На Кам’янщині найбільше читачів «Гомону» мешкають не в місті чи великих селах, а в маленькій Окниці. Саме сюди щосуботи доставляють 58 газет українською мовою, а це – кожен шостий передплачений жителями району екземпляр видання.
Любов до газети оселилася в серцях селян із перших номерів, з якими познайомилися в далекому вже 1992 році. Жителі села, які свято зберігали традиції та звичаї предків, щиро зраділи тому, що в Придністров’ї з’явилася газета, яка «говорила» з ними однією мовою. Багато зусиль для пропаганди «Гомону» не тільки серед односельців, а і в усьому Кам’янському районі доклав у ту пору ветеран війни та праці І. М. Вогнистий.
Уродженець українського за складом населення села, Іван Микитович був активним учасником відродження національної самосвідомості свого народу і стояв біля джерел створення Кам’янського районного товариства української культури та Спілки українців Придністров’я. Він ратував за те, щоб нові покоління пам’ятали про своє коріння, слідуючи заповіту Т. Г. Шевченка: «Чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь». Весь свій ентузіазм направив І. Вогнистий на те, щоб у краї відроджувалися українські культура, традиції та звичаї. Особистим прикладом учив він нас плекати рідну мову. Іван Микитович був постійним передплатником республіканської газети «Гомін» і, скільки дозволяли сили, співпрацював із редакцією, повідомляючи про життя рідного села, відгукуючись на найважливіші події, що відбувалися в республіці.
Коли у 2009 році серце цього невтомного трудівника, активного громадського діяча і палкого патріота зупинилося, осиротів не лише великий рід Вогнистих –важку втрату понесли село, район і республіка, у створенні та становленні якої Іван Микитович брав діяльну участь. Мені ж, як і багатьом людям, що близько знали Івана Микитовича, не вистачало його мудрих порад і тієї допомоги, яку він надавав, не чекаючи прохань. На щастя, з’ясувалося, що жодне з посіяного активістом насіння не пропало марно. Дала свої плоди й робота з відродження української громади в Окниці. Село, слідуючи заклику мудрого старійшини, «загомоніло» – почало активніше використовувати розмовну українську, навчати малят рідної мови, привчати їх до народної культури.
Не залишилося без уваги селян і питання передплати єдиної в Придністров’ї українськомовної газети. Його взяла під контроль Л. С. Цирульник. Любов Семенівна – досвідчений поштовий працівник. Окницьке відділення зв’язку вона очолює з 1983-го, коли будь-яке видання передплачував буквально кожен мешканець села, люди розповідали одне одному про новини у листах, отримували посилки тощо. Нині життєві обставини змінилися. Простіше зателефонувати або поспілкуватися в Інтернеті.
Втім, друковані засоби масової інформації не втратили своїх читачів. Велика заслуга в цьому належить працівникам сільської пошти, з якими колектив ДУ «Приднестровская газета» шостий рік плідно співпрацює під час проведення традиційної акції День передплатника. Проходить вона по-різному: то в рамках урочистостей, присвячених Дню села, то в карантинних умовах, але завжди – з великим успіхом. Тому що Любов Цирульник разом із листоношею Ольгою Козачок, яка понад 20 років доставляє селянам одне з улюблених видань, своєчасно сповіщають земляків про дату чергового Дня передплатника.
Нинішнього року в акції, що дає можливість не тільки виграти корисний в ужитку приз, а і поспілкуватися з кореспондентом газети, висловити свої думки та пропозиції відносно розвитку тижневика, взяли участь 50 окничан. І кожен передплатив «Гомін» відразу на весь 2022 рік! «Відтоді, як з’явилася можливість передплачувати республіканські газети на рік, більшість моїх земляків користується нею. Зручно це не тільки для читачів, а й для поштовиків – ми впевнені, що забезпечені роботою. Тому активно пропагуємо річну передплату», –пояснила Л. Цирульник, буквально на хвилинку відірвавшись від заповнення квитанцій.
Михайло Лопатов, окрім «Гомону», передплатив ще дві газети: «Аргументы и факты» і «Днестр». На його думку, такий асортимент видань допомагає сім’ї бути в курсі всіх подій. «АиФ» детально інформує про життя в Росії, курс на гармонізацію з якою придністровці взяли відразу ж після відтворення власної державності. «Днестр» розповідає про кам’янські новини, «Гомін» – про республіканські.
Зінаїда Негар упевнена, що українськомовна газета, яку читає з першого її номера, здатна повністю задовольнити потребу в різнобічній актуальній і правдивій інформації. «Раніше я передплачувала й інші газети, у кожній знаходила щось своє. «Гомін» тим часом не стояв на місці, розвивався і з газети української громади Придністров’я виріс у повноцінне республіканське видання, – розповіла Зінаїда Пантеліївна. – Тут можна знайти звістки з усіх районів і міст ПМР. Майже в кожному номері є новини з Кам’янщини: інформація про актуальні події, розповіді про діяльність трудових колективів, нариси про долі земляків. Багато уваги приділяє газета життю селян, розвитку сільськогосподарської галузі. Про все, що відбувається довкола, дізнаюся з «Гомону» – і необхідність передплачувати декілька газет відпала. Тижневик інформує мене про найважливіші рішення, прийняті на державному рівні, про повсякденні справи придністровців, про проблеми, з якими стикаємося, і шляхи їх вирішення, про свята моєї країни та її досягнення».
Читати улюблену газету З. Негар, як і належить сільській мешканці, починає з прогнозу погоди. Згідно з ним планує справи на городі та пасіці. Захоплення бджільництвом почалося для неї три десятки років тому. У важкі 90-ті купила два вулики, щоб мати додатковий заробіток, але з часом, дивлячись на невтомних маленьких трудівниць, щиро полюбила їх. Можливо, тому що бджоли так схожі на саму Зінаїду Пантеліївну, яка присвятила роботі в місцевому колгоспі практично все життя. На сьогодні господиня невеличкої хати, отриманої у спадок від батьків і перебудованої на сучасний лад, не уявляє собі дня без спілкування з маленькими медоносами. Захоплення бджільництвом прищепила одному з синів. Їх у неї троє. Всі побачили світ, їздили на заробітки, але з часом зрозуміли, чому матуся після навчання у Сорокському кооперативному училищі, після року роботи в Кам’янці на хлібозаводі, після поїздки за чоловіком аж до Херсона повернулася-таки в Окницю. Тепер теж осіли в рідному селі, присвятили себе роботі на землі, яку обробляв їхній прадід.
Саме він – Микола Муравський – став засновником роду, переїхавши в Окницю з сусіднього села Веребка (нині на території України) ще за часів Російської імперії. Своїм нащадкам прищепив працьовитість, пошану до землі та до української мови. Її Зінаїда вивчала в початкових класах. У 1964 році сільська школа стала російськомовною,
але українська продовжувала жити в сім’ї, під час спілкування з односельцями, в улюблених піснях, які лунали за безперестанною сільською працею та за святковим столом… І коли з’явилася газета рідною мовою, Зінаїда Негар із задоволенням передплатила її. З того часу з «Гомоном» не розлучається і рекомендує його всім придністровським українцям, які прагнуть зберегти мову та культуру свого роду
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.