ДО 300-РІЧЧЯ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ
Багатогранність особистості Григорія Сковороди залучає українців усіх поколінь до невичерпної скарбниці його духовної спадщини.
Пам’ятник Г. Сковороді на Подолі є особливим місцем у Києві: туди часто приходять, щоб «погомоніти з Савичем», «набратися сили», а сьогодні – щоб привітати з 300-річним ювілеєм.
З огляду на велич і важливість постаті Григорія Савича Сковороди – видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета і педагога – Верховна Рада України постановила урочисто на державному рівні відзначити його ювілей. Для цього був створений організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, розроблений і затверджений план усіх тематичних заходів.
Державному комітету телебачення і радіомовлення України рекомендовано організувати теле- і радіопередачі, присвячені життю і творчості Г. С. Сковороди. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію ювілейних поштових марок, а Національному банку України – виготовити та ввести в обіг ювілейну монету.
Сумні і радісні його дороги
Дитинство та юнацькі роки Г. Сковороди минали серед людей, здебільшого в мандрах із палицею та сопілкою за поясом. Народився Григорій у сім’ї малоземельного козака 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Так сталося, що в дев’ять років він залишився круглим сиротою. Здібного хлопчину, що складав пісні й вірші, взяв до себе старий чернець, ім’я якого невідоме. До того ж Григорій з раннього дитинства виявляв неабиякий хист до гри на народних інструментах (сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі та бандурі) і мав від природи гарний голос.
Такого здібного юнака, звісно, не могли не помітити, тож у 1741 році його відправили співати для самої цариці Єлизавети. Є свідчення, що їй дуже сподобався його спів, особливо українські пісні. У Петербурзі Григорій був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на народних інструментах та композиторським талантом: створював музику на власні вірші. Та бути придворним митцем молодий чоловік не зміг.
Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди стверджують, що початкову освіту хлопець здобув у сільській школі, подальшу – в Києво-Могилянській академії, яка не поступалася своїм рівнем перед тогочасними європейськими університетами. В ній він навчався з перервами майже 10 років. Академія мала багату бібліотеку, високоосвічених викладачів, тому навчатися в ній виявляли бажання й юнаки-чужинці, зокрема, з Болгарії, Молдавії, Сербії.
Особливо добре було поставлене викладання мов, поетики, риторики. Важливе місце відводилося також малюванню, хоровому співу, диригуванню, композиції. В науках Г. Сковорода був перший, і всі найкращі похвали від викладачів належали йому. Під час навчання в Академії він вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, що давало йому можливість читати в оригіналах твори античних філософів, поетів та істориків, а також твори мислителів епохи Відродження, письменників, від античних до сучасних, праці яких були в академічній бібліотеці, якою він активно користувався.
Саме під впливом філософських і літературних традицій академії у Г. Сковороди закладався самобутній світогляд майбутнього гуманіста-просвітителя.
Перебування за кордоном
Численні таланти юнака дали йому змогу подорожувати. У складі так званої Токайської комісії з питань торгівлі він виїхав за кордон як перекладач. В Угорщині, Польщі, Відні, Австрії, Словаччині та Німеччині побував талановитий українець. В університетах він слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував з ученими різних країн. Збереглися свідчення про те, що йому пропонували викладати в кількох університетах Європи, але він відмовився від цієї честі, бо не уявляв свого життя без України.
Перебування за кордоном Григорій Савович повною мірою використав для поповнення своїх знань і для знайомства з життям різних народів. Загалом за кордоном він пробув 5 років. Здобуті знання згодом використав він і у своїх творах.
Активна педагогічна діяльність
З поверненням 1753 року на батьківщину розпочався період активної педагогічної діяльності Григорія Савича. Маючи глибокі знання з багатьох дисциплін, він з легкістю влаштувався на посаду вчителя семінарії в Переяславі, а також викладачем етики й поетики в Переяславському колегіумі. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство – найбільша людська вада.
Здобуті за кордоном додаткові знання про досягнення в передових наукових закладах Європи він просто і доступно впроваджував у навчальний процес. Розроблений ним спеціальний курс став відомий багатьом педагогам з високим авторитетом. Вони позитивно оцінили його, а сам викладач здобув широку світову популярність. Студенти теж любили вчителя, але через запровадження новаторських ідей його звільнили.
Відомо, що в 1753 – 1759 рр. Григорій Сковорода навчав поміщицького сина Василя Томару в селі Коврай, де він затримався на шість років. У 1973 році в Коврайській школі (нині Коврайський навчально-виховний комплекс Г. С. Сковороди), що на Черкащині, створено Літературний музей Григорія Сковороди. У 1970-х роках учні цієї школи посадили сад його імені. Тож спогади про Сковороду не зникли. «Все – трава i лушпиння, все – тінь, все минає; серцем же людина вічна», – майже три століття тому казав про це сам Григорій Сковорода. На території комплексу встановлений пам’ятник мислителю.
Григорій Сковорода працював викладачем поетики й етики, читав курси синтаксису й грецької мови в Харківському колегіумі.
Дослідникам вдалося дізнатися, що на той час він уже дуже вирізнявся від загалу, сторонився почестей та відмовлявся від нагород. Сковорода розповідав, що бачив сон, який спонукав його вдатися до аскетичного способу життя і багато часу проводити в мандрах.
Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу
Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя – мандрівку, яка тривала з 1769 року й до самої його смерті, майже 30 років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Передавав він народу свої знання й досвід.
Слава про нього ширилася, й кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Не спокушався він різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляв пропозиції світських і церковних осіб. Йому казали: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти…», але так і не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди.
Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Ходив філософ завжди у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати й взагалі постійної домівки.
Знаю, що смерть – як коса замашна. Навіть царя не обійде вона
Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, вигадками й викликала інтерес. Григорій Сковорода ще за життя став легендою. Своїми поглядами дивував своїх сучасників, здивував він їх і смертю. Ніби відчуваючи її наближення, Григорій Савич у свої 72 роки пішки, ледь не місяць (!) ішов майже 500 км до свого духовного спадкоємця, учня і доброго приятеля Михайла Ковалинського, щоб передати йому рукописи своїх творів. Григорій Савич читав Михайлу принесені в торбинці книжечки, пояснював окремі місця, відповідав на запитання.
Події 28 жовтня (8 листопада) 1794 р. на хуторі Пан-Іванівка відтворив український славіст та фольклорист Ізмаїл Срезневський: «Був прегарний день. До мого дідича з’їхалося багато сусідів погуляти й повеселитися. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом Сковорода був – незвичайно веселий і говіркий, жартував, оповідав про минуле, про мандрівки. Зачаровані його красномовством, повставали всі від обіду, а Сковорода раптом зник…
Надвечір власник маєтку, А. І. Ковалевський, пішов шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Сковорода з рискалем у руці копав вузьку, довгу яму… «Час, друже, закінчити мандрівку! – сказав йому Сковорода. – І так усе волосся ізлетіло з бідної голови від мордувань. Час упокоїтися!»… Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Цінність учення філософа про «сродний труд»
Починаючи з 1769 року, Григорій Сковорода, вільний і ні від кого не залежний, створив свої найкращі філософсько-поетичні твори, серед яких є пісні, канти, псалми, вірші з «Саду божественних пісень», байки, філософські трактати, діалоги та бесіди. Незадовго до смерті він склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені). Писав свої твори автор тогочасною книжною українською, латинською і грецькою мовами. Всі вони дійшли до нашого часу, хоча за життя Сковороди не друкувалися.
У творах «Благодарный Еродій», «Пчела і Шершень», «Жайворонки» автор спрямовує думки читача на усвідомлення й використання праці не тільки як джерела досягнення матеріальних благ. Неробство ж він тлумачить як моральне зло, а працю пояснює як природну необхідність, головний обов’язок і моральну потребу. Працю ж по «сродности» називає джерелом і запорукою всенародного щастя, основою процвітання суспільства.
Олена ДВОРСЬКА.
Фото з вiдкритих джерел.
Афоризми Григорія Сковороди
Досить часто ми публікуємо крилаті вислови й цитати відомих іноземних мислителів, забуваючи, що маємо свого генія – філософа Григорія Савича Сковороду, мудрість якого ніколи не втрачає своєї актуальності. Це людина, саме життя якої було оригінальним творінням. Чимало крилатих фраз із його писань стали афоризмами й мандрують світом. Запрошуємо переконатися в цьому й обрати на кожен день оригінальний повчальний вислів та усвідомити його зміст.
►Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух.
►Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
►Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
►Не все те отрута, що неприємне на смак.
►З усіх утрат втрата часу найтяжча.
►Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
►Більше думай і тоді вирішуй.
►Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
►Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.
►Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
►Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
►Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
►Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.
►Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
►Все минає, але любов після всього зостається.
►Кому душа болить, тому весь світ плаче.
►Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.
Отак ми йдемо до 300-річного ювілею українського мислителя і не лише зі словами вдячності. Спробуймо щоденно втілювати в життя його «філософію щастя», керуватися нею і, як наслідок, посісти в суспільстві гідне для себе місце