Травень-художникник
Любить травень малювати
Трави, квіти, сонце, хату.
Не запитує, чи можна.
Все малює – він художник.
Намалює озеро,
Комарів під лозами,
Хвіст красивий півню,
А шпаку – шпаківню.
І кульбаби у траві
Найсправжнісінькі, живі.
Синім річку намалює –
Травень синю фарбу любить.
І червону, й жовту, й чорну,
Бурякову, помідорну.
Шепотять під вітром клени:
– Не забув ти про зелену?
Віктор БОЙКО.
Лелеченьки
Юрко, сидячи на товстій гілляці старої шовковиці, дивиться на широкі зелені луки, на сіру смугу асфальтової дороги, на сизі схили, за якими сховалося містечко. Та ось його погляд зупиняється на їжакуватому гнізді, що на хліву. Частина хліва вкрита толем, решта ж вистелена старезною, аж почорнілою, соломою. Дід Клим наполягав увесь хлів укрити толем, баба вже було й згодилася, так онук запротестував: це ж так гніздо зруйнується. Сусіди теж підтримали хлопчика: веселіше в селі, коли є гніздо з довгоногими чорно-білими господарями. Це ж через них невелике село стало ніби знаменитим: хто б не їхав – у машинах, автобусах – усі дивляться, чи є ще гніздо, чи не покинули його горді птахи.
Юрко щовесни чекає зустрічі з Ним і Нею. Він знає звички цих птахів, запам’ятав, що вони роблять уранці, в обід, увечері. Хлопчик любить мовчки дивитися, як вони, широко розпростерши крила, плавно кружляють над луками або як годинами незрушно стоять у своєму гнізді. Та найбільше в них турбот, коли з’являються лелеченята.
Цієї ж весни Юрко з особливим нетерпінням виглядав лелек. Хотів їм розповісти, що восени йде до першого класу. Уже тепер, навесні, отак поза городами, понад ставком бігає до сільської двоповерхової школи, спинається на носки, зазирає у великі вікна, бачить там чепурних школярів, які уважно слухають учителів.
Одного разу, коли в школі нікого не було, задивився через шибку в порожній клас. Там сонячні зайчики дрімали на партах, на чистій підлозі, біля вхідних дверей.
До хлопчика підійшов нечутно дід Улас, шкільний сторож. Юрко так злякався, що й слова не міг вимовити. Проте той не сварився. Лише спитав:
– Учитися хочеш?
– Х-хочу!
Узявши за руку, дід Улас повів хлопчика по довгому шкільному коридору. Потім простягнув йому дзвоника. Юрко спершу боязко, а потім сміливіше задзвонив. Малиновий звук заповнив ущерть коридор, усі класи.
– Восени проведуть електродзвоник… – сказав сторож і погладив пальцями потемнілу мідь.
– А до нас лелеки прилетять незабаром! – похвалився хлопчик.
– Ти скучив за ними?
– Аякже.
– Значить, прилетять. Правда, цього року пізня весна, вони й забарилися.
Невдовзі була перша весняна гроза. Блискавки так освітлювали бабусину хату, що видно було, як удень.
Юрко шаснув під ковдру, притулився до бабусі і стурбовано запитав:
– А якщо лелеки попадуть під грозу?
– Вони сховаються під якимось деревом.
– А коли кругом буде степ? – не вгавав Юрко.
– Тоді сховаються в якійсь долинці, в густій траві. Не хвилюйся, все буде гаразд, – з цими словами бабуся поправила на онукові теплу ковдру.
Юрко полегшено зітхнув і, вже заспокоєний, міцно заснув.
Уранці у вікно, вмите грозовою зливою, зазирає веселе сонце. Юрко поспішає надвір, босоніж біжить по росяному споришеві, бризками з дощової калюжі лякає курей і цуцика Пуфика, котрий дрімав собі побіля будки.
Аж раптом почув знайомі звуки. Глянув на гніздо й завмер: у ньому – Він і Вона.
– Лелеченьки! Де ж ви ховалися від грози? – спитав у птахів.
Ті у відповідь заклацали довгими дзьобами, мабуть, радо вітаючись із Юрком.
Петро ШВЕЦЬ
Хитра квітка
Ходить дівчинка по лісі, кожній гарній квіточці вклоняється. Вже чималий букет назбирала.
Квіти хоч і непоказні, зате духмяні – всі лісові пахощі в них.
Сонечко все нижче й нижче до обрію хилиться, скоро й день кінчиться, час додому вертати.
Коли глядь, а край лісу, в посадці, ще одна квітка красується. Два широких листочки, мов зелені долоньки, обхопили високе стебельце з білою китичкою дрібненьких квіточок.
Нахилилася до неї дівчинка.
– Пхи. Ти зовсім не пахнеш. І не розпуклась як слід. Навіщо мені така! От коли по-справжньому розквітнеш, наберешся лісових пахощів, тоді я тебе і візьму.
