Сьогодні багато придністровців замислюються над питанням працевлаштування за кордоном. Хтось їде за великими грошима, хтось – за можливістю залишитися на постійне проживання, а інші – щоб прогодувати свою родину. Це дає користь чи навпаки – призводить до розладу в сім’ї?
Починається все з банальної необхідності забезпечити себе і своїх рідних усім необхідним для життя: харчовими продуктами, одягом, взуттям. Не обійтися також без розвивальних посібників, підручників та іграшок для дітей, не кажучи вже про платних лікарів, секції, гуртки, які можуть виявитися досить дорогими. У молодих сімей виникає квартирне питання або ремонт домівки, не варто забувати й про батьків, які теж потребують нашої уваги та допомоги. Усі перераховані фактори змушують шукати більшої заробітної плати, й це підштовхує декого від’їжджати за кордон у пошуках роботи.
Дорослі люди, які обрали шлях на чужину з наміром забезпечити свою сім’ю, переконані, що достаток сприяє підтримці позитивних стосунків з рідними. Але, такі взаємини між батьками й дітьми насправді набувають зовсім іншого забарвлення – емоційної віддаленості, непорозуміння у спілкуванні та у високих очікуваннях одне від одного (матеріального забезпечення дітей з боку батьків і надії останніх на сумлінне ставлення до навчання й розуміння ситуації, що склалася).
Батьки залишають своїх дорогоцінних чад на бабусь і дідусів (діти при цьому залишаються в статусі соціальних сиріт), а самі вирушають за кордон у пошуках роботи, й це, на жаль, вже вважається нормою. Так склалася доля і Маргарити Маркауци. Вона працювала в Росії понад вісім років. Поїхала туди, коли її синові було 15, і залишився він з бабусею та дідусем.
«Було дуже складно адаптуватися в новому місті, спочатку виникало багато проблем із пошуком житла і хорошої роботи. А ще хотілося знайти роботу недалеко від місця проживання, щоб менше витрачати коштів на дорогу. Мені ще пощастило, оскільки в Москві вже проживало знайоме подружжя. Вони багато чого пояснили мені та розповіли про життя в мегаполісі», – розповіла Маргарита. Жінка особливо переживала за сина, за його навчання, її турбувало, що вона не бере достатньої участі у його вихованні, що її немає поряд у важливі для нього життєві моменти. Маргарита намагалася телефонувати додому через день, щоб хоч на декілька хвилин почути любий голос. Але цього їй було мало: не бачити очей Андрійка, не бачити, як він дорослішає, було для неї нестерпно. Заробивши трохи грошей, жінка повернулася додому, в Придністров’я. Вона дуже цьому рада, знайшла роботу, дала освіту синові. «Тут я, дійсно, щаслива, всі мої рідні зі мною. Звісно, я не отримую тих грошей, що на заробітках, але дома я впевнена в завтрашньому дні», – поділилася думками Маргарита.
На жаль, сьогодні немає офіційної інформації про те, яка кількість жителів республіки виїжджає за її межі. Експерти оперують різним обсягом даних. Демографи, наприклад, вказують, що приблизно 30% населення або 100 тисяч осіб. Придністровський республіканський банк оперує іншими цифрами: виїхало 170 тисяч осіб.
Соціологи, хоча і не можуть надати конкретних цифр, але завдяки дослідженням, проведеним упродовж декількох років, здатні схарактеризувати тих, хто їде за межі Придністров’я. У більшості випадків це працездатне населення і основний потік як емігрантів, так і трудових мігрантів, їде в Росію – їхнє число варіюється від 80% до 95%. Невеликий відсоток придністровців вирушає на заробітки в основному до Європи – у Великобританію, Німеччину, Італію, Португалію. І це, як правило, представники молдавської етнічності. Однак там мало хто з них працює за спеціальністю, яку вони одержали у себе на батьківщині. Не є виключенням і Маргарита, яка за професією кухар, але в Москві працювала прибиральницею офісів, продавцем і навіть садівником на приватній дачі. «А що було робити? Гроші потрібні були, вибирати не доводилося, тому працювала там, де було місце», – пояснила вона.
Кореспондент нашої газети провела невелике опитування населення в Тирасполі. Головне запитання було таке :«Чи працює хтось із вашої родини за межами ПМР». Із 200 осіб 36% відповіло «так» і 64% – «ні». Опитувані, які перебували на заробітках, або їх рідні пов’язували це з тим, що в Придністров’ї немає робочих місць чи їх не влаштовує заробітна плата. Деякі студенти висловили бажання виїхати за кордон по завершенні навчання в пошуках роботи або навіть на постійне проживання.
Покидати свою домівку завжди важко, а особливо тоді, коли невідомо, що тебе чекає там – за кордоном. Тому, любі читачі, ні за яких умов не залишайте свої сім’ї, своїх дітей, не робіть їх соціальними сиротами!
Анастасія КАЛІОН.