Художниця Світлана Ткаченко – одна з тих людей, від спілкування з якими теплішає на душі. Вона присвятила себе творчості й навчає дітей мистецтву бачити прекрасне у звичайних речах. Головний секрет її щастя – це вміння приймати власні рішення і нізащо не відступати від мрії.
Сьогодні багато хто з нас мріє відкрити для себе справу, від якої горітимуть очі, а за спиною зростатимуть крила. Тільки уявіть, як приємно відчувати легкість від повсякденної рутини, відчувати задоволення від неї та знаходити можливості для творчого зростання. Повірте, втілити бажане в життя не так уже й важко. Світлані Анатоліївні вдалося перетворити своє дитяче захоплення малюнком на покликання.
Портретистка народилася в місті Білгород-Дністровську Одеської області. Її мама, Віра Цоєва, слідувала своїм болгарським традиціям і змалку привчала дівчинку до суворої дисципліни. Захоплення образотворчим мистецтвом не забороняла, але бачила майбутнє своєї доньки зовсім в іншому.
Ще в дитинстві Світлана дуже любила фантазувати: копіювала ілюстрації та плакати, вправлялася в написанні портретів. Дівчинка робила замальовки на природі в селі Баннівка. Згодом вона закінчила місцеву дитячу художню школу та почала будувати великі плани щодо свого творчого майбутнього.
У 16 років дівчина вступила до Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. Про цей період вона згадує з особливою теплотою та любов’ю. Саме там Світлана зрозуміла всю важливість поважного спілкування з учнями, яке застосувала й у своїй роботі.
Особливу вдячність за підтримку вона відчуває по відношенню до свого батька Анатолія Моцного. Він багато разів возив її з Білгород-Дністровська до Одеси. Своєю чуйною підтримкою і розумінням батько надихав дочку на нові звершення.
Після закінчення училища, згідно з розподілом, молода художниця повернулася до рідного міста і стала вчителем образотворчого мистецтва у школі. Водночас вона заочно здобувала вищу освіту в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського. Їй хотілося здобути якнайбільше знань у галузі живопису та культури.
Якось доля звела Світлану з тираспольчанином Олександром Ткаченком. Їх поєднала любов до прекрасного. Молодій людині дуже подобалося розглядати архітектуру та картини на виставках, але сам він ніяк не був причетний до образотворчого мистецтва. У своїй обраниці він знайшов не тільки люблячу жінку, а й духовно близьку людину, однодумця.
Пара практично відразу побралася і переїхала до Тирасполя. Незабаром у них народилося двоє дітей: донька Катерина та син Олександр. Чоловік підтримував творчість дружини: разом вони влаштовували поїздки до мальовничих лісів Київщини, любили бувати біля Чорного моря, де Світлана могла писати картини.
У Придністров’ї свою професійну діяльність вона продовжила спочатку як учитель образотворчого мистецтва у столичній СШ № 17, а з 2003 року стала викладачем дитячої художньої школи ім. О. Ф. Фойницького. Для неї це був великий крок уперед. Оскільки до цього вона часто заходила до старої будівлі художньої школи, цікавилася навчальним процесом, знайомилася з викладачами та мріяла про те, щоб одного разу стати однією з них. Домогтися бажаного їй допоміг чоловік. Він нагадував їй, що в житті не можна відступатися від намічених цілей. У результаті художницю побачили й оцінили, от уже протягом 20 років вона навчає юних придністровців азам малюнка, живопису, натюрморту і тих тонкощів, якими сама володіє на високому рівні. Відмінною рисою у творчості Світлани Ткаченко є портрети. На великі свята вона виходить у місто та робить швидкі замальовки людей. Своїм учням вона дарує на згадку їхні зображення, виконані нею олівцем.
«Головне, в жодному разі не старіти душею. У моїй роботі це зовсім не складно. Ми, освітяни, щодня взаємодіємо з дітьми. Я їм даю знання, а вони заряджають мене своєю енергією та вчать сучасним тенденціям, напрямкам. До того ж, займатися своєю творчістю я також не перестаю. Неможливо навчити іншого малювати, якщо сам не відчуваєш і не пропускаєш мистецтво через себе», – зазначає художниця.
Щоб знайти покликання в житті, потрібно прислухатися до своїх істинних бажань. Адже ніхто, крім нас самих, не знає, як нам краще. Світлана Анатоліївна залишилася вірною своїм принципам. Тож за стійкість перед сумнівами та випробуваннями доля нагородила її улюб-
леною роботою та дружною родиною.
Надія САМСОНОВА.
Фото з архіву Світлани Ткаченко.