– Добре, приходь пізніше до мене, – відповіла квітка. – Чуєш? Пізніше. Тоді й дізнаєшся, як я гарно пахну. Даремно ж не ображай.
Прийшла дівчинка наступного дня до квітки, а та не хоче розпукуватись. І красу свою пелюстками пригорнула, наче сховала від людського ока.
– Хіба рано я прийшла? – зітхнула дівчинка.
– Рано, рано. Пізніше треба. Тоді я й розкрию свої пелюстки, та й запахну на весь ліс.
– Гаразд, почекаю ще трохи, – зітхнула дівчинка.
От і почала ходити вона до квітки, а та й не думає розтуляти свої пелюстки.
– І довго ти дражнитимешся? – якось запитала її дівчинка.
Квітка злегка хитнула широкими листочками, сонно звела білу китичку.
– Я ж тобі кажу: пізніше приходь.
– Он яка ти! – невдоволено мовила дівчинка. – Що ж, зачекаю ще трохи.
Прийшла до неї наступного дня, а квітка вже поблякла, засихати почала.
– Як же тобі не соромно обманювати, люба Квіточко?
– Я тебе не обманювала, дівчинко.
– Хіба ж не ти мені казала: «Приходь пізніше! Приходь пізніше!» Я й чекала, приходила. А ти…
– Ти приходила до мене вдень, коли я сплю. А я розтуляю пелюстки та пахну поночі, – перебила її квітка. – Тому я й казала, щоб ти приходила пізніше.
– Так он хто ти! Тепер я тебе впізнала, – сказала дівчинка. – Ти – любка, нічна фіалка. Хитра квітка.
– Даремно ти мене ображаєш, – прошепотіла квітка. – Хіба я винна, що така вродилась? Іди, не заважай мені спати, дівчинко.
Олег БУЦЕНЬ
Цiкавинки для дiтей…
Сліди людини на Місяці ніколи не зникнуть, бо там немає вітру, щоб їх здути чи запорошити.
Неможливо чхнути з відкритими очима.
На Юпітері випадають дощі з алмазів.
Вуха і ніс у людини ніколи не перестають рости.
Каченя вважає мамою того, кого побачить першим після народження. Це явище називається імпринтинг, або відкладення, або синдром каченяти.
Бегемот величезний і здається неповоротким, але він може бігти з тією ж швидкістю, з якою бігун-спринтер 1-го розряду біжить стометрівку. При масі тіла до 1 800 кг переляканий бегемот зносить усе на своєму шляху до найближчого водоймища.
Жаба не п’є, а вбирає воду шкірою.
Равлик (слимак) може спати до трьох років.
Крокодил не може висовувати язик.
Існує поширений міф, ніби страуси, коли чогось бояться, ховають голову в пісок. Так от знайте, що це неправда, а чистої води вигадка.
Кросворд на тему «Рослини»
За горизонталлю: 3. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. 4. Кущова або деревна рослина роду ліщини.
- Багаторічна трав’яниста рослина родини зонтичних.
- Плід садового дерева. 11. Ліанова тропічна пальма, гнучкі, тонкі стебла якої використовують на виготовлення меблів, кошиків тощо. 13. Південна гірська чагарникова рослина з великими квітками різного забарвлення; вирощується як декоративна. 14. Багаторічна трав’яниста рослина родини півникових переважно з оранжево-жовтими квітами, висушені приймочки яких використовуються для виготовлення оранжево-жовтих фарб, прянощів, ліків тощо. 15. Дерево родини букових з видовжено-ланцетними листками й спрямованими догори суцвіттями.
За вертикаллю: 1. Вишня з неїстівними плодами, що росте і культивується як декоративна рослина в основному на Далекому Сході. 2. Овочева городня рослина. 5. Найвище дерево на Землі. 6. Однорічна отруйна трав’яниста рослина родини пасльонових із білими квітками, які мають неприємний, запаморочливий запах; використовується в медицині. 7. Високе швидкоросле листяне дерево з зеленувато-сірим стовбуром, широкою кроною та лапатим листям. 8. Дерево або кущ родини бобових з білими чи жовтими квітками. 12. Плодове дерево або кущ із круглими плодами з товстою шкірою, наповненими насінням. 13. Тропічна трав’яниста рослина з великим кислувато-солодким на смак делікатесним плодом, що має вигляд величезної (20–40 см) соснової шишки.
ВIДПОВIДI. За горизонталлю: 3. Часник. 4. Фундук. 9. Ферула. 10. Яблуко. 11. Ротанг. 13. Азалія. 14. Шафран. 15. Каштан.
За вертикаллю: 1. Сакура. 2. Цибуля. 5. Секвоя. 6. Дурман.
- Платан. 8. Акація. 12. Гранат. 13. Ананас.
Фото: https://www.pinterest.com/