По всій республіці відбулися пам’ятні заходи. Зокрема в Бендерах організували мітинг та церемонію покладання квітів на Меморіалі Пам’яті та Скорботи, в місцевій державній адміністрації – урочисті збори, присвячені 30-річчю створення Народного ополчення ПМР. Ювілейні нагороди ополченцям вручили в Палаці культури ім. П. Ткаченка.
Бендерських народних ополченців привітав глава держадміністрації Роман Іванченко, який зазначив, що 30 років тому «…до лав підрозділів придністровського ополчення увійшли люди з активною життєвою позицією, небайдужі до долі своєї Батьківщини».
Одним із таких небайдужих був Володимир Денисенко. Війна 1992 року застала його в Україні, де він із сім’єю відпочивав. Про сумні події в улюблених Бендерах дізнався по радіо, рішення прийняв блискавично, сумнівів не було жодних – треба їхати рятувати рідне місто. «Я настільки люблю Бендери, я вважаю, що це найкраще місце у світі, й у той тяжкий момент я знав, що маю бути там і стати на його захист», – зазначив захисник Придністров’я.
Одного із двох дітей Володимир залишив у родичів в Україні, а друга дитина була вдома, в Бендерах, разом із його батьками. Ополченець досі пам’ятає, як його рідним довелося переховуватися у підвалі власного будинку та спати на матрацах під час обстрілів, коли лунали вибухи та постріли.
Повернувшись до рідного міста, Володимир насамперед забезпечив безпеку своїй сім’ї й одразу ж вступив до лав ополченців при комендатурі. Спочатку вони повинні були стежити за порядком у місті – вести боротьбу з мародерами та грабіжниками. Пізніше на роту ополченців була покладена нова місія – утримувати позиції біля 15-ї школи, щоб не пустити в місто колону супротивника.
У пам’яті Володимира Денисенка назавжди залишилися звуки мінометних обстрілів: «До цього звикаєш швидко, а відвикаєш – довго. Бувало, що з тієї чи іншої причини обстріли припиня-лися, а ми починали нервувати, чому ж вони не стріляють, дехто вже без звуків пострілів і заснути не міг».
Ювілейною медаллю «30 років Народному ополченню ПМР» була нагороджена і Світлана Гладкова. Відважна бендерчанка в 1992 році разом з іншими жінками доглядала за пораненими та рятувала людські життя. В її пам’яті назавжди залишилися трагічні фрагменти, коли постраждалих було багато, ліків катастрофічно не вистачало, а на сон відводилося лише кілька годин на добу. Однак це не зупиняло нікого, була лише спільна мета – врятувати рідні Бендери, своїх земляків.
Про відважність бендерчан на урочистих зборах наголосив Роман Іванченко: «Ополченці з честю пройшли випробування, що випали на долю нашого народу, а виявлені вами мужність і героїзм, самопожертва та стійкість – приклад для молодого покоління».
Цього пам’ятного і сумного дня згадали, що понад 270 ополченців не повернулися з поля бою, більш ніж 300 – були поранені, а доля 12 з них і досі невідома. «Ми знаємо одне: ополчення завжди було й залишатиметься прикладом служіння та любові до Батьківщини. Так було завжди», – наголосив у своєму урочистому виступі голова Ради народних депутатів Юрій Кара.
Сьогодні ополченці Придністров’я, як і раніше, в строю, їхнє завдання тепер – виховати гідне покоління придністровців
Марія КРАВЕЦЬ.
Фото автора.