Ви, мабуть, не раз чули такі вислови, як «українська мова», «українська пісня», «український одяг», «українські страви»… Усе це створене тільки нами, українцями. Це, власне, те, що відрізняє нас від інших народів на землі. Давня українська хата теж, можна сказати, помешкання особливе.
Де було багато лісу, її будували з дерева. В інших краях – із глини. Дах покривали або тоненькими дощечками – дранкою чи ґонтом, або ж ушивали соломою.
Глиняні хати ззовні та зсередини білили. А багато хто, шануючи красу, ще й розписував примхливими барвистими квітами.
Долівку теж робили глиняною. І в літню пору вистеляли пахучим зіллям. Вікна в українській хаті були невеличкі, найчастіше – в одну шибку. Заможніші люди склили їх гутним* склом. А бідніші запинали бичачим міхуром, крізь який денне світло ледь-ледь пробивалося.
Найголовнішою в хаті була годувальниця – піч. Вона і страву варила, і всіх обігрівала, бо правила хоч і за тверду, але теплу постіль. Піч теж любовно розписували веселими візерунками, прикрашали витинанками. Тут-таки при ній були рогачі, без яких не поставиш на вогонь ні чавунця, ні горщика, кочерга, вигортати жар і попіл, та дерев’яна лопата, щоб саджати хліб.
Привертав увагу в хаті й сволок – дерев’яна балка вподовж усієї стелі. Сволок прикрашали різьбленням. Часто позначали на ньому, якого року хату зведено й освячено. А ще до нього підвішували плетену з лози колиску для немовляти.
Посуд, переважно глиняний, зберігали в миснику. А щоденну вдяганку клали на дерев’яну поперечину –жердку.
На почесному місці – покуті – стояв стіл. Біля нього – лава. Над столом, у вишитих рушниках, висіли образи. А перед ними незгасно горіла лампадка.
Окрім стола, в хаті стояла скриня, часто теж розписана квітами або різьблена. У ній зберігали празниковий одяг, рушники, домоткане полотно, намисто та інші родинні коштовності. Скриню накривали скатертиною чи рябчаком, теж домотканим.
До речі, вишитий рушник, як і святі образи, вважався чудодійним. Люди вірили, що він захищає оселю та її мешканців од будь-якого лиха.
Минає час. Багато що змінюється в нашому житті. Виростають під самісіньке небо новітні хмарочоси. Проте найтеплішу пам’ять про українську хату, в якій віками мешкали наші прадідусі й прабабусі, ми збережемо назавжди.
* Гута – так називали в Україні невеличкі підприємства, де виробляли скло.
Анатолій ГРИГОРУК.
Славна біла…
Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-м’яти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А під нею – пожовтіле фото
Рідних, справжніх, дорогих облич –
Тих, що пронесли ознаку роду.
В літопис життя їх свій поклич.
В свято пахне хата пирогами,
Теплим хлібом, медом, молоком.
Й теплі, зашкарублі руки мами
Стомлено вмостились за столом.
Мамина, бабусина присутність…
Хтось, можливо, з них уже не тут.
Але саме тут – духовна сутність,
Головне в житті – молитва й труд.
Українська славна біла хата…
Скатерка, ослінчик, рушники…
Не забудь додому завітати,
Де живуть або жили батьки.
Де пройшло дитинство безтурботне
Росами босоніж по траві.
Де все справжнє, хоч тепер не модне,
Бо з’явились цінності нові.
Ти ж не забувай про рідну хату.
Час знайди, відвідай, погостюй,
Обніми рідненьких маму й тата,
І тепло в душі своїй відчуй.
Розбуди в ній щирість і довіру,
Справжність ту, що нам дали батьки,
І надію, і любов, і віру…
Не знімай з ікони рушники.
ЮНата.
Прислів’я та приказки
- Без господаря двір плаче, а без господині – хата.
- У чужій хаті будь привітним, а не примітним.
- Добре тому, хто має батька, бо в батька – найтепліша хатка.
- Хата з дітьми – базар, а без дітей – пустка.
- Де дівка не плетена, там і хата не метена.
- Як будеш чесно працювати, то прийде сама доля до хати.
- Корова у дворі – харч на столі.
- У доброго хазяїна й соломинка не пропаде.
- Привикай до господарства змолоду, то не будеш знати на старість голоду.
- Хто землю удобряє, тому й земля повертає.
- Хто літом жари боїться, той зимою не має чим погріться.
- Як посієш наволоком, то і вродить ненароком, а як посієш густо, то не буде пусто.
Загадки
► Завжди їсть, а ніколи сита не буває. (Піч).
► Не їсть, не п’є, а гладша стає. (Призьба).
► Сімсот поросят, а всі лузком лежать. (Солом’яна стріха, дах).
► Що весь час ходить, а в хату не заходить? (Двері).
► Стоїть коровище, вивалила язичище, хто йде – руку дає. (Ручка на дверях, клямка).
► Він висить на видному місці, цілий рік ковтає вісті. (Поштова скринька).
►Скручена, зв’язана, на кілок посаджена, а по хаті танцює. (Мітла, віник).
► Ніжок чотири, капелюшок один, коли сім’я обідає завжди потрібен він. (Стіл).
► Сусіди вік разом живуть, а ніколи не бачаться. (Вікна).
► Стоїть на даху верхолаз і ловить новини для нас. (Антена).
► У норі хатинку має, хліб, сирочок полюбляє. По підлозі тишком-нишком бігає сіренька… (Мишка).
► Усе життя ходить, а з місця не сходить. (Годинник).
► Не сорочка, а зшита, не людина, а розповідає. (Книга).
► У чорних курчат гребінці горять. (Вугілля).
Добре тому, хто вже у своєму дому
Традиції, звичаї, обряди.
Спочатку до двору запускають півня: де півень, там інша живність водитиметься, корови будуть добре доїтися. Господар уночі в старому будинку вклоняється на всі чотири боки та просить домовика піти до нової оселі. А в новому домі на горищі вже мусить бути приготоване пригощання – краюха хліба із сіллю та кружка горілки. Іноді домовика символічно переносять у лапті, поклавши туди шило та жаринку. Або ж його закликають у мішок, або горщик із кашею та переносять до нового житла.
Час переходу різний у різних місцевостях: це й «рівно опівдні», та «якомога раніше перед сходом сонця», причому в жодному разі не в понеділок чи суботу та не в період Посту. Пе-реїжджають і темної ночі, аби «господаря не помітила нечиста сила.
Господар вносить до хати ікону, а господиня – рогач і кочергу, ними хрестять всі кути, аби комахи не водилися. Далі слід прочитати «Отче наш» та поставити ікону до святого кута. Потім вносять хліб на вишитому рушнику та сіль, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшку горілки, господар просить достатку в новій оселі.
Особливого значення надають першому запалюванню печі. Якщо вогонь горить ясно, то в новому домі буде весело, якщо дим пішов у дім, то не уникнути суперечок.
Настає час для першого в новій оселі обіду. Цей акт символізує відновлення того ладу, що панував у старій хаті.
Якщо до хати переселяються молоді, які щойно побралися, то, вийшовши на вулицю з хлібом і сіллю на вишитому рушнику, старший у родині (голова) благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх до нового житла. За ними заходять родичі та сусіди; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі.
Після цього всі дарують подарунки та сідають за столи, а молоді господарі частують гостей. Новосілля закінчується співами й танцями (прийнято спочатку співати обрядових пісень і тільки потім звичайних). Сьогодні часто запрошують священика святити оселю. Доброю прикметою є, якщо він щось забуде в хаті й повернеться за цим.
Гості, за народним звичаєм, повинні чітко знати, хто що дарує. Наприклад, батьки новоселів несуть подушки, родичі та сусіди – клуночки з житом, хліб, сіль, посуд, ложки (старий посуд у новій хаті категорично забороняється).
На новосілля господар обов’язково ріже барана або свиню, якщо тримає господарство. У далекому минулому першим у хату навіть вводили коня, мабуть, для того, щоб засвідчити, що хата добротна, міцна та велика за розмірами.
Входини – це центральна подія. Але, на жаль, сьогодні від цього яскравого колись обряду залишається все менше, зазвичай окремі деталі, що не потребують якихось зусиль. Побутують цікаві звичаї, пов’язані з житлом не на всій території нашої України, а в основному серед сільського населення. Але в того, хто хоч раз візьме участь у такому дійстві, обов’язково залишаться яскраві й незабутні враження.
Про рушник
Українська народна казка.
Була в селі одна сім’я. Складалася вона з мами, тата і дочки. Мама працювала на фермі, тато – у полі, а маленька дівчинка на ім’я Маруся залишалася сама вдома і носила обід у вишитому рушникові на поле своєму батькові.
Одного разу Маруся понесла їжу татові в поле, але батько сказав, що дуже повільно працював і йому треба наздогнати по роботі інших людей. Дитина поклала їжу на землю, а сама побігла ловити метелика, що якраз пролітав над нею. Цю їжу помітило зайченя, яке в цей час пробігало полем у пошуках капусти чи моркви. Воно вирішило пошуки обіду відмінити, а рушник узяти собі. Довговухе так і зробило: розгорнуло рушник і вийняло їжу, а рушничок забрало. Куцохвосте побігло в ліс. Воно вирішило показати знахідку своїм друзям, а саме: білочці, їжачку, борсуку і ще одному зайченяті на ім’я Косоглазка, на прізвище Куцохвостівочка. Зайченя, що знайшло рушник, називалося Кося Вухань. Кося покликав своїх друзів і показав їм рушник.
– Подивіться, що я знайшов, – гордо промовив він, стаючи на пеньок, щоб усім було видно, який він поважний (зайченя думало, що той, хто стоїть вище від інших, є поважнішим).
Усі аж ахнули від подиву, що є такі гарні речі.
– Який красивий! – прошепотіла білочка.
– Який гарний, чудовий, прекрасний білий рушничок! Але ж для чого він? – задумалося білченя і тут же вигукнуло:
– Я знаю, я знаю! Ось він для чого!
І воно зав’язало рушник, як хусточку. Всі засміялися, бо «хустинка» була зав’язана на носі в білченяти.
– Ні, ні! – раптом скрикнула Косоглазка, – ось він для чого!
І вона зав’язала банта з рушника.
– Неправильно ви думаєте, ось він для чого, – сказав їжачок і поклав на рушник яблуко, яке він саме ніс додому.
– Обережно, ти його замастиш, – вигукнув борсучок і обгорнув рушником свою шийку.
Кося не встиг показати, для чого, на його думку, рушник, бо тут з’явилася Маруся, яка пішла шукати свою пропажу. Дівчинка налякала звірят, і вони втекли.
Тоді вона взяла рушничок і розстелила його на землі, розклала на ньому їжу, а потім покликала батька. Вони разом сіли обідати.
Тепер усі звірята, які визирали з-під кущів, побачили, для чого рушник, а їжаченя сказало, що воно було праве, і всі з ним погодилися.
Сторінку підготувала
Сільвія РОГУТ.