Рашків – один із старовинних населених пунктів Придністров’я – широко відомий своїми історичними та природними пам’ятниками. Легенди та бувальщини, що тісно переплелися впродовж століть, привертають до села увагу вчених і туристів. Якісь сторінки його літопису загальновідомі, про інші широка громадськість і не здогадується. Наприклад, про те, що Рашків є родоначальником декількох населених пунктів.
Його пасіонарним жителям було тісно навіть у великому місті, яким запам’ятав Рашків патріарх Антіохійський Макарій, подорожуючи до Москви, на Собор 1654 року. Тодішні рашківчани вибиралися на річкову долину, переправлялися через Дністер, сміливо піднімалися на круті схили Подільської піднесеності та засновували нові поселення.
Саме так зародилася і Катеринівка, що першою зустрічає сьогодні кожного, хто в’їжджає в Кам’янський район з боку Рибниці. Минулого тижня село відзначило 200-річний ювілей.
Історія та сучасність
«Починалася Катеринівка з декількох хуторів, розташованих уздовж струмка. За переказами, їх заснували сім’ї Бурлак, Гребенюків, Дарієнків і Павленків – прізвища ці досі поширені в селі, – розповів глава Катеринівської адміністрації Денис Петров. – Відлік свого віку село веде з 1822 року, коли хутори перейшли у володіння генерал-майора Олексія Тутолміна. Він і дав поселенню сучасне ім’я на честь своєї дружини. Також новий власник переніс до Катеринівки один із храмів Рашкова, утворивши тут самостійну парафію. Церква була освячена на честь Вознесіння Господня. Храмове свято стало з тих пір одним із головних у нашому житті й відзначається як День села».
Два століття за історичними мірками – вік не такий великий. Проте і за цей час село кілька разів переживало злети й падіння. Воно вигорало дотла та страждало від набігів австрійців і гетьманців, петлюрівців і денікінців, які розгулялися в післяреволюційні роки; стогнало під гнітом фашистської окупації, коли значна частина жителів була насильно виселена з рідних домівок в Очаківський степ, а ті, що залишилися, не терпіли насильство і знущання румунів, а чинили опір загарбникам…
І всякий раз село відроджувалося. Після Громадянської війни катеринівчани організували один із перших у районі колгоспів, який відіграв основоположну роль у розвитку населеного пункту. Після Великої Вітчизняної відновили все, що зруйнували та розграбували окупанти, заново облаштували побут. Із глинобитних хат, критих соломою, переселилися в сучасні добротні будинки, а потім знову настали важкі часи, коли розпалася велика країна, поруйнувалися економічні зв’язки, змінився звичний уклад життя.
Тільки в нинішньому тисячолітті справи знову пішли вгору. Благоустрій сіл, які є фундаментом країни, став одним із пріоритетних завдань держави. Люди ж, побачивши перспективи для розвитку своєї малої Батьківщини, взялися за облаштування довкілля. Сільські жителі разом із молодим у всіх сенсах слова главою села (Денис Петров і обраний на цю посаду вперше, і до свого 40-ліття ще тільки наближається) активно працюють над утриманням у порядку всієї інфраструктури. Дружно виходять на суботники в парк і на стадіон, очищають ставок, біля якого так приємно відпочити в літню пору, садять декоративні дерева та яскраві троянди. Від подвір’я храму до зупинок громадського транспорту – все доглянуто.
«Сьогодні Катеринівка – невелике село, в якому мешкають близько 1 400 жителів. Тут діють усі установи соціальної сфери: Будинок культури, школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт. Магазини, ощадкаса, відділення зв’язку надають населенню послуги свого профілю. На території села розташований лісовий розсадник.
Частина наших жителів працює на виноградних плантаціях заводу «КВІНТ» і на полях ТОВ «Сатурн Агро». Багато хто організував власні селянсько-фермерські господарства та культивує рослинництво і тваринництво, – охарактеризував стан справ у сучасній Катеринівці Д. Петров. – Нині триває процес оновлення села. Воно газифіковане, в рамках держпрограми забезпечене централізованим водопостачанням. Селяни мають доступ до Інтернету та мобільного зв’язку.
