Розвиток зв’язного мовлення в 11-му класі
Безмежно красивий, загадковий і невідомий світ дорослого життя. Яким він буде для випускника? Які радощі чи випробування готує для молодої людини? Приголубить чи примусить страждати, коритися долі? Любитиме, як люблять батьки, чи кине на поталу ворогам? Буде опікуватися та підтримувати, чи готуватиме все нові й нові перепони?
Що там – за порогом рідної домівки, школи, за порогом безтурботного галасливого дитинства? Ступиш на той поріг, і десь у суцільнім шумі людського океану світ промовить до тебе словами сивого філософа Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив».
І що ти скажеш? З яким гаслом попрямуєш у майбуття? Яким диво-словом причаруєш світ, підкориш тих, хто буде поряд? Чи зможеш ти, юначе, розповісти світові, хто ти є і куди крокуєш дорогою життя?
Першочергове значення
Однією з важливих умов соціальної адаптації молодого покоління є свідоме, вільне володіння мовою. Саме вона, зокрема рідна, є для людини найважливішим засобом не тільки пізнання й спілкування, але й формування та розвитку особистісних рис і чеснот.
Випускник загальноосвітньої школи повинен засвоїти вироблені суспільством правила мовленнєвої комунікації та виражальні можливості мови. Чим більший запас виражальних засобів мови, якими володіє учень, тим легше йому вибрати ті, що можуть забезпечити адекватне відтворення думки й ефективну реалізацію комунікативного задуму. Суттєву роль через це відіграє не сама кількість доступних мовних одиниць, а й бездоганне володіння ними: розуміння всіх функціональних можливостей мовної одиниці, розмаїття її лексичних і граматичних значень, семантичних і стилістичних відтінків та цілеспрямоване її використання в конкретній комунікативній ситуації. Мовленнєва підготовка учнів, насамперед, визначає ефективність комунікативної діяльності загалом. Адже невербальні засоби спілкування підпорядковуються вербальним, увиразнюючи їх, допомагаючи здійснити комунікативний намір людини. Тому в сучасній школі посилилися вимоги до мовленнєвої підготовки учнів, до розвитку їхнього мовлення.
Розвиток комунікативної компетенції
Ідея розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів – фундаментальна для методики навчання мови, адже шкільна освіта має не тільки давати знання, формувати вміння й навички, а забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.
Одним із видів мовленнєвої діяльності є урок розвитку зв’язного мовлення, завданням якого є формування мовленнєвої компетенції учнів, оволодіння спеціальним понятійним апаратом. Учні мають засвоїти поняття: мова і мовлення; усне й писемне мовлення, його стилі; монологічне і діалогічне мовлення; текст як результат мовленнєвої діяльності, його ознаки; тема та основна думка тексту; абзац та мікротеми в тексті; відоме та нове в реченнях тексту; послідовний і паралельний зв’язок між реченнями в тексті; типи мовлення (типи текстів); опис (предмета, місцевості, стану природи); розповідь; роздум; поєднання в тексті різних типових фрагментів. Одночасно з засвоєнням понятійної й операційної основи мовленнєвого розвитку в учнів формується система мовленнєвих умінь.
На уроках розвитку зв’язного мовлення в 11-му класі мало б відбуватися вдосконалення умінь сприймати усне та писемне мовлення, користуватися різними способами засвоєння почутого і прочитаного; відтворювати готові тексти (усно і письмово); створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів і жанрів з огляду на ситуацію спілкування, брати участь у діалозі; перевіряти результати мовленнєвої діяльності (коригувати усне мовлення в процесі говоріння, зважаючи на реакцію слухача), вдосконалювати написане; додержуватися норм мовленнєвого етикету.
Удосконалення зазначених вище умінь в 11-му класі відбувається за допомогою таких видів робіт на уроках розвитку зв’язного мовлення:
– сприймання чужого мовлення (аудіювання, читання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення).
– відтворення готового тексту (виразне читання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення; переказ із творчим завданням).
– створення власних висловлювань (діалог відповідно до запропонованої ситуації, самостійне визначення теми та змісту діалогу; дискусія; виступ під час дискусії; розгорнута відповідь на уроці (екзамені); доповідь і реферат на теми, споріднені з виучуваними предметами (із залученням науково-популярної літератури); твори на суспільну та морально-етичну теми; синхронний переклад; ділові папери: звіт про виконану роботу, протокол (складний), характеристика, вітальний адрес, автобіографія, вмотивована заява, офіційний лист).
Деякі поради на замітку учневі
Кожний випускник школи повинен уміти сприймати та передавати інформацію, захищати свої переконання та переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами та критикою, повідомленням, доповіддю на семінарських заняттях. У колі сім’ї, друзів, знайомих, товаришів – поділитися враженням від прочитаного, побаченого, почутого, пережитого; зробити допис до газети, журналу тощо. Для цього потрібно знати й пам’ятати наступне:
Аудіювання (слухання і розуміння) – вид мовленнєвої діяльності, тісно поєднаний з усним мовленням, хоча можна слухати й озвучене писемне мовлення (наприклад, читання книжок уголос; останні новини по радіо тощо). Без слухання неможливе спілкування в повсякденному житті, засвоєння інформації, як у школі, так і поза її межами.
Пам’ятка «Уміння аудіювання»:
– визначати найбільш інформативні частини повідомлення;
– усувати прогалини в розумінні шляхом прогнозування, догадки на рівні тексту;
– співвідносити текст із ситуацією спілкування;
– членувати аудіотекст на смислові частини та визначати головну думку кожної з них;
– письмово фіксувати основну частину інформації;
– стежити за логічною послідовністю подій і дотримуватися її під час передачі змісту тексту;
– виділяти в тексті логічні ланки: експозицію, зав’язку, кульмінацію, розв’язку тощо.
Читання – це один із видів мовленнєвої діяльності, основними компонентами якого є сприйняття тексту й активна переробка інформації. Читання – це творчий процес. Уміння читати передбачає, з одного боку, оволодіння технікою читання, тобто правильним озвученням тексту, записаного в певній графічній системі, а з другого – вміння осмислювати прочитане (визначати логіку, структуру висловлювання, робити висновки та формулювати їх своїми словами, критично оцінювати здобуту інформацію, сприймати її та використовувати у відповідних життєвих ситуаціях тощо).
Пам’ятка «Ефективне читання»:
– читайте незнайомий текст із належною швидкістю;
– читаючи, виявляйте активність, фіксуючи ключові слова та фрази, ідеї та образи;
– старайтеся запам’ятати фактичний зміст після одного прочитання;
– визначайте причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту;
– розрізняйте тему й ідею (основну думку) висловлювання;
– визначте мету читання;
– спостерігайте й виявляйте ті засоби, за допомогою яких автор досягає мети;
– з’ясуйте, чим хвилює вас цей текст.
– закінчивши читання, знову перегляньте текст і визначте місця, які вас найбільше зацікавили.
Навчання читання, аналізу й розуміння текстів є основою для формування всіх мовленнєвих умінь. Розвинені навички читання створюють умови для переходу до інших способів використання тексту в процесі розвитку мовлення учнів: переказу прочитаного чи почутого, до висловлення власних думок.
Переказ – це вид роботи, в основі якої лежить відтворення змісту висловлювання і складання тексту за готовим матеріалом. Переказ із творчим завданням передбачає не тільки відтворення готового тексту, а й привчає до самостійного визначення композиції висловлення, відбору та використання мовних засобів, готує до створення власних текстів.
Пам’ятка «Як готувати переказ тексту з творчим завданням»:
1. Прочитати (або прослухати) текст.
2. Визначити стиль, тип, жанр мовлення, тему та основну думку висловлювання.
3. З’ясувати значення незнайомих слів.
4. Висловити власну думку про прочитаний (прослуханий) текст з огляду на його зміст, форму, задум і мовне оформлення.
