На день народження зазвичай радують приємними подарунками. Чому ж наша республіка в День свого народження має залишатися без них? Так подумали учні навчальних закладів столиці й вирішили висловити свою любов до рідного краю власними творами.
Анастасія Ляхар, 11 А, ТСШ № 2. Учитель української мови: О. В. Сидорова.
Республіка живе,
Вода Дністром спливає,
На сонці хвиля грає –
Святковий день народження
Стрічає ПМР.
Віталій САЙНЧИН
Щороку 2 вересня ми відзначаємо святкову дату – День народження ПМР. Дату, яка відгукується в серці кожного мешканця Придністров’я, яка живе в пам’яті яскравим світлом i яку жоден ніколи не забуде. Це день, коли була утворена Придністровська Молдавська Республіка, коли відстояли право жити на рідній землі та говорити рідною для кожного мовою. Минув 31 рік, а за ним i непростий шлях, пройдений добросовісними та працьовитими людьми самих різних національностей, які населяють придністровську землю. Здавалося б, республіка ще зовсім молода, така маленька за розміром, але яку велику працю в неї вклав її народ, без якого неможливо уявити придністровський край. Саме про силу любові людей до країни, які тут проживають, роблять усе можливе для її розвитку, і йтиме розмова.
А найдорожче з усього –
Це люди наші придністровські!
Хочуть вони лиш миру одного
Й працювати на землях
по-хазяйськи.
Руками хоробрих і найдобріших людей будувалося Придністров’я. Молода республіка пройшла через кровопролитний збройний конфлікт, шлях боротьби за її існування, розвиток і становлення. В цей час Придністров’я зазнало страшного болю: бойові дії забрали життя багатьох людей. Батьки та діди склали свої голови за Вітчизну.
Тепер вона лише будується та цвіте, чим неодмінно треба пишатися, адже своєю безстрашністю народ, що не терпить будь-якої несправедливості, великою ціною завоював свободу. Народ особливої витримки відстояв свою незалежність і, нарешті, заговорив на повну силу.
Недарма сказав Вадим Миколайович Красносельський, Президент Придністров’я: «Роки минають. Епохи змінюються, а народ залишається. Ми – продовжувачі успіхів і досягнень наших попередників, ми шануємо історію Придністров’я».
Це висловлювання, як ніколи, правильно описує любов народу до свого рідного краю – Придністров’я. Тому що без любові громадян до своєї Батьківщини немає майбутнього. А ми щодня спостерігаємо, як наша республіка розвивається і стає кращою. Поступово поліпшується вигляд всього, що нас оточує: з’являються нові об’єкти, будинки, реконструюються і набувають нового вигляду вже існуючі будівлі, парки, дороги…
Будь-яке дерево має коріння, що живить його. У Придністров’ї таким корінням є люди, які віддають свої сили, талант і знання, заради процвітання рідного краю. Мешканці Придністров’я пам’ятають про славну історію краю в різні віки, зберігають її і роблять все, що від них залежить, для кращого майбутнього. Бо в нашій країні проживають милі, чуйні, патріотичні, роботящі люди, які й становлять головне багатство придністровського краю.
Хоч Придністров’я і живе в умовах невизнаності вже багато років, у ньому вдалося зберегти багатовікові історичні та культурні традиції, спадщину попередніх поколінь, мирне співіснування, що важко переоцінити в наш час. Уздовж берегів Дністра, поміж Україною та Молдовою, простяглися угіддя: лани, сади й виноградники. Придністров’я за своє життя досягло самостійності як держава: має Конституцію, законодавство, економіку, власну валюту, сучасну інфраструктуру, армію, міліцію, службу безпеки. Придністровська держава, в першу чергу, єдина і демократична, а також фінансово розвинена, і, поза всяким сумнівом, світська країна.
По-справжньому зрозуміти придністровців можливо тільки побувавши тут. Своєю підтримкою, гостинністю, готовністю подати руку допомоги вони буквально зачаровують людину, яка вперше потрапляє до нашої країни.
Придністров’я – це мій рідний дім, також, як і для ще майже п’ятисот тисяч придністровців. Це місце, де хочеться залишитися назавжди: жити й працювати, творити на благо Вітчизни. Ніщо на землі не може бути для мене ближчим і найріднішим. Тому я вірю, що майбутнє нашої країни – повністю наша відповідальність. Тільки ми, мешканці Придністров’я, можемо піднести свій рідний край до висот і нездоланних звершень, досягти того, що спочатку вважалося неможливим.
