Минають роки, що стали легендою, відходять люди, що зробили ці роки легендарними. Та пам’ять народна зберігатиме спогад про тих, хто віддав своє життя за право жити на своїй землі під мирним небом.
Другою чорною датою в книзі пам’яті Григоріопольського району називають 14 березня 1992 року. Саме цього дня 30 років тому в першому бою під Кошницею загинув захисник Придністров’я Юрій Степанович Куку-Афанасьєв. Посмертно його нагородили медаллю «Захиснику Придністров’я».
У центрі селища біля Меморіалу Пам’яті воїнів, які загинули під час звільнення Карманово від німецько-фашистських загарбників, і де похований захисник, 14 березня вшанували його пам’ять та поклали до могили живі квіти.
У пам’ятному заході взяли участь матері загиблих захисників, керівництво району та селища, представники громадських організацій та місцеві жителі.
До цих сухих офіційних рядків хочеться додати кілька слів, що розкажуть читачеві про людину, яка колись жила, раділа сонячним дням, любила, вірила в майбутнє.
Юрій Куку народився в місті Чимішлія, МАРСР 28 листопада 1966 року. Ріс у великій родині, де було чотири брати й одна сестра. Та так сталося, що вже з 7 років його виховувала сестра Марія.
Вона згадувала, що хлопчина ріс турботливим, уважним до рідних та сусідів, не конфліктував, у школі навчався добре. Закінчив 9 класів Кишинівської СШ № 25, потім там же вступив до будівельного училища і до служби в армії займався улюбленою роботою, однією з самих мирних на землі – зводив житлові будинки.
З 1987 до 1989 року за призовом проходив військову службу в Угорщині. Повернувшись до Кишинева, Юрій побачив зовсім інше місто, не впізнавав своїх земляків. Він не міг зрозуміти, чому на площах збирається стільки збудженого люду, чого хочуть мітингувальники, які щодня виходять із плакатами та кричать, доводячи кожен щось своє. Агресивність невдоволених людей ставала небезпечною.
Людина мирна та неконфліктна, Юрій важко переживав ті часи. Він не мав роботи в Кишиневі, будівництвом ніхто не займався.
Життя приготувало йому приємний сюрприз. Він зустрів гарну дівчину Світлану Афанасьєву, і став сімейною людиною. Після шлюбу до свого прізвища додав і прізвище дружини та став Куку-Афанасьєвим.
У 1990 році в сім’ї народилася донечка Анастасія. Юрій навіть по кількох роках подружнього життя залишався романтиком – завжди дарував улюбленій дружині квіти, хоч троянди, хоч букетик простих польових ромашок, але без квіток додому не приходив. З 1991 року родина поселилася в с. Карманово, де жила мати Світлани. Там Юрій влаштувався на роботу до ветеринарної клініки робітником-доглядачем за тваринами. Односельці його дуже поважали, називали «сонячною людиною». Він кожному допомагав, чим міг: кому відремонтувати огорожу, кому дах полатати, кому будинок збудувати. З ним було легко співпрацювати, він світився добротою.
Події березня 1992 року не залишили байдужим цього спокійного чоловіка, і він записався добровольцем у місцеву гвардію, ставши радистом. Пригодилися набуті в армії навички. Коли вранці 14 березня ОПОН Молдови зробив спробу вкотре прорвати оборону міста на Кошницькому напрямку, біля роздоріжжя на село Роги, він був разом з іншими захисниками Придністров’я.
Після завершення бою Світлані повідомили, що її Юра важко поранений. Ніхто не міг взяти на себе сміливість сказати жінці, що її коханий вже загинув. Про це вона дізналася пізніше. Юрій прожив усього 26 років. Він мріяв про щасливу долю своєї дочки, про щастя своїх близьких та друзів… Та не судилося. Його ім’я односельці збережуть у пам’яті назавжди.
Післяслово: інформацію про Юрія Куку-Афанасьєва нашій газеті надала заступник глави адміністрації с. Карманово Наталія Вангелі, за що їй велика подяка
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото прес-служби Григоріопольської держадміністрації.