Наш край надзвичайно багатий на талановитих людей, якими ми пишаємося. Є серед них і визнані поети й письменники. 5 грудня українська спільнота республіки, освітяни, учнівство, численні читачі – шанувальники поетичного слова, відзначатимуть день народження Віталія Дмитровича Сайнчина, якого шанобливо називають «наш рибницький кобзар».
Відомий у Придністров’ї поет Віталій Дмитрович Сайнчин народився в українському селі Тимкове на Одещині. Саме там у дитячому серці пустила паростки любов до рідних полів і верб, до криниць з живлющою водою та милозвучної мови Шевченка. Вона щороку зростала і міцніла.
Душа Віталія Дмитровича заспівала, залунала поетично й мелодійно. З’явилися на світ дивно легкі за сприйняттям, глибокі за змістом і приємні за звучанням вірші, які він однаково добре складає і російською, й українською мовами, а почути ці вірші у виконанні автора – просто дарунок долі.
Любов до поетичного слова в нього прокинулася рано, а читання книг у бібліотеці було для Віталія найулюбленішим заняттям. Одного дня бібліотекар чи то випадково, чи то навмисне поклала перед ним книгу віршів Сергія Єсеніна, і вона стала потрясінням і одкровенням для сільського хлопчика. Саме Єсенін допоміг йому відкрити красу, мелодику і силу слова, пронизливі вірші великого російського поета, що зачаровують, нібито відчинили двері в дивний і різнобарвний світ поезії.
До творчості Тараса Шевченка Віталія, ще до того, як навчився читати, прилучила мати. Вона читала йому вірші Великого Кобзаря і співала пісень на його вірші. Тому і перші поезії Віталія Сайнчина, які він почав писати ще в шкільному віці, знайшли в думках і серці вже живильне середовище, і зацвіли буйним квітом, і з часом дедалі ставали більш досконалими та різноплановими.
До своєї творчості Віталій Дмитрович ставиться дуже відповідально, і тут не тільки його заслуга. Дружина поета Зінаїда Миколаївна, викладач української мови, для нього не тільки Муза, а й коректор, і строгий редактор, і перший найбільш вимогливий слухач. Історія їхнього кохання чиста, як весняна крапель, як перший літній дощ. У першому класі Віталій побачив дівчинку, сів поруч з нею за парту, і… з тих пір вони більше не розлучалися. Найзворушливіші віршовані рядки Віталій Дмитрович присвятив саме їй, своїй коханій.
На шляху становлення творчої особистості були школа, технікум механізації, служба в лавах Радянської Армії, робота. Віталій Дмитрович навіть зіграв декілька серйозних і яскравих драматичних ролей у місті Великі Луки, куди він приїхав працювати після армії. У нього виявився незаперечний акторський талант.
Навики придбаної акторської майстерності згодилися йому і надалі. Його природний талант, здібність до перевтілення і прекрасного виконання поетичних творів оцінили в наш час багато глядачів Придністров’я – Віталій Дмитрович неодноразово виступав на сцені Палацу Республіки, в аудиторіях ПДУ, в районних і сільських будинках культури, у школах.
Зовсім неможливо уявити справжнього громадянина-патріота без любові до рідного краю, до своїх земляків. Велику увагу ми, вчителі-словесники, приділяємо вивченню літератури рідного краю як суттєвого засобу розвитку особистості дитини: її інтелекту, загальнолюдських цінностей, збагачення її знань та уявлень про світ і людину, рідний край, своїх співвітчизників, виховання духовно-естетичних потреб. Митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття і розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою і потворністю, і цим допомагають дитині творити своє «Я» в єдності з природою, людством, рідним краєм.
Художня майстерність письменника є елементом навчально-виховного процесу. Творам В. Сайнчина притаманні високі естетичні критерії, жанрово-тематична розмаїтість, ідейність, реальність, народність, типовість зображуваних подій, яскравість образів, чистота літературної мови. Вони сприяють зародженню у свідомості й підсвідомості молодої людини якостей, що є носіями позитивної, життєствердної енергії. Адже в сучасних умовах актуалізуються пріоритет людини-гуманіста, людини-патріота, оптимістичні суспільні настрої, духовне здоров’я сучасної людини.
