Iсторія людства зберігає багато скорботних дат і страхітливих діянь, деякі з них припали на XX століття, що вмістило відразу дві світові війни.
Однією з найстрашніших і моторошних сторінок життєпису людства стала історія фашистських концентраційних таборів. Недарма ж вони дістали назву таборів смерті. З 1933 до 1945 року через них пройшло близько 20 млн осіб із 30 країн світу. Майже 12 млн загинули, до того ж, кожен п’ятий в’язень був дитиною. Для нас це особлива дата, оскільки понад 5 млн загиблих були громадянами Радянського Союзу.
На згадку про них і тих, що вижили, щороку 11 квітня в усьому світі відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Ця дата була обрана і затверджена ООН не випадково. Її встановили в пам’ять про день інтернаціонального повстання в’язнів концентраційного табору Бухенвальд, яке вибухнуло 11 квітня 1945 року.
Міжнародний трибунал у Нюрнберзі в 1946 році визнав, що ув’язнення мирних громадян іноземних держав, так само як і використання їхньої праці в примусовому порядку в інтересах фашистської Німеччини, було не тільки військовим злочином гітлерівського режиму, а і злочином проти людяності. Проектна потужність знищення в’язнів тільки в одному концентраційному таборі Освенцим становила до 30 тис. людей на добу.
Серед всесвітньо відомих таборів смерті гітлерівської Німеччини, в яких містилися і гинули десятки й сотні тисяч в’язнів, виділяють Освенцим – 1,4 млн, Майданек – 1,38 млн, а також Бухенвальд, Заксенхаузен, Маутхаузен, Равенсбрюк, Треблінка, Саласпілс. Усього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло понад 14 тисяч концентраційних таборів, в’язниць і гетто. Практичні й дисципліновані німці використовували ці свої якості в найжахливіших цілях, створивши конвеєри смерті, які працювали як годинник.
У 2019 році з групою придністровців мені вдалося побувати в Освенцимі – найбільшому у світі комплексі фашистських концентраційних таборів і таборів смерті, нині вже – в туристичному комплексі. Тут я познайомився з найсумнішою сторінкою з історії людства. Комплекс розташований у 60 км на захід від Кракова і складається з трьох основних концтаборів: Аушвіц I, Аушвіц ІІ та Аушвіц ІІІ. Його загальна площа становить близько 500 га. Там я на власні очі переконався, що в таборі смерті застосовувалися різні способи умертвіння людей.
В’язнів, які провинилися, садили в герметичну камеру, де вони вмирали від нестачі кисню, або морили голодом до смерті. Поруч розташовувався тортурний двір, де катували й розстрілювали ув’язнених. Стіна, біля якої здійснювався розстріл, була реконструйована після закінчення війни. У підвальних камерах проводилися випробування – отруєння людей різними газами.
Мені вдалося побачити й газову камеру, і крематорій. Так я дізнався, що влітку 1944-го в крематоріях IV і V (усього їх було 5) не справлялися зі знищенням тіл загиблих у газових камерах. Їх спалювали в рову за крематорієм V.
Точну кількість загиблих в Освенцимі встановити неможливо, тому що багато документів перед звільненням в’язнів табору було знищено.
І от що мене особливо вразило. В одному з залів я побачив літню жінку, яка сиділа в кріслі й мовчки, не відриваючись, розглядала фотокартину, на якій зображена дитина, яка сидить на руках у своєї матері. Спочатку я нічого не зрозумів, та екскурсовод пояснив, що ця жінка і є та маленька дівчинка. Отже, ця фотокартина і сама жінка стали для мене попередженням, що таке ніколи не повинно повторитися. Володіючи трохи польською мовою, я намагався поговорити з нею про те, що вона пережила, але жінка відмовилася, посилаючись на те, що не пам’ятає ніяких подробиць, а свій порятунок вважає справжнісіньким Божим дивом.
В’язнів табору визволили радянські війська 27 січня 1945 року. І людству тоді відкрилася страшна правда. З 1,4 млн осіб, відправлених сюди, понад 1,1 млн загинуло. Кількість страчених включає 960 тис. євреїв, 74 тис. поляків, 21 тис. циган, 15 тис. радянських військовополонених і до 15 тис. інших європейців. Ті, кого не отруїли газом, помирали від голоду, виснаження, хвороб, дослідів, індивідуальних страт чи від побоїв. На території Освенцима в 1947-му був створений музей, присвячений пам’яті його в’язнів, який включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Щороку його відвідують понад 1 млн людей з усього світу. Багато з них приїжджають сюди, щоб ушанувати пам’ять своїх предків, але є й ті, чия сімейна історія з цим страшним місцем ніяк не пов’язана. Головне завдання музею – бути постійним нагадуванням людству про цю ганебну сторінку в його історії
Василь ЮШИН, студент.