В історії Бендер Никифор Северин – легендарна особистість. Завдяки йому, в місті вдалося уникнути епідемії, бо в спекотні дні кривавого червня 92-го він під кулями снайперів підбирав тіла вбитих і ховав їх… Никифор Савич помер у 2008 році, але назавжди залишився в добрій пам’яті городян. За ініціативою Президента Придністров’я на його могилі встановили пам’ятник.
Народився Никифор Северин у простій селянській родині. Никифор Савич усією душею любив Бендери й недарма вибрав професію будівельника. Він вважав, що його внесок, його цеглинка є в кожному будинку цього чудового міста. Працюючи в будівельних управліннях 23, 33, 34, він перевіз сотні тонн будматеріалів. «Мій дідусь завжди був працьовитим, любив життя, людей, наше місто, тому в 92 році, попри те, що ми тоді відпочивали влітку на морі, він повернувся, щоб зробити хоч якийсь внесок і допомогти Бендерам», – розповіла внучка Никифора Северина Вікторія Пестакова.
Бендерчанин прибув до міста через кілька днів після початку страшних подій 92-го. Протягом 28 діб він на своєму старенькому червоному тракторі вивіз із зони обстрілу та поховав понад 100 людей. Тільки в один день, 23 червня, біля фортеці було підібрано та вивезено на кладовище більше 10 трупів. Він усе записував у зошит, і записи допомогли встановити долю багатьох із тих, хто вважався зниклим безвісти.
Важливо відзначити, що Никифор Савич вивозив усіх, не розбираючись у приналежності загиблого до тієї чи іншої сторони конфлікту – це були гвардійці й опонівці, добровольці та волонтери, козаки й поліцейські. «Просто треба розуміти, яка на той час стояла на вулиці спека, та який сморід був. Від цього трактора на десятки метрів поширювався специфічний запах. Никифор Савич відпочивав не в будинку, а просто неба на вулиці, та все ж трупна отрута зробила свою погану справу. Наприкінці липня чоловіка відправили на відпочинок, тому що він був фізично і морально виснажений. Я тепер, згадуючи все це, звертаюся до молодих людей із запитанням, а чи змогли б вони так? Усі відповідають, що «ні». Він робив те, чого і не зміг би: голими руками брав і вантажив убієнних. Я його зустрічав і не один раз. Його батько був молдаванином, тож він знав молдавську мову, але я жодного разу не помітив якихось націоналістичних проявів. Від нього чув тільки такі слова: «Як можна вбивати людей?», – розповів голова громадського об’єднання учасників бойових дій у Бендерах «Боевые братья» Віктор Березянський.
Про Никифора Северина кажуть, що він був поза війною і водночас у самому її епіцентрі. Він не брав до рук зброї, але зробив величезний внесок у порятунок всього міста в ті страшні дні 92-го. «Никифор Савич виконував важку роботу, не дивлячись на загрозу для свого життя. Він виконував ту роботу, на яку мало хто б наважився в той період часу, він тоді не думав про нагороди, подяку, він просто діяв згідно з велінням свого серця. Так, він не брав у руки зброю, але виконував не менш важливу місію. У першу чергу, завдяки його роботі, не було допущено розвитку епідемії. І другий момент – змогли поховати тіла загиблих, як захисників ПМР, так і тих осіб, хто був направлений для того, щоб вести бойові дії з боку Республіки Молдова», – зазначив глава державної адміністрації м. Бендери Роман Іванченко.
По завершенні війни Никифор Савич прожив ще 16 років, і важливо зауважити, що він ніколи не вважав себе героєм. Минулого року Президент Придністров’я Вадим Красносельський підписав указ про нагородження Никифора Северина орденом Пошани, посмертно. Вже у 2021-му герою-бендерчанину встановили пам’ятник на Борисівському кладовищі. У вигляді човна. Що й не випадково: ще в роки війни журналісти охрестили Никифора «червоним Хароном» – у грецькій міфології перевізник душ померлих через річку в підземне царство мертвих. Отже запитання, чому пам’ятник спроектували у вигляді човна, стає саме по собі риторичним. «Монумент вийшов гідним цієї людини. Я звернувся до бендерчан, які проектують пам’ятники. Першим був ректор нашого художнього училища Сергій Горбаченко. Дуже вдячний йому за розробку проекту в такому вигляді. Уже з готовим проектом ми звернулися до керівника архітектурного факультету, фахівці якого допомогли його візуалізувати, погодили з церквою зовнішній вигляд, а потім звернулися до Президента за матеріальною допомогою. Спасибі, що Глава держави нас підтримав», – розповів Віктор Березянський.
«Він не хотів бути героєм, але після своєї смерті став ним», – зазначила внучка Никифора Савича. Вікторія згадує, що її дідусь не любив розповідати про війну. Однак, подвиг бендерчанина назавжди залишиться в історії міста й усієї республіки
Марія КРАВЕЦЬ.
Фото IA «Новости Приднестровья».