Ми дуже вдячні долі, що маємо можливість спілкуватися з талановитою, творчою людиною. Віталій Дмитрович неодноразово був гостем у наших школах, спілкувався з учнями на різноманітних заходах, як-от: уроки-зустрічі, прес-конференції, «Шевченківські читання». Голос поета і прониклива манера виконання нікого не залишають байдужим. Ми безмірно вдячні Віталієві Дмитровичу за подаровані миті радості, натхнення. Адже він надзвичайно артистичний, і найкраще його твори звучать саме в авторському виконанні.
Пориньмо і сьогодні у світ поезій Віталія Сайнчина, відсвяткуймо разом день народження нашого земляка.
АВТОБИОГРАФИЯ
Давным-давно родился,
На белый свет явился –
Мир предо мной открылся.
С мальчишками водился –
И дрался, и мирился.
Жизнь познавал, учился,
С девчонкой подружился,
Без памяти влюбился,
До армии женился.
Со службы возвратился
И в меру сил трудился.
К большим делам стремился,
Чего-то был добился,
За что и поплатился.
До пенсии дожился,
Со всем было смирился,
Но случай приключился:
Я с Музой подружился,
До ручки докатился –
В поэтах очутился.
(Зі збірки «Стихи». Розділ «И в шутку и всерьёз»)
СТЕЖИНА МОГО ЖИТТЯ
Минулих літ зіткалася мережка,
Прожив їх, не ховаючись, – відверто,
Моє життя – то є вузенька стежка
Від дня народження до дня самої смерті.
Мене тримають спогади в полоні –
Дитинство босоноге в росних травах,
І теплі, ніжні мамині долоні,
Які завжди від вітру зігрівали.
Бентежна юність кликала в дорогу
І відкривала невідомі далі,
Від хати рідної, від отчого порогу
Життя мого стежину прокладала.
Мене стрічали радощі й тривоги.
Тернистими були підчас путі.
Вузенька стежка вилилась в дорогу,
Широкий шлях в майбутньому житті.
Роки минали будньо і невпинно,
Їх журавлями весни зустрічали,
А проводжала осінню калина,
Що у садкові над ставком стояла.
На схилі літ нам стали зрозумілі
Простої мудрості народної слова:
«Якби крилата молодість уміла,
Якби поважна старість ще могла».
Прожитих літ жаліти нам не треба,
Одне бажання є лише у нас,
Щоб над дітьми ясніло чисте небо,
І доля була краща, ніж у нас.
ПРИ ДОЛИНІ
При долині, над замріяним ставком,
Кущ калини виріс із бузком.
Підростаючи над травами знялись,
Ніжно вітами зеленими сплелись.
Промайнуло тепле літо, наче мить,
Під осіннім вітром жовтий лист тремтить.
Попрощалась осінь криком журавлів,
Білий сніг червоні ягоди накрив.
Під вітрами білосніжної зими
Будуть ждати вони ранньої весни.
Час настав, снігам розтануть привелось,
Березневим соком гілля налилось.
Навкруги все просипається від сну,
Довгождану зустрічаючи весну.
В буйнім розмаїтті квітне все,
Радість серцю і душі несе.
Той бузок під снігом як не був –
Кольором рожевим спалахнув.
А калинонька у білому цвіту
Нареченої накинула фату.
Та не вічно квітнуть зоряній весні,
В літо переходять теплі дні.
При долині над замріяним ставком
Відцвіла калинонька з бузком.
Тихо падає на землю білий цвіт,
А життя продовжує свій літ.
ЖУРАВЕЛЬ
При дорозі в чистім полі,
Де здійнялись три тополі,
Кажуть, люди ще здавна
З-під землі тече вода.
Вона б’є із джерела
Прохолодна і смачна,
Що в спекотний літній час
Спрагу вам втамує враз.
Добрі люди всім на славу
Там криницю збудували,
Щоб прохожі подорожні,
Хто знемігся у дорозі,
Біля неї зупинились,
Води чистої напились.
