Як закінчився збройний конфлікт у ПРИДНІСТРОВ’Ї

30 РОКІВ УГОДІ ПРО ПРИНЦИПИ МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ


Історична зустріч

На думку абсолютної більшості істориків і політологів усього світу, зокрема й експертів з Молдови, в результаті агресивних дій Кишинева проти Придністров’я РМ зазнала від молодої невизнаної держави політичної, військової, економічної та моральної поразки. Уже той факт, що
21 липня 1992 року на переговорах у Москві Президента РФ Бориса Єльцина з Президентом РМ Мірчею Снєгуром був присутній перший Президент ПМР Ігор Смирнов, красномовно свідчить сам за себе. Попри те, що ПМР не була підписантом Угоди, республіка фактично дістала статус сторони переговорів, яка взяла на себе нарівні з Молдовою певні зобов’язання під гарантії Росії.

Мало хто знає, але спочатку передбачалося, що «мирний» документ повинні були підписати Мірча Снєгур та Ігор Смирнов. Однак Президент Молдови категорично відмовився ставити свій підпис під документом, якщо там, поруч, стоятиме підпис Смирнова, а не Єльцина. Швидше за все, Снєгур був проінструктований своїми радниками, які зажадали від нього наполягати тільки на Угоді безпосередньо з російським Президентом. Які ж у нього були радники в 1992 році, всі ми прекрасно обізнані. Водночас Борису Єльцину також були потрібні успіхи в зовнішній політиці. Тому він погодився на шантаж з боку Снєгура, який вимагав виключити прізвище Смирнова з мирного протоколу.

От як згадує про цю історичну подію у своїй книзі «Жити на нашій землі» сам Ігор Миколайович: «Пам’ятаю, зателефонували мені тоді з Москви й запросили на підписання. Наша делегація летіла військовим літаком разом із командувачем 14-ї армії Олександром Лебедем. Угода була підписана президентами Росії та Республіки Молдова в присутності представників Придністров’я – такою була офіційна інформація… Відповідно до цієї Угоди в Зону безпеки були введені миротворчі війська Росії. Війна закінчилася».

Палиці в колеса

Документ від 21 липня 1992 року став результатом неабияких зусиль і непростих переговорів. Після Бендерської трагедії Росія почала вживати енергійних заходів для того, щоб зупинити конфлікт. Першого липня 1992 року міністр закордонних справ РФ Андрій Козирєв дав інтерв’ю газеті «Известия» з відкритим попередженням тим, хто розв’язав військові дії в Придністров’ї. А вже 4 липня оцінку тому, що трапилося в Бендерах, дав командувач 14-ї армії Росії генерал Олександр Лебедь. 8 липня вийшла жорстка Заява Верховної Ради Росії про ситуацію в Придністров’ї. 14 липня офіцерські колективи різних військових частин 14-ї армії звернулися з відкритим листом до Бориса Єльцина про необхідність дій у відповідь.

Було зроблено кілька спроб досягти миру в регіоні. Великі втрати серед особового складу поліції та національної армії РМ, засудження дій Молдови багатьма країнами Європи остудили запал Мірчі Снєгура. Він звернувся до керівництва Росії. 3 липня відбулася зустріч Снєгура з Єльциним, а 7 липня за посередництва Росії військове керівництво РМ і ПМР підписало Угоду про припинення вогню.

Однак Молдова незабаром відмовилася від виконання цих домовленостей. Обстріл Бендер і Дубоссар тривав, хоча в Кишиневі знали, що придністровські гвардійці та ополченці дістали наказ про припинення вогню. РМ вела нерегулярні, спорадичні бойові дії навіть після підписання Угоди від 21 липня. Для того, щоб гарантувати мир, командування 14-ї армії Росії вирішило тимчасово, до прибуття російського миротворчого контингенту, ввести свої підрозділи в зону конфлікту. Командування російської армії оголосило, що, у випадку, якщо вогонь з боку Молдови не припиниться, будуть вжиті адекватні заходи. Це протверезило Кишинів.

Довгоочікуваний мир

Однак, мир у регіоні настав тільки наприкінці місяця. 27 липня, відповідно до мирної Угоди, був створений керівний орган миротворчої операції – Об’єднана контрольна комісія. 29 липня 1992 року на аеродромі Тирасполя приземлилися тридцять військово-транспортних літаків із псковськими й тульськими десантниками.

Того ж дня миротворці Росії були в Дубоссарах, а наступного – в Бендерах. Штефан Кіцак, начальник Управління оборони ПМР того часу, 31 липня і 1 серпня підписав два накази: «Про припинення бойових дій на всіх дільницях фронту» і «Про відведення військ з лінії фронту в пункти постійної дислокації». Ці події стали початком довгоочікуваного миру в Придністров’ї.

Вісім стовпів миру

Газета «Известия» від 21 липня 1992 року, одне з головних російських видань на той час, повідомила читачам, що Угода про принципи мирного врегулювання між Молдовою та Придністров’ям підписана. У ній було сказано, що РФ і РМ прагнуть до якнайшвидшого і повного припинення вогню і врегулювання збройного конфлікту в Придністров’ї мирними засобами, підтверджує прихильність принципам Статуту ООН і Ради з Безпеки та Співробітництва у Європі, а також вітає принципове взаєморозуміння, досягнуте 3 липня 1992 року між президентами Росії та Молдови, які домовилися про те, що з цього моменту сторони беруть на себе зобов’язання вжити всіх заходів до повного припинення будь-яких збройних дій, протягом семи діб розвести свої збройні сили та створити Зону безпеки між сторонами конфлікту – Молдовою та Придністров’ям.

Загалом документ має 8 статей. Перші чотири з них стосуються положень, які регламентують відведення військ і військової техніки, реалізацію миротворчої операції під егідою Росії, створення Об’єднаної контрольної комісії та визначення Зони безпеки конфлікту. Решта охоплює розвиток майбутніх відносин сторін конфлікту. Зокрема – об’єктивного інформування громадськості про становище в зоні врегулювання; безперешкодного допуску сюди міжнародної гуманітарної допомоги, сприяння населенню постраждалих районів та відновлення господарських і житлових об’єктів. Особливо необхідно виділити пункт про незастосування будь-яких санкцій і блокад та усунення будь-яких перешкод на шляху пересування людей, руху товарів і послуг.

Ще до Меморандуму 1997 року, за яким ПМР надавалося право свободи зовнішньоекономічної діяльності, таке право було прописане в Угоді 1992 року. У пункті
1 статті 5 документа зазначалося, що обидві сторони конфлікту «…вважають неприпустимим застосування будь-яких санкцій і блокад».

При цьому конкретизувалося, що йдеться про перешкоди пересуванню «…товарів, послуг і людей». Необхідно наголосити, що політичний переговорний майданчик («5+2») був створений через 10 років після підписання цієї Угоди. До цього багато аспектів молдо-придністровського врегулювання обговорювалися тільки по лінії Об’єднаної контрольної комісії.

Підсумки підписання Угоди про мир

Перш за все, завдяки Росії, Угода про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністров’ї дозволила припинити кровопролиття і зупинити безглузду кровопролитну війну, повернувши життя нашої республіки в мирне русло. Росія виступила гарантом миру і стабільності на Дністрі. Згідно з документом, був припинений вогонь, а сторони конфлікту в семиденний термін відвели підрозділи своїх збройних сил, бойову техніку та озброєння в місця постійної дислокації.

Таким чином, між протиборчими сторонами була утворена Зона безпеки, в яку увійшли створені спільні Миротворчі сили.

Контроль над здійсненням миротворчої операції та забезпеченням режиму безпеки був покладений на Об’єднану контрольну комісію, сформовану 27 липня 1992 року. До її складу увійшли представники Росії, Придністров’я та Молдови. Місцем перебування ОКК стало придністровське місто Бендери. У наші дні миротворчі завдання виконують: 441 військовослужбовець від РФ, 453 військовослужбовці від Молдови, а також 490 військовослужбовців від Придністров’я.

За період 1990 – 1992 рр. у Придністров’ї загинули 804 придністровці, в тому числі 533 захисники, 271 мирний житель, зокрема 41 жінка і 13 дітей. Були поранені майже 1,5 тисячі осіб, у тому числі 844 мирних жителі Бендер, Дубоссар, Дубоссарського, Григоріопольського і Слободзейського районів, включаючи 140 жінок і 24 дитини. 185 осіб стали інвалідами. Безвісти зникла 91 людина, згодом багато з них були знайдені, упізнані й перепоховані. 40 осіб, як і раніше, вважаються зниклими безвісти. У ході бойових дій було зруйновано 126 придністровських підприємств, частково знищено і повністю пограбовано 92 підприємства, зруйновано 1 812 будинків, частково зруйновано 427 квартир, а також об’єкти соціального призначення. Збиток обчислюється в сумі, що перевищила 10 млрд рублів СРСР (станом на 1992 рік).

Миротворча місія у Придністров’ї – унікальний феномен

У Громадській палаті РФ 26 липня відбувся круглий стіл до 30-річчя підписання Угоди про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністров’ї та до 30-річчя російської миротворчої місії на берегах Дністра. До участі в роботі круглого столу залучився міністр закордонних справ ПМР Віталій Ігнатьєв. «Ми бачимо, що за 30 років миротворча операція дійсно реалізується, всупереч постійним випадам Кишинева проти миротворчості Росії. Керівництво Молдови ратоборствує за те, щоб згорнути миротворчу операцію», – зазначив він і визнав, що миротворча операція Росії в ПМР є унікальним феноменом, оскільки вона вже 30 років підтримує ідеальні умови для мирного політичного врегулювання конфлікту. На його думку, РФ може і повинна неодмінно використовувати цей унікальний миротворчий досвід і надалі.

Необхідно нагадати, що за час миротворчої місії Росії в ПМР тут жодного разу не було військових зіткнень. Республіка живе мирним спокійним життям, а її громадяни висловлюють всіляку підтримку Російській Федерації. «Народ Придністров’я ніколи, ні за яких обставин не висловлював будь-яких інших думок – тільки за Росію, тільки разом із Росією. Він виключно високо цінує миротворчу діяльність. І ми наполягаємо на тому, щоб миротворча місія, звичайно, тривала», – наголосив представник ПМР у РФ Леонід Манаков.

Вадим КРАСНОСЕЛЬСЬКИЙ: «Наші шляхи з Молдовою давно розійшлися»

Президент ПМР 21 липня нинішнього року дав розгорнуте інтерв’ю на цю актуальну для придністровців тему російському виданню «Парламентская газета». Він, перш за все, дуже високо оцінив підписану 30 років тому в Москві Угоду про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністров’ї, а також зазначив: «Положення цієї Угоди донині ніхто не скасовував, з договору ніхто не виходив. При цьому, зауважте, для підписантів – Росії та Молдови – така можливість передбачена. У заключній статті документа сказано, що дія Угоди припиняється за згодою договірних сторін, або в разі виходу однієї з них». Однак, що ж ми бачимо на сьогодні?

Молдова з підписаної нею 30 років тому Угоди не виходила, разом із тим заборонені положеннями цього документа блокади щодо Придністров’я стали для неї звичною практикою. Як приклад можна навести обмеження в переміщенні вантажів. Таких випадків більш ніж достатньо, – сказав Вадим Красносельський, – навіть у нинішньому важкому постпандемійному році, на тлі складної геополітичної ситуації. Діяльність Об’єднаної контрольної комісії часто порушується молдовською стороною.

Тему миротворчості мусують, як тільки можуть. 30 років миру. Жодного загиблого. Які ще потрібні підтвердження успішності та ефективності цієї операції? Чим і навіщо потрібно підкріплювати доцільність перебування на берегах Дністра російських миротворців? Заміна формату? На що?»

Можливо, хтось не знає, намагається замовчувати або забути цей факт, але в історії ПМР уже були міжнародні спостерігачі. У червні 1992 року РМ підготувала Придністров’ю свого троянського коня – ухвалила зрадницьку Постанову про мирне врегулювання, а через кілька днів напала на мирні роззброєні Бендери. У місті на той час перебувала спеціально створена міжнародна комісія. Що ж робили тоді її члени? Спостерігали за тим, як зневажаються норми Постанови та людяність.

«Вони просто втекли, – зазначив Глава держави. – Придністровцям довелося рятувати їхнє життя, а що в підсумку? Хоч один рядок правди був у звітах? Жодного слова! От вам і міжнародні спостерігачі. Їх нам пропонують сьогодні для того, щоб забезпечити мир. Ні, дякую, не треба. Хто і що нам не говорив би, а внесок російських миротворців не применшити. З ними прийшов мир, який вони підтримують і оберігають 30 років. Відмовитися від них так само нерозумно і небезпечно, як різати гілку, на якій сидиш».

«Чи відбудуться заходи з нагоди 30-річчя миротворчої операції на Дністрі? Як Ви підтримуєте ветеранів конфлікту?» – поцікавився кореспондент російського щотижневика «Парламентская газета». На що Вадим Красносельський відповів: «Так, звичайно, ми щороку вшановуємо миротворців. Слова вдячності лунають на їхню адресу не тільки 28 липня. Будь-яка згадка подій 1992 року асоціюється з миротворцями, їхнім внеском у забезпечення миру і безпеки. Ситуація складається таким чином, що в останні роки придністровцям доводиться підтримувати російських миротворців, відстоювати їх, розповідати міжнародній спільноті про важливу роль російської миротворчості. Ми пам’ятаємо про простягнуту нам руку допомоги. Придністровцям взагалі властиве збереження історії в її істинному вигляді. Без прикрас. Без зручних для когось замовчувань. Цінуємо і бережемо, що маємо. Російська миротворча місія – частина нашої історії. Важлива складова, без якої наша історія як така могла б бути зовсім іншою».

Не оминув Президент ПМР і останніх політичних подій. На слова журналіста «Євросоюз і США працюють з Молдовою досить грубо, намагаючись зробити з республіки другу Україну. Як Ви вважаєте, які шанси виникнення ще однієї гарячої точки на пострадянському просторі?» він відповів: «Якщо деяким країнам подобається брати участь у політичних іграх – то їхнє право. Важливо розуміти, яка роль їм уготована. Комусь, можливо, подобається бути пішаком у чужій великій грі. Нема заперечень. Та ми не дозволимо втягувати в такі ігри Придністров’я. Те, що Молдова обрала для себе європейський вектор, – незаперечний факт, що відбувся. І сталося це не сьогодні й не вчора.

Сусідня держава планомірно рухалася цим шляхом і продовжує, як може, наближатися до наміченої мети. Чому ми повинні противитися чужому вибору? Ні. Ми його поважаємо. Проте вимагаємо поважати й наш. Наша республіка чітко слідує в східному напрямку. Європейські цінності та пріоритети нам чужі. Ми ж обрали своїм вектором євразійський і впевнено рухаємося цією дорогою. Наші з Молдовою шляхи давно розійшлися. Ми дві окремі держави, що б там не намагалися говорити про якусь цілісність. Молдова її зруйнувала ще три десятиліття тому, коли розв’язала війну… Однак, ми готові до діалогу. До мирного рівноправного діалогу. І зробимо все, щоб не допустити ескалації конфлікту… Необхідно продовжувати переговори».

У 1998 році ООН і ОБСЄ визнали: миротворча операція в Придністров’ї абсолютно успішна. Це єдина територія в Східній Європі, де після введення миротворців військові дії були припинені й більше не поновлювалися


Павло ОСТАПЕНКО.

Фото: newsmaker.md