5. Визначити тезу творчого завдання й дібрати художні засоби, які її розкривали б.
6. Поміркувати над змістом і послідовністю висловлювання творчого задуму.
7. Скласти самостійно складний план тексту, включаючи власне творче доповнення.
8. Написати докладний переказ тексту, підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, дотримуючись композиції, мовних і стильових особливостей, а також авторського задуму.
Дискусія – форма колективного обговорення, метою якої є виявлення істини через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення з’ясовуються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.
Пам’ятка «Основні правила ведення дискусії»:
1. Відверто висловлювати думки.
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
3. Слухати інших, не перебиваючи.
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
5. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
6. Не критикувати себе та інших.
7. Незгоду й різні погляди щодо ідей не слід спрямовувати на конкретну особу.
Виступ під час дискусії – це роздум проблемного характеру. Його автор намагається знайти розв’язання певної проблеми чи складного питання. Оскільки багато проблем, які постають у нашому житті, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер.
Пам’ятка «Як правильно побудувати виступ»
1. У виступі мають бути: вступна частина (вказівка на те, що говоритиме промовець і чому). Під час виступу слід чітко розуміти, з якою метою він говоритиме, якої реакції слухачів домагається.
2. Основна частина (виклад власних поглядів на певну проблему чи питання, докази). У виступі часто використовується ілюстративний матеріал для доведення основної думки (тези) вислов-
лювання. Ним може бути так званий місцевий матеріал (приклади з життя свого класу, школи тощо). Такий підхід, безумовно, актуалізує виступ, привертає увагу слухачів, викликає інтерес.
3. Висновки (пропозиції). Виступ дискусійного характеру намагайтеся будувати доброзичливо. Навіть виступ проти якоїсь ідеї, думки потрібно будувати як підтримку позитивного, що є в запереченнях того, хто з вами сперечається.
Реферат – це стислий точний виклад сутності певного питання на основі одного або кількох першоджерел.
Пам’ятка «Як написати реферат»:
1. Визначте адресата і мету спілкування.
2. Доберіть відповідну літературу.
3. Вивчіть джерельну базу і наукову літературу, зробіть помітки та закладки.
4. На основі прочитаного складіть приблизний план роботи відповідно до обсягу реферату.
5. Оформіть яскравий, привабливий вступ.
6. Дотримуйтеся формальних вимог щодо оформлення та складання реферату.
7. Пишіть реферат у науковому стилі, уникайте розмовних формулювань та розповіді від першої особи. Натомість використовуйте займенник «Ми» та перелік рекомендованих фраз-зв’язок.
8. Дайте перелік основних висновків, узагальнень та рекомендацій.
9. Чернетки Вступу та Висновків ви можете написати і перед Основною частиною. Однак досвідчені науковці радять писати ці розділи вже в самому кінці, коли текст цілком готовий. Так ви матимете стійку основу, і вам буде легше описати зміст, цілі, актуальність та інші важливі пункти.
10. Після написання реферату, обов’язково перечитайте роботу кілька разів, перевірте її на наявність друкарських, синтаксичних і фактологічних помилок.
11. Не допускайте у вашій роботі плагіату.
12. Розпочніть роботу над рефератом заздалегідь, щоб встигнути пройти всі етапи без поспіху.
Сила мови в наших руках
Уміння красиво викладати свої думки на папері чи усно – це велике мистецтво. Людина, яка оволоділа ним, має змогу опанувати всі інші науки. Тому кожен учень, особливо випускник, повинен пам’ятати, що мова дає можливість реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним «Я», з колективом, суспільством, державою.
Ніщо не розкриває особистість краще, ніж мова. Сприймаючи її просто як засіб спілкування, ми спрощуємо і мову, і свій мовний образ. Володіючи ж мовою досконало, людина в повному обсязі виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний, світоглядний та інтелектуальний розвиток. Тому кожен із нас має донести до наступного покоління, що мова – це дар розуму і серця, яким треба користуватися майстерно
Оксана IВАСIВА,
вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2
Фото з вiдкритих джерел.