Звичайно, мають місце й проблеми, головна з яких – працевлаштування. Чимало наших жителів вимушені виїжджати на заробітки за межі республіки, з часом частина з них осідає там, а тому і демографічна ситуація в селі зовсім не радує. Попри все, я впевнений, що любов до малої Батьківщини, яка живе в серці кожної людини, підкріплена турботою держави про розвиток придністровських сіл, стане для моїх земляків стимулом до того, щоб продовжувати облаштовувати життя, робити його більш комфортним».
Головне багатство – люди
«Катеринівка завжди славилася людьми праці, які день за днем вкладають свій труд, любов та енергію в розвиток та упорядкування малої Батьківщини, дбайливо зберігають і примножують її культурну і духовну спадщину, – підкреслив Президент ПМР Вадим Красносельський у вітанні, адресованому жителям села-ювіляра. – Знаю, що вас відрізняють особлива гостинність, турбота про ближніх і любов до них. Ці добрі традиції тут передаються з покоління в покоління».
От і на ювілейних урочистостях у центрі загальної уваги були жителі села: працелюбні та наполегливі в досягненні поставлених цілей, талановиті й віддані своїй справі. Суттєво поповнилася когорта орденоносців, у якій нараховувалося до цього дня 29 славних імен. Орденами «Трудова слава» відзначені багатолітня добросовісна праця і високий професіоналізм директора школи Ольги Крижановської, завідувача фельдшерсько-акушерського пункту Людмили Павленко, бухгалтера ТОВ «Сатурн Агро» Валентини Ягожинської та секретаря сільради Олени Бавельської.
Не одну церемонію нагородження довелося мені побачити за роки журналістської роботи. Проте такої довгої овації, яку влаштували односельці своїм землячкам, такої великої кількості квітів, що несли до сцени колеги, рідні та друзі, – не пригадаю. Було очевидно, що до цих скромних жінок (які звикли на славу робити свою справу, не вважаючи це за подвиг, а тому збентежені загальною увагою) всі навколо відчувають пошану і вдячність. До речі, цілком заслужено, адже кожна з них присвятила роботі на благо рідного села понад 30 років!
Щиро подякував жителям Катеринівки за діяльну любов до рідного краю, що виражається у щоденній творчій праці, націленій на його розвиток і процвітання, глава державної адміністрації Кам’янського району Володимир Бичков. В урочистій обстановці він вручив грамоти та листи подяки Президента ПМР, нагороди районного рівня медикам і вчителям, вихователям та їхнім помічникам, співробітникам практично всіх трудових колективів села.
Гарно та достойно вшанували цього дня сім’ї, адже вони – основа суспільства, колис-
ка нового життя і схованка давніх традицій. Малятам Давиду Ісакову, Макару Присяжнюку, Максиму Мединцеву, Єлизаветі Кир-
ка та Евеліні Саражинській, які з’явилися на світ у нинішньому році, Сергію і Наталії Такий, що одружилися 25 років тому, «золотим» ювілярам: Івану й Ользі Грудка, Анатолію і Надії Дудковським, Миколі та Надії Стадникам вручили пам’ятні подарунки від земляків, для яких їхні родини служать прикладом любові та вірності, взаєморозуміння та поваги під час розв’язання будь-яких питань і злагодженої роботи в ім’я особистого щастя та заради загальної справи.
Зворушена до сліз Надія Стадник призналася в щирій любові до рідного села і людей, що живуть у ньому: «Я народилася в Катеринівці, прожила тут усе життя, окрім тих років, коли навчалася професії. Тут знайшла своє кохання, народила синів, які в Катеринівській школі вивчили найголовніші уроки життя: бути справедливими, доброзичливими до оточення, не залишатися байдужими.
Багато років тому я прийняла рішення залишитися в рідному селі, хоча мала направлення на роботу до Тирасполя. І як би часом не було складно, ніколи не шкодувала про свій вибір. Бажаю нашій молоді, коли їй доведеться вирішувати, де пустити коріння, пам’ятати про рідне село. Воно перетворюється на очах: ремонтуються ключові об’єкти, упорядковуються дороги, на тротуарах з’являється плиткове покриття, відновлюється вуличне освітлення. Умови життя наближаються до міських. Тож нехай молодь не боїться повернутися в село після навчання!»
Наріжні камені сільської громади
Саме так можна охарактеризувати культурно-просвітницькі установи, тому що населений пункт живий до тих пір, поки вони виконують свою святу місію: виховують і допомагають розвивати таланти, передають знання та накопичений попередніми поколіннями досвід, ростять гідну зміну. Катеринівці в цьому плані пощастило: в дитсадку, школі, Будинку культури працюють люди, що цілком реалізували своє справжнє покликання, тому і результатів добиваються знатних.
