Понад 30 років минуло з часу початку збройної агресії з боку Республіки Молдова проти мирного народу Придністров’я. Однак біль від тих важких часів назавжди залишиться в наших сім’ях, які втратили батьків та синів.
Для молодого чоловіка Тараса Пшінки захист Придністров’я від агресора став сенсом його недовгого життя. Народився хлопець 12 лютого 1971 року в Кишиневі. По закінченні місцевої школи вступив на факультет автоматичного електрозв’язку Політехнічного інституту (м. Кишинів). Наприкінці 80-х років минулого століття у Радянській Молдавії розгорнув свою діяльність націоналістичний рух, який вимагав змін у державі.
За словами Петра Івановича, батька Тараса, син не підтримував різні політичні акції, в яких брали участь студенти. «Ставлення з боку викладачів до нього змінилося. У 1990 році наша сім’я переїхала до Тирасполя, де Тарас продовжив навчання. У 1992 році у нас були черги до військкомату – всі хотіли захищати республіку від румунських агресорів. Відчувався патріотизм, адже ми захищали своїх батьків, сім’ї, російську мову. Син захищав ПМР від ворога у складі Республіканської гвардії», – розповів батько захисника.
Трагічною датою в історії Придністров’я є 19 травня 1992 року. Тоді силовики Молдови протягом кількох годин обстрілювали позиції придністровських гвардійців на ділянці Погребя – Дороцьке, а потім під прикриттям бронетехніки атакували головну висоту біля села Погребя. Тарасові вдалося підбити дві ворожі одиниці бронетехніки. На жаль, хлопець дістав поранення в голову та зап’ястя. 20 травня він помер у лікарні Дубоссар.
Петро Іванович розповів, що завдяки військовослужбовцям, які тримали оборону в цьому напрямку, ОПОН Молдови не прорвався через Погребя. Це було стратегічно важливе місце, бо звідси дорога виходила прямо на нашу республіканську трасу Тирасполь – Кам’янка, тобто прорвавшись сюди та поставивши бронетехніку, вони перекрили б трасу і розділили б республіку.
Тарас Пшінка посмертно нагороджений орденом «За личное мужество» і медаллю «Защитнику Приднестровья».
За словами батька Тараса, ми повинні знати й пам’ятати нашу історію, інакше ми не матимемо майбутнього. «Дуже важливо щоб молоде покоління знало про ці трагічні події нашої історії. Захисники ПМР є справжніми героями для Придністров’я. Я пишаюся внеском Тараса в захист нашого Придністров’я», – сказав він.
Максим (молодший брат Тараса) стверджує, що брат є прикладом для нього: «Мені виповнилося 10 років, коли його не стало. Тарас як справжній чоловік любив техніку. Сам зібрав власний мотоцикл. Був аматором бойових мистецтв. Він залучив мене до спорту. Упродовж багатьох років моє життя було пов’язане з баскетболом. Брат запам’ятався тим, що був небайдужим до проблем людей, які його оточували. Готовий був прийти на допомогу в будь-який момент. Йому пропонували поїхати до Росії на заробітки, але він відмовився, тому що хотів бути корисним Батьківщині. Біль від його втрати назавжди залишиться з нами».
Щороку 19 травня гвардійці Республіканської гвардії разом із бойовими товаришами згадують ті трагічні події та загиблих друзів.
Влітку цього року в Тирасполі відкрили пам’ятник військовослужбовцям 1-го батальйону Республіканської гвардії, які загинули під час захисту Придністров’я у 1992 році. На пам’ятнику викарбувані імена полеглих захисників ПМР. Там є й ім’я Тараса Пшінки
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото автора.