А на поміч їм задля
Запросили журавля.
Дзьобом держить він відро,
Людям він несе добро:
Із криниці тягне воду
Кришталеву, прохолодну.
Всіх водою пригощає,
Втоми майже і не знає…
При дорозі в чистім полі
Нас запрошують тополі:
«Люди добрі, зупиняйтесь,
І водою пригощайтесь,
Вас зустріне, як годиться,
Журавель біля криниці».
Різноманітність тем творів Віталія Дмитровича і високий рівень письменницької майстерності приголомшують і дивують. Громадянська лірика, поетичні пейзажі, вірші на православну тематику, про спорт, гумористичні твори, його незрівнянні мініатюри, здатні в декількох рядках викликати глибокі роздуми й розбудити совість, де кожне слово – влучне.
…Не в том извечном нашей жизни драма,
Что ставить не торопимся свечу,
А в том, что, выйдя за пределы храма,
Мы чище не становимся ничуть…
У цих чотирьох невигадливих рядках глибинний зміст: про добро і зло, про щирість і лицемірство, про сенс життя і непростий вибір, який кожен із нас робить щодня і щогодини.
Дитя війни – Віталій Сайнчин народився в сорок третьому році – він чимало віршів присвятив цьому важкому періоду в житті великої країни.
…Маки вогнисті полум’ям вкрили
В містах і селах братські могили.
Сон обеліски в степах стережуть,
Журно ромашки над ними цвітуть.
В небі веснянім летять журавлі –
Мир над землею та мир на землі.
(«День Перемоги»)
Поет гостро сприймає всі суспільно-політичні перетворення, що відбулися наприкінці ХХ століття, з болем пережив розпад великої країни, болем у серці відгукнулось і те, що затуманились очі братніх народів, що втратили вони злагоду між собою.
Віталій Сайнчин – поет і громадянин, чиї вірші лунають, як закличний марш, як гімн стійкості й мужності нашого народу. Його поезії закликають пам’ятати свої витоки, йти своєю стежкою не звертаючи, забезпечуючи нашим дітям щасливе майбуття.
СПОГАД
Де з дитинства знайома дорога,
Похилилися верби старі.
Серцем, сповненим болю й тривоги,
Виглядають на нас матері.
Вони нас до воріт проводжали
В незнайоме тривожне життя,
Щастя й долі нам щиро бажали,
Свято вірили у майбуття.
Ластівками роки промайнули,
Вже дітей ми своїх ростимо.
Пам’ять проситься в давнє минуле,
Та не вернеться більше воно.
В снах ми бачим засмучені села,
Завертаєм до них хоч на час.
Ви простіть нас, сади і оселі,
Що так рідко приходим до вас.
Дні бувають сумні і веселі –
Наші долі із різних пісень,
А в долинах замріяні села
Виглядають на нас кожен день.
Скільки в цій поезії емоцій! Провідний мотив – спогади про батьківщину. Вірш сповнений смутку, пронизаний любов’ю до рідного краю. Згадує Віталій Сайнчин рідну хату, матір, але ці спогади завдають болю. Бо багато часу вже минуло, як він покинув рідний поріг. Та життя триває за своїми законами, Віталій Дмитрович в усьому бачить позитив і нас, читачів, на нього надихає.
РАНОК
Зоряна ніч досипає,
Мрійно кохаючись в снах,
Щебет пташиний стрічає
Тишу дзвінку у полях.
Вже рожевіє світанок,
Гай в дивовижній красі.
Стелиться лугом серпанок,
Трави барвисті в росі.
В небі прозорім і чистім
Згасла ранкова зоря.
Сонце промінням вогнистим
Землю вітає здаля.
Щедро теплом приголубить
Села, міста і поля.
Доброго ранку вам, люди,
Доброго світлого дня!
Доброго, щасливого і світлого Вам, Віталіє Дмитровичу, кожного дня! Міцного здоров’я на довгі роки! Ваші вдячні читачі, Ваші молоді нащадки з нетерпінням чекають на нові творчі зустрічі
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото автора.