Освіта на селі почалася з церковно-приходської школи, відкритої в 1887 році. Яких лише перипетій не відбувалося за ці 135 років! Мінялися державний лад, календар, алфавіт. Земську освіту змінила трудова. Школа з початкової виросла до середньої, оселилася в добротній будівлі, що вірою та правдою служить понад 70 років. Незмінним залишалося одне: тут навчають. І не тільки грамоті та математиці, географії та історії, фізиці та хімії. Тут молодому поколінню прищеплюють працьовитість і відповідальність, ініціативність і креативність. Загалом – залучають та навчають самому життю. Завдяки такому підходу, катеринівські школярі з року в рік добиваються успіхів на предметних олімпіадах і в дослідницьких товариствах, на творчих та інтелектуальних конкурсах, у спортивних змаганнях на муніципальному та республіканському рівнях. Свідченням високої якості знань є те, що одинадцятикласники стабільно здобувають атестати з відзнакою. Нинішнього року троє з дев’яти випускників – медалісти.
Гідний рівень освіти школярів – заслуга педагогічного колективу, згуртованого і працездатного. Кожен учитель, попри те, що має вищу освіту, працює над удосконаленням своєї професійної майстерності. Усі разом вони прагнуть розвивати школу, щоб вона крокувала в ногу з часом. У цьому мають підтримку на районному та місцевому рівні, у сільських підприємців, які допомагають оновлювати та розвивати матеріально-технічну базу освітнього закладу.
Єдиною проблемою, яку не в силах вирішити місцева влада, є аварійний стан будівлі. «Ми готували до випускних балів актову залу: вже прикрасили її, підключили музичну апаратуру. Якраз напередодні ювілею села від стелі відпали величезні шматки штукатурки, – поділилася наболілим директор школи Ольга Крижановська. – Проблема виникла через покрівлю, що продірявилася. Якщо до вересня її не відремонтувати, доведеться організовувати навчальний процес у дві зміни, щоб розмістити школярів лише на першому поверсі».
Утім, уже на початку цього тижня питання ремонту було вирішене. Дізнавшись на традиційній нараді з представниками законодавчих і виконавчих органів влади про ситуацію, що склалася, Президент доручив включити аварійно-небезпечну будівлю Катеринівської СШ до програми Фонду капвкладень (ФКВ). Гроші на заміну даху та віконних блоків будуть виділені цього року.
До речі, школа – не перший катеринівський об’єкт, який дістав нове життя завдяки ФКВ. Навесні 2021-го широко відчинив свої двері після капітального ремонту сільський Будинок культури, хоча життя тут не завмирало навіть тоді, коли будівля стояла без опалювання, зі зношеними стінами та прогнилою підлогою. БК працював тоді завдяки ентузіазму сім’ї Тетяни та Петра Ломак. Вона чверть століття очолює осередок культури, він на десять років довше є художнім керівником. Разом створили та розвивають вокальні колективи «Затишок» і «Посмішка», гурток художнього слова. У першому беруть участь дорослі селяни, в інших співати та декламувати навчаються діти. Успіхи, яких досягли в цих видах мистецтва, вони з задоволенням демонстрували на концерті, присвяченому ювілею села.
Найяскравішими номерами програми, без сумніву, став виступ народного вокального колективу «Черемушка». Він був створений у той самий рік, коли Тетяна Ломака очолила Катеринівський БК. І до срібного свого ювілею здобув широку популярність не лише на Кам’янщині, а й у республіці. У скарбничці нагород ансамблю – Гран-прі фестивалю «Пшеничне перевсло-2019», перемога на фестивалі «Караван-2018», друге місце на міжнародному конкурсі української пісні в місті Іллінці, що на Вінниччині.
У колективі, крім родинного дуету Ломак, співають Людмила Гребенюк, Лора Крижановська та Надія Свинобой. У їхньому виконанні колоритно звучать народні російські, українські та молдавські пісні, шлягери минулих років і сучасні хіти. Основою ж репертуару можна вважати козацькі наспіви. Тому «Черемушка» є постійним учасником фестивалю козацької культури. За її дбайливе збереження та розвиток отаман Чорноморського козацького війська Ігор Небейголова відзначив колектив-ювіляр грамотою ЧКВ
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.