Зерна романтики прикрашають і облагороджують внутрішній світ людини.
Шуда писав свої замальовки про Дністер, про птахів і тварин Придністров’я з надією викликати у людей розуміння і співчуття до безсловесних істот, переконуючи читачів у єдності й нерозривності співіснування людей і навколишнього середовища. Микола Шуда є автором книг «Край ты мой родимый», «Это надо живым».
Дубоноси
Жанр: пейзажний етюд.
Етюд – це невеликий літературний твір, присвячений якому-небудь окремому питанню. Йому притаманні стислість, змалювання якогось одного епізоду з життя героя або пейзажної замальовки, певна незакінченість сюжету.
Пейзаж – опис зображення природи засобами художнього слова. Пейзажі можуть бути використані в текстах художніх творів, а також виступати як окремий жанр: пейзажні образки, етюди, замальовки.
Здебільшого пейзаж у творі є засобом вияву почуття любові до рідної землі, до її природи. В інших випадках пейзаж виступає образною паралеллю до душевного стану персонажів. У пейзажних образах можуть бути втілені драматичні колізії, конфліктні ситуації. Пейзаж може бути тлом, на якому розгортаються філософські роздуми автора чи героїв твору.
Тема: опис та життя птахів.
Iдея: зображення природи в усій її красі, заклик до бережливого ставлення до всього живого на землі.
Сюжет: спочатку автор розповідає читачам про вишню, що «захворіла» через невчасну пересадку. На дереві, що ослабло, зав’язалися такі непоказні ягідки, що господар не став їх збирати. Висушені жарким придністровським сонцем, так і залишилися вони на гілках до зими… А коли засніжило, автор помітив під деревцем половинки вишневих кісточок без ядерця.
Вирішивши, що тут харчувалися птахи, натураліст почав підсипати на годівницю кісточки з черешневого компоту, щоб «познайомитися» з ласунками. Найбільше його цікавило: «Який потрібно мати міцний дзьоб, щоб, добуваючи ядерце, розділити вишневу кісточку по шву на дві половинки?»
Уважно спостерігаючи за годівницею, автор незабаром дістав відповідь на це запитання. З’ясувалося, що кісточки прийшлися до вподоби парочці дубоносів. «Рожево-рудий самчик і сіра самочка, дрібніша за шпака, але з міцною будовою тіла і дуже товстим дзьобом, сиділи нерухомо, ніби внутрішньо до себе прислухаючись. Могли тільки злегка по вертикалі або горизонталі хитнути головою. Так вони давили кісточки».
Композиція:
Використовуючи художні засоби (порівняння «сіра самочка, дрібніша за шпака», епітети «чорна вишня, рясним цвітом, вишеньки різнокаліберні, кострубаті, кособокі»), Шуда наче «оживляє» природу. Метафори («ніби внутрішньо до себе прислухаючись, сліди трапези дубоноса»).
Експозиція: Чорна вишня заслабла. Незібрані плоди.
Зав’язка: Сліди трапези дубоноса.
Розвиток дії: Годівниця для дубоноса.
Кульмінація: Самчик і сіра самочка.
Розв’язка: Щоденні гості годівниці.
Позиція автора
А хто з нас знав про існування дубоносів до того, як прочитав оповідання Шуди? Хто звертав увагу на пташок, які живуть поряд із нашими будинками? Чи бачимо ми їхню красу та граціозність, чуємо їхнє щебетання? Чи замислюємося над тим, як вони зимують, що їдять у цю непривітну пору? Цим пташкам так легко допомогти. Треба просто зробити годівницю. Таку маленьку хатинку з фанери, обов’язково з дахом, щоб сніг не засипав хліб та зерно, і підвісити на дерево недалеко від свого дому. Ранком вирушаєте на роботу та до школи – насипте свіжого корму. Поклопочіться про тих, хто менший, слабкіший. Адже навіть така зима, яка видалася нині – без снігу та морозу – важкий час для пташечок.
Маленьке відкриття
Жанр: пейзажний етюд.
Тема: опис тваринного та рослинного світу рідного краю.
Iдея: збереження природи для майбутнього покоління.
Персонажі: птахи-сойки.
