Проблема потребує вирішення

Моя рідна Кам’янка, як і все Придністров’я, – багатонаціональна. Упродовж століть тут у злагоді живуть українці, молдавани, росіяни, поляки, німці, євреї… Зберігати своє коріння, розвивати прадідівську культуру їм допомагають національні об’єднання.

Найстаріше серед них – районне товариство української культури імені Т. Г. Шевченка, створене 16 лютого 1991 року. За чверть століття Кам’янське РТУК стало відомим не лише в Придністров’ї, а й у світі. Адже ще перший голова Олександр Бут, який стояв біля витоків відродження національної самосвідомості, почав налагоджувати зв’язки придністровських українців з етнічною Батьківщиною та діаспорами в Канаді, США й інших країнах.

За 25 років діяльності на порядок денний по черзі ставилися актуальні проблеми: від необхідності офіційно вивчати рідну мову до можливості стати громадянином України, не втративши громадянства Придністровської Молдавської Республіки. І поступово, завдяки офіційній і народній дипломатії, вони вирішувалися.

Мабуть, найактивніше Кам’янське РТУК працювало у 2000 – 2009 роках. Під керівництвом Миколи Стасішена була налагоджена плідна взаємодія наших шкіл із навчальними закладами України, відбувалися виїзні семінари для педагогів і екскурсії для дітей, район постійно отримував із сусідньої держави підручники та методичні посібники, художню й науково-популярну літературу українською мовою. Регулярно проводилися свята національної культури, де звучали неповторні народні пісні та сучасні твори, виступали самодіяльні артисти та визнані майстри української сцени. А заснований спільно з Міжнародною асоціацією працівників культури та мистецтва симпозіум «КамАрт» (завдяки участі в ньому художників і скульпторів із різних країн) завоював світову популярність.

Останнім подарунком землякам від Миколи Стасішена (передчасно покинув наш світ у 2009 році) став пам’ятник Тарасу Шевченку, зведений в одному зі скверів міста. Його виготовлення, звичайно, було не «по кишені» громадській організації. Але активна позиція голови РТУК, його вміння переконувати співрозмовників, наