До 75-річного ювілею Анатолія Миколайовича ПЕТРИКА
Батьки – першооснова виховання
Анатолій Миколайович народився в селі Долинське Ананьївського району Одеської області 12 червня 1947 року. Саме це місце стало провідною зіркою в його житті: тут минуло дитинство, формувався характер, поважливе ставлення до рідних і малознайомих людей. Прикладом для наслідування було життя його батьків. Мати, Наталя Іванівна, мала чудовий голос, любила співати, а тато, Микола Якович, був бухгалтерським працівником. Він готував сина до дорослого життя, навчав нести відповідальність за свої слова і вчинки. За спогадами ювіляра, лише згодом він усвідомив, що, де б не був і в яких би умовах не опинявся, завжди серцем і думками линув у світ найпрекрасніших, найсвітліших та найяскравіших спогадів дитинства та юності. Вони продовжували надихати його на творчість, на бажання робити життя людей навколо прекраснішим. Він і тепер часто згадує просту сільську школу, в якій було місце дружбі, взаєморозумінню, повазі до вчителів і своїх батьків, які відіграли вирішальну роль у його житті. Тато й мама зробили все, щоб син виріс всебічно освіченим. Вони з раннього дитинства прищеплювали йому любов до музики, до пісні.
Студентські роки
У 1966 році Анатолій вступив до Одеського культурно-освітнього училища. Студентські роки промайнули швидко. Цікаво було навчатися, юнацьке життя його захоплювало. Анатолій брав активну участь у всіх заходах освітнього закладу. Згодом було завершене успішне здобуття знань у виші – Тираспольському педагогічному інституті.
Школа – другий дім для педагога
У 1970 році розпочалася самостійна трудова діяльність Анатолія Петрика. Двері молодому фахівцю відчинила Тираспольська середня школа № 4, в стінах якої упродовж 40 років лунали дитячі голоси в супроводі баяну вчителя музики та співів.
Анатолій Миколайович чудово володів методикою викладання предмета. На його уроках завжди панувала творча атмосфера. Він знайомив школярів з життям і творчістю відомих композиторів і виконавців. Головною метою своєї педагогічної діяльності вчитель вважав формування музичної культури кожного учня, розвиток інтересу до пізнання музики як виду мистецтва.
Поступово набирався досвіду педагог, вивчав дитячу психологію, дотримувався вимог, визначених програмою викладання.
«На ваших обличчях слухачі повинні бачити те, про що ви співаєте», – так налаштовував він учнів на правильне і вдумливе виконання вокальних вправ.
Невіддільною частиною уроків Анатолія Миколайовича були міжпредметні зв’язки. Це незвичайне й цікаве явище, тому що поряд із музикою були присутні література, історія, живопис, географія. Учитель вважає, що без цих знань неможливо повноцінно вивчати музичні твори. Такі уроки є результатом творчої співпраці педагога і учнів.
В одній зі своїх учительських розробок уроку Анатолій Миколайович писав: «Музика супроводжує людину упродовж усього життя. Вона передає стан її душі, почуттів, бажань. Музика може передавати настрій, події, що відбуваються навколо. Уявіть собі, що ми сидимо в кінозалі. На екрані немає зображення, лише музика лунає, але так тихо, ніби здалеку чути флейту й барабан. Поступово сила їхнього звучання посилюється, наростає, і нам здається, що наближається щось страшне, якесь горе. Тут на екрані з’являються перші кадри кінохроніки: армади німецьких танків, солдат. Раптом екран погаснув, стало темно, а музика продовжує лунати з новою силою і вже зі скорботою. Уважно прислухаємося до кожної ноти композитора і починаємо розуміти, наскільки все продумано ним. На екрані знову кадри голодного, холодного блокадного Ленінграда. Ми бачимо дітей біля верстатів – вони виготовляють зброю. Жінки й старі чоловіки риють окопи, ми бачимо людей, які везуть на санчатах своїх померлих рідних. На мій погляд, не знайдеться ніяких слів, які змогли б так емоційно, правдиво передати ті події, як це зробила музика». Йдеться про композитора Дмитра Шостаковича і його «VII Ленінградську симфонію».
Дійсно, тільки геніальний композитор, тільки людина, яка пережила блокаду і своїми очима щодня бачила жахіття війни, змогла написати такий твір. Анатолій Миколайович розповів, що після появи симфонії закордонна преса писала: «Країну, люди якої в такий важкий час створюють шедеври небаченої досі краси й героїчного духу, перемогти неможливо!»
Тираспольській середній школі та її учням пощастило мати такого вчителя.
Позакласна робота в школі
Учителі добре знають, що це ще один важливий важіль розвитку творчого потенціалу учнів у позаурочний час. Анатолій Миколайович – людина надзвичайно скромна, неохоче розповідає про свої досягнення, вважаючи їх своїм професійним обов’язком. Його ж колеги й директор школи, з якою працювали поруч 30 років, охоче поділилися цією інформацією. Тетяна Павлівна Продіус розповіла, що під керівництвом Анатолія Миколайовича в школі було дві вокальні групи (молодша і старша), фольклорний ансамбль, хор дитячий і хор учителів. Усі культурно-просвітницькі та розважальні заходи й свята проводилися тільки з ним. Тетяна Павлівна згадує, що шкільні команди завжди брали участь у різних міських і республіканських конкурсах і майже завжди посідали призові місця. Наприклад, в інсценуванні патріотичної пісні, фольклорних фестивалях, виступах шкільних юнармійських загонів і не тільки в рідному Тирасполі, а й виїжджали навіть до Москви. Про все це свідчать численні грамоти, дипломи й листи подяки колективу школи та, звичайно, Анатолію Миколайовичу Петрику.
Педагогічний досвід – молодим
Щедро ділився Анатолій Миколайович досвідом роботи зі своїми колегами в школі, місті й республіці. Перебуваючи на курсах підвищення кваліфікації, не раз побували вони на його уроках і позакласних заходах.
Як досвідчений педагог Анатолій Миколайович брав участь у розробленні програми викладання музики для шкіл Придністров’я, а також неодноразово рецензував творчі роботи вчителів музики республіки. На запрошення кафедри культури, мистецтва і додаткової освіти педагог неодноразово читав лекції, а також проводив семінари-практикуми, організовані республіканською науково-методичною радою.
Учитель за покликом душі
Саме такої думки дотримуються вчителі, які працювали багато років в одному колективі з А. М. Петриком і вважають, що він – людина, по-справжньому закохана у свою роботу, йому притаманні любов до рідного краю, палке захоплення професією вчителя, людяність, скромність, чесність.
Сам ювіляр теж каже, що йому пощастило працювати в такому злагодженому колективі педагогів, які бажали лише добра одне одному і віддавали тепло своєї душі, допомагали долати перешкоди, які часто трапляються в житті кожної людини.
Сьогодні Анатолій Миколайович на заслуженому відпочинку, але не перестає цікавитися життям республіки, завжди радий почути своїх колег-учителів, а також учнів, з якими в нього склалися довгі й доброзичливі стосунки.
На першому місці – родина
Ні для кого не секрет, що людина сильна тоді, коли в неї є сім’я. Батько і мати –
це два лебедині крила, опора. Так було і в родині А. Петрика, коли, тримаючись за тверду татову руку, він робив свої перші кроки в житті. Роки летять дуже швидко, і настав час, коли йому випало щастя стати батьком двох дітей. Разом із дружиною Надією Антонівною вони виховали їх гідними людьми, й тепер разом радіють їхнім успіхам і онукам. Дружина називає чоловіка надзвичайно люблячим і відданим сім’ї. Взагалі все їхнє життя побудоване виключно на любові й вірності одне одному. За її словами, на абсолютній любові побудована і його вчительська доля.
Тож родина для Анатолія Миколайовича – на першому місці, але водночас треба розуміти, що він зумів поєднати ці дві важливі для нього частини життя в одну, і кожна з них впливає на іншу. Від цього впливу залежить самопочуття, яке позначається на стосунках удома й на роботі.
З задоволенням Анатолій Миколайович каже: «Повиростали діти, розлетілися. Все в них гаразд. Нас не забувають, ми знаємо, що потрібні їм. Бувало, побачимо або відчуємо в їхніх очах якусь тривогу, поспішаємо допомогти, захистити від негод, як робили це в дитинстві».
Учитель вищої кваліфікаційної категорії А. М. Петрик за вагомий особистий внесок у справу навчання і виховання молодого покоління, сумлінну працю та високий професіоналізм відзначений званням «Відмінник народної освіти», медаллю «За трудову доблесть» і орденом «Трудова слава».
Олена ДВОРСЬКА.
Щирі привітання з ювілеєм
Нехай вони стануть прекрасним доповненням святкового дня.
Любов ФЕТІСОВА: «Шановний Анатолію Миколайовичу! Прийміть від усіх нас вітання з Вашим 75-річчям! На життєвому шляху – від народження і до цієї дати – Ви змогли зберегти у своєму серці світло молодості й доброти. Нехай і подальше Ваше життя буде легким і приємним, в оточенні близьких і рідних людей».
Тетяна ПРОДІУС: «У день ювілею зберуться всі Ваші найрідніші люди, щоб щиро привітати. І мої побажання такі: нехай вони завжди будуть з Вами, адже з вірними друзями та люблячими рідними життя завжди набагато легше. З ювілеєм!»
Наталя ГАРБУЗНЯК: «Позаду велике і гарне життя. Сьогодні з ювілеєм Вас вітають дружина, діти, онуки, а також усі Ваші друзі й знайомі. Ви багато і чесно працювали, й Ваша праця стала гідним внеском у розвиток придністровської освіти. Ви й нині залишаєтеся рушійною силою для всіх, хто Вас знає і любить. Таких багато, і всі ми з задоволенням розділяємо з Вами радість від чергової знаменної дати. Саме радість – інші емоції сьогодні недоречні».
Ірина ЮРЧЕНКО: «Чудовий чоловіче, з 75-річчям! Бажаю Вам стати тільки мудрішим і життєрадіснішим від того, що стільки пройдено доріг і досягнуто успіхів. Бажаю Вам здоров’я і щасливого життя в повному достатку, в оточенні улюблених людей, у вирі веселих днів, у світлі добрих надій. Я щаслива тим, що була Вашою ученицею, а потім – колегою».
С. БЄЛА: «Дорогий ювіляре! Ви відзначаєте своє 75-річчя, і це прекрасний привід, щоб висловити Вам моє захоплення і повагу. Ваше життя – еталон, гідний для наслідування. Ви чудовий товариш і колега, вірний друг і чоловік, гарний батько і люблячий дід. Прийміть ще раз мої вітання і побажання здоров’я, щастя і радості».
Н. КОРЧИНСЬКА: «Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Бажаю, щоб у житті все йшло спокійно. Прошу в Господа для Вас здоров’я, благополуччя, добра, світла і тепла. Нехай він захистить Вас і Вашу родину від нещасть, даруючи затишок у душі та гарний настрій. Найголовніше – це вірити! І тоді все буде добре».
Л. ДРЕМЛЮГА: «З 75-річчям, колего! Бажаю Вам не старіти, а молодіти, ніколи не сумувати й кожен день зустрічати з посмішкою, не брати до уваги, скільки тобі зозуля кує, а вірити, що попереду – багато цікавого і доброго. Будь здоровий, ціную нашу багаторічну дружбу».
З. ТКАЧЕНКО, Т. ЧУМАЧЕНКО, І. ОСИПЕНКО, Л. ТРОЯН: «Наші побажання прості, але дуже важливі: нехай нагородою для Вас стане шана і повага, а Ваші успіхи надихають інших на благородні цілі. Ви є для нас прикладом мужності, честі й гідності».
Шановний Анатолію Миколайовичу,колектив редакції газети «Гомін» приєднується до всіх щирих побажань Ваших колег. Ми зичимо Вам не підкорятися рокам, бути веселим, життєрадісним, здоровим, радіти кожному дню, радіти посмішкам дітей та онуків, бути їм корисним, передаючи свій життєвий досвід, ніколи не сумувати й жити довго!