Сюжет:
– автор розповідає читачам про горіх з невеликим урожаєм;
– збереження горіхів для птахів;
– випав сніг та видав провинників, які переполовинили горіхи;
– сойки по-сорочому крали горіхи;
– горіхи залишилися на плиті, щоб онуки змогли побачити цих гарних пташок.
Художні засоби: епітети – молодий горіх, метафори – свіжий сніжок, красувались сліди, проробили операцію.
Композиція:
Експозиція: врожай горіхів.
Зав’язка: для зимової годівниці.
Розвиток дії:
1) хтось переполовинив горіхи;
2) пташині сліди середніх розмірів.
Кульмінація: три сойки.
Розв’язка: хай ще прилітають.
Позиція автора
Опис птахів та їхніх дій у творах передають особливе ставлення до природи, її збереження. Перед нами постає життя письменника, його спостережливість. Переконує читача у єдності людей і навколишнього середовища. Тільки від нас залежить життя таких маленьких істот – тваринок і пташок.
Літо красне
Жанр: нарис.
Нарис – художньо-публіцистичний жанр на актуальну тему сучасності, в якому розповідається про справжні події (часто на документальній основі).
Нарис – різновид малої форми епічної літератури, відмінний від оповідання і новели відсутністю конфлікту, що швидко вирішується, і більшою розвиненістю описового зображення.
Особливостями нарису є:
– документальність;
– достовірність фактів, подій, про які розповідається;
– називаються справжні імена та прі-
звища зображуваних осіб;
– дійсні, а не вигадані місця подій;
– описується реальна обстановка;
– вказується час дії.
Тема: змалювання природи рідного краю в літню пору.
Iдея: показати красу природи, прищеплювати любов до рідного краю.
Сюжет:
У цьому творі багато розгорнутих пейзажних замальовок, і кожен пейзажний штрих має у творі своє конкретне призначення: «Якщо весна – пробудження, оновлення, відродження природи, то літо – розквіт природи». За допомогою пейзажу автор відтворив картину польової дороги («з обох боків дороги на ланах колоситься зелена пшениця»), літнього лісу («гілки дерев натягнуті, трава також їжачиться, навіть кущ подорожника біля дороги сховав голівку»), а також змалював картини свого особистого життя («Я люблю літо. Я іду в літо. Я входжу до лісу. У пам’яті спливає. Дістаю торбинку»).
Композиція:
Автор уявляє ліс наче людину, яка є для нього давнім другом: «ліс кидає мені під ноги жменю літніх опеньок в травичку». Він ставить риторичне запитання: «Хто в таку мокречу до лісу прийшов? Схоже, ліс мене не пізнав».
У першому випадку краєвид використовується для окреслення місцевості. «Ось і польова дорога до лісочка…», «тихо входжу до лісу», «через якихось десять кроків – знову опеньки», «заглиблюючись у ліс, підходжу до рядків дубів».
У другому – для передачі безпосередніх авторських вражень: «І ось, на вихідний, іду в Літо. У моєму розумінні – це побачити, почути його, помацати та навіть спробувати на смак».
У третьому – для зіставлення: «Снідаю суницею із хлібом. Цей неповторний смак літа пам’ятаю з дитинства».
Експозиція: відродження природи.
Зав’язка: дорога до лісу.
Розвиток дії: природа лісу.
Кульмінація: сніданок на галявинці.
Розв’язка: зустріч із зайцем – «ми з тобою однієї крові».
Позиція автора:
Через використання пейзажних замальовок, автору вдалося, по-перше, барвисто і соковито змалювати місце і час дії. По-друге, через контрастні порівняння передати всю красу літнього пейзажу. По-третє, висловити свої почуття, починаючи з опису природи й закінчуючи почуттям єдності з природою: «Ми з тобою однієї крові, ти і я – єдине ціле».
Роки, прожиті Миколою Петровичем, –це «століття освіти». Простими словами він знаходив шлях до сердець сучасників, розповідаючи про природу рідного краю. Для того, щоб пояснювати іншим, що таке «екологія», досить любити все живе, бути жителем міста Дубоссари. Микола Петрович багато бачив і знав не лише з книг, а з живого спілкування і подорожей. Був справжнім туристом, любив далекі краї, рідних людей і близьких друзів, синє море і високе небо. Микола Шуда пішов з життя у 2006 році. Похований у Дубоссарах
Тетяна ЧОРНОБАЙ.