З будь-якого місця нашого села можна побачити 35-метровий пам’ятник у формі багнета. Він стоїть на найвищій точці Кіцкан. Це – Обеліск Слави, який був зведений у травні 1972 року як символ залізної стійкості, мужності та героїзму радянських воїнів.
Моє знайомство з обеліском почалося кілька років тому. Батьки сказали мені, що оголошено акцію до 65-річчя початку Яссько-Кишинівської операції, й ми візьмемо в ній участь. У школі про акцію дізналися старшокласники, у селі – жителі. Усі відгукнулися на її проведення з великим інтересом і бажанням. Було дуже зворушливо бачити, як того пам’ятного ранку на Кіцканському плацдармі зібралося понад двісті людей, щоб віддати шану пам’яті героїчним предкам, які звільнили придністровську землю.
Після мітингу розпочався концерт. Це було досить грандіозне видовище. Під звуки пісень воєнних років у виконанні курсантів Тираспольського юридичного інституту люди покладали квіти до Монумента Пам’яті. Я з гордістю розповідала однокласникам, де побувала, як сама стала учасницею мітингу, як разом з ветеранами війни запускала в небо кульки кольорів Георгіївської стрічки, яка є символом нашого ставлення до історичних подій, символом поваги до людей, які перемогли у страшній війні, символом пошани до пам’яті загиблих.
Ще я неодноразово бувала на мітингах біля цього Обеліска Слави. Бачила багатьох ветеранів. Бачила, як марширували солдати Роти почесної варти, як шикувалися на урочисту лінійку учасники конкурсу «Юний патріот Придністров’я». Пишаюся тим, що наша школа посіла перше місце у цій грі, й вважаю, що бійцям, які загинули за мирне життя на цій землі, не було б соромно за нас.
Для учнів кіцканських шкіл, як і для всіх жителів села, це – святе місце. За давно усталеною традицією кожної весни старшокласники приходять до Обеліска Слави, щоб навести тут лад після сніжної зими, зібрати опале листя, побілити бордюри. Дуже часто цей меморіал відвідують гості нашої республіки, молодята після реєстрації шлюбу, випускники шкіл після випускних балів, просто люди, охочі побачити це святе місце на височині та вклонитися на знак подяки полеглим у страшній війні.
А недалеко від пам’ятника-багнета встановлено невисокий монумент, на якому викарбувано імена загиблих захисників Придністров’я з нашого села. Очевидці розповідають про криваві події на нашій землі влітку 1992 року, коли понад 800 осіб загинули, захищаючи місто Бендери. Близько трьох тисяч людей були поранені. Та і в цій війні вистояло наше славне Придністров’я, наша кіцканська земля. Ми дуже вдячні тим, хто 1992 року став на захист Придністров’я. Вони ціною свого життя заплатили за світле небо над нашою головою, за мир, за життя. Низький їм уклін! Дуже символічно, що саме діти й онуки ветеранів Великої Вітчизняної війни підхопили естафету захисників рідної землі, які відстояли Батьківщину в боротьбі з націонал-фашистами Молдови.
Однак не тільки пам’ятниками славне наше село. Є в Кіцканах Музей Бойової Слави. Він був відкритий до 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми всім класом ходили в музей, де нам показували експонати та розповідали про бої на Кіцканському плацдармі, про героїзм і мужність воїнів, які утримували плацдарм протягом чотирьох місяців. На стендах музею виставлено речі, які зберігають пам’ять про ті події. Це фотографії, листи, документи, солдатська форма, взуття – всього близько 150 експонатів.
Пам’ять сильніша за час, у неї немає терміну давності, тому ми змогли долучитися до спогадів ветеранів, до історії наших пам’яток, до тих трагічних подій Великої Вітчизняної війни, які залишили шрами не тільки на нашій землі, а і в душах людей. Ми повинні знати, якою ціною дісталася нам Перемога. Це – великий подвиг. А ветеранам, у свою чергу, потрібні наша увага і підтримка.
Якщо пам’ять не буде покриватися попелом забуття, тоді і воєн на нашій планеті більше не буде.
Марія КОЖУХАР,
Кіцканська ЗОШ № 1.