Молодість – це благословенний час, коли всі дороги відкриті. Надмір сил і бажань дозволяють сміливо мріяти й рухатися вперед. А втім, успішно ввійти в соціальну систему суспільства і втілити мрії в життя молодій людині непросто.
Інший, надивившись на чужий успіх і привабливий блиск достатку, хоче всього і відразу. Хтось поспішає за «туманом», хтось мчить у чужі краї за грошима. Як важливо не дати собі розчаруватися, бачачи, що можливості для старту у тебе не кращі, зрозуміти, що тобі під силу, стати на ноги та всього домогтися самостійно, як це зробила Надія Савіна.
Уродженка села Незавертайлівка, Надія росла в простій і працьовитій селянській родині. По закінченні школи дівчина раптом заявила рідним, що хоче стати автомеханіком. Мабуть, вдалася в батька, він у неї дуже рішуча людина. Мама розповідала Наді, як несподівано вона стала його дружиною.
У той рік у її рідному українському селі Грибовичі вродили дуже хороші груші. З великим кошиком солодких плодів дівчина вирушила в Одесу на «Привоз». Місця на прилавках уже не було, тоді хлопчина з Молдавії посунув свій виноград, і вона вдало продала весь товар. Наступної неділі продавці несподівано зустрілися на тому ж місці, і майбутній батько Наді не упустив свій шанс, покликав дівчину заміж, та не просто на словах, а прямо з ринку поїхав до її батьків свататися. Як вона тепер жартує, що «купив» дружину за гроно винограду. В Україні вони зареєструвалися, прожили декілька років, а потім переїхали в рідні місця батька.
З професією автомеханіка у Наді не склалося, вона вступила на курси кухаря-кондитера і незабаром вийшла заміж. Закінчити навчання їй, на жаль, не вдалося, тяжко захворів і рано пішов з життя її чоловік. Юна вдова сильно горювала і не знала, як жити далі з розбитим серцем і маленькою дитиною на руках. Поступово жінка взяла себе в руки, працювала в Дністровських кафе то кухарем, то офіціантом, поки доля не привела її в кондитерський цех Дністровського муніципального управління торгівлі.
Ось уже сім років, як вона працює в цьому чудовому, дуже професійному колективі кондитером четвертого розряду. Ніхто краще, ніж Надя, не прикрашає торти. Свою роботу дуже любить. Вона переконана, що замішувати тісто, робити крем і «садити» на корж розкішні масляні троянди потрібно тільки з гарним настроєм, тоді все вийде особливо смачним. У Надії ніколи не виникає проблем з подарунками до днів народження рідних і друзів, але найбільше мамину смакоту обожнює її дванадцятирічний син.
Руки у майстрині спритні, очі ясні, усміхнені. В її душі немає місця образам, там живе лише подяка батькам, колегам по роботі, які вчили й наставляли, підтримували у найскладніші періоди життя. Так, були труднощі. Хотілося мати своє житло. Кілька років тому вона навіть попрацювала риболовом. Разом з мамою вони купили квиток на право вилову та рибалили у вихідні на лимані. Своєю працею ця чарівна тридцятирічна жінка заробила на маленьку квартирку, купила і сама водить машину. Так здійснилася її мрія про автомеханіка.
Сімейне щастя у неї теж налагодилося – знайшовся коханий чоловік, разом з яким їй нічого не страшно. Спокуси виїхати якомога далі в пошуках кращої долі, знайти інше місце, де трава зеленіша і небо яскравіше, у майстра своєї справи не виникає. Своє майбутнє вона бачить тільки тут. Знайти свій талант, трудитися на своїй землі та приносити радість людям – ось простий рецепт щастя і успіху від Надії.
Лара ЧАЙКА.