Прекрасний край, наше вільне
рідне Придністров’я!
Живи і розквітай!
Мій рідний
придністровський край
Розкинувся на берегах Дністра,
Живи, розвивайся і процвітай,
У тебе ж безліч різного добра!
Весна в Придністров’ї
Марк Матюшенко, 8 А,
Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії.
Учитель української мови: О. В. Гешко.
Марк про себе: «Люблю природу та бабусине село».
Моя Батьківщина,
Де думки й серця в єдиним ритмі,
А слова – як музика бринять…
Галина ВАСЮТИНСЬКА
Що таке Батьківщина? Мабуть, кожен в житті замислювався над цим запитанням. Поети оспівують цей роздум, складають думки у вірші. На думку спадають слова Людмили Стременовської:
Співаю я про рідний свій поріг,
Матусині завчасно білі скроні,
Про кілометри сходжених доріг
Та огрубілі батьківські долоні.
Якщо заглянути в довідник, то прочитаємо:
Батьківщина – рідний край; місце народження людини; переносно – місце виникнення чогось. В урочистому вживанні пишеться з великої літери.
На мою думку, Батьківщина – це духовна спадщина, те, як відчуваєш себе. Це духовне надбання родини. Пісні, які співала матуся в той час, коли гойдала колиску. Казки та історії, які розповідала бабуся про моїх прадідів, оповідання. Мені дуже подобаються рядки вірша «Найдорожча стежина» Надії Делімарської:
Серед сотень шляхів
Не згубіть найдорожчу стежину,
Прагну цих маяків:
Материнське тепло й Батьківщина.
Минулого року мені пощастило поїхати до Польщі. Я гуляв вуличками стародавнього Гданська, милувався видами міста Сопота. Дуже дивували вони мене і морем, і лісом, і будівлями… Проте, через деякий час я відчув сум: мені захотілося додому. Побачити рідне місто, постояти на березі Дністра. Підставити обличчя, заплющивши очі, промінню ласкавого сонця. Ви замислювалися над тим, яке смачне в Придністров’ї повітря? У ньому тихесенько в’ється пісня, відчувається аромат стиглих яблук, печеного хліба, теплої землі. Найсмачніше повітря у світі!
Якби я був талановитим поетом, як Людмила Стременовська, я б написав так само:
Кажу «Спасибі!» долі я своїй,
Що живу у цьому краї синьонебім,
Лунає пісня у душі моїй
Про тебе, краю рідний мій,
про тебе…
Що для мене ще Батьківщина? Це дерево, яке росте за моїм вікном. Воно дуже старе, стовбур потрісканий, роки залишили на ньому свої сліди. Воно могутнє, як і моя країна. Його гне вітер, ламаючи тонкі гілячки, але саме воно – незламне. Воно живе і буде жити – так само, як і моє Придністров’я.
Придністров’я – моя Батьківщина. Держава з драматичною історією, щирими людьми, фантастичною природою. Я сподіваюся, що зроблю все, що в моїх силах, аби ми жили у злагоді. Я вважаю, що любов до Батьківщи-
ни – це не лише знання історії, а велика повага до людей, які живуть поруч. Це глибоке розуміння того, що треба поважати інших, для того, щоб поважали нас. Моя Батьківщина – в моєму серці. Я теж частина Батьківщини, я – її син.
Легенди нашого краю – шлях до процвітання країни
Руслан Бурдужа,
випускник ТСШ № 16, студент ПДУ.
Я люблю свій рідний край. За що? За красу нашої природи, маленькі гарні міста та затишні села, мою улюблену річку Дністер, і просто за те, що я тут народився і виріс.
Дуже хочу жити не в Україні, не в Росії й не в Молдові, а в нашому мальовничому придністровському краї, тому спробую зробити все, що від мене залежить, для того, щоб жити простим людям тут було ще краще, ніж у Швейцарії. Що для цього треба зробити? Мені здається, наш край – ідеальне місце для того, щоб саме тут розвивати такий напрям, як екологічний туризм. Охочих відпочити в екологічно чистих місцевостях, яких не так уже й багато залишилося у Європі, досить багато. Чим же привернути увагу потенційних туристів? Мені здається, що краще за все це зробити за допомогою легенд та переказів, на які досить багата наша земля. Чому я взяв таке на думку?
Одного разу знайомий батька розповів мені про те, як він подорожував Європою та заїхав до маленького міста, де стоїть пам’ятник – піраміда бременським музикам. З великим здивуванням він дізнався від місцевих мешканців, що завдяки цій нехитрій скульптурі та розтиражованій легенді про компанію музик із Бремена тут щоденно збирають у міську казну досить значні кошти.
Коли я про це почув, то подумав про те, що в нашому Придністров’ї теж є багато таких легенд, які зацікавлять туристів усього світу. Мені здається, вони захочуть відвідати наш сонячний край та подивитися на чарівну природу Кам’янки, Рашкова, Дубоссар, якщо ми зможемо показати всьому світові, що нам є чим пишатися та про що розповідати своїм нащадкам. Отак я сам зацікавився природою нашого краю, його чарівними легендами та переказами. Одна з цих оповідей мене дуже вразила. Романтична історія про велике кохання, я так думаю, зацікавить не тільки мене.
У нашому Придністров’ї є таке невеличке місто, яке називається Рашків. Чарівна природа місцевості дуже схожа, як мені розповідала вчителька географії, на природу Швейцарії. Я передивився багато фотокарток, які були в книжці та в інтернеті, та вже домовився з батьками, що восени ми разом поїдемо відвідати те місто, в яке я заочно просто закохався. Моя сусідка-бабуся родом із Рашкова, і вона розповіла таку цікаву легенду, якою я хотів би поділитися з усіма своїми знайомими.
Була у молдавського господаря гарна та добра дочка Руксанда. І була вона така приємна та розумна, що батько просто не знав, як дякувати Богові за те, що він йому подарував таку чудову дочку. Він дуже її любив, тому, коли Руксанда виросла, вирішив віддати заміж тільки за того, за кого вона сама схоче. Багато гідних та гарних парубків із достойних сімей сваталося до дівчини, але вона всім відмовляла, проте, робила це так, що нікого не ображала. За це люди любили її ще більше.
Усе було б добре в цьому благодатному краї, та з’явилися вороги, які захотіли його завоювати. Довелося господареві просити допомоги у славних козаків, головою яких був гетьман Богдан Хмельницький. Злякалися вороги досвідчених і хоробрих воїнів-запорожців і втекли далеко-далеко. Щасливий господар пообіцяв визволителям, що виконає будь-яке їхнє побажання. Тут він із великим сумом почув, що козаки просять у нього руки дочки для Тимофія Хмельницького, сина славного гетьмана. Він же обіцяв доньці, що віддасть її заміж тільки за коханого! Однак виявилося, що молода гарна дівчина теж закохалася в сина гетьмана. Щасливий батько видав її заміж, сподівався незабаром побачити онуків. Та не так все склалося, як бажалося.
Не пощастило молодятам прожити й перший рік свого подружнього життя, як Тимофія було вбито під час військового походу. Залишилася Руксанда самотньою. Дітей в них не було. Після смерті свого чоловіка вона не хотіла більше виходити заміж, оселилася в Рашкові, який дістала у спадок від батька. Багато років вона прожила в цьому славному місті, плачучи за своїм коханим. Молодиця пролила стільки гарячих гірких та чистих сліз, що від них утворилося джерело, яке місцеві мешканці стали називати «Панською криницею». Кажуть, що вода в цій криниці прозора, чиста, прохолодна, дуже смачна і має лікувальні властивості, тому що Руксанда була доброю жінкою та господинею з чистими думками та світлою душею.
Коли я почув цю легенду, то дуже захотів спробувати води з чарівного джерела. Так мені цього кортіло, що декілька днів просто не міг заспокоїтися. Сподіваюся, що скоро поїду до Рашкова, нап’юся води з тієї самої криниці, помилуюся природою навколо та продовжу збирати легенди й перекази про наш славний край. Можливо, саме завдяки цьому про наше Придністров’я люди дізнаються більше, стануть їздити сюди, щоб побачити на власні очі все те, про що так гарно розповідається в легендах.
Вірю, що колись наш край стане розвинутим туристичним раєм, в якому захоче побувати кожний. І тоді люди будуть хотіти жити не десь у Європі, Азії чи Америці, а саме тут, де я живу і буду жити.
Валентина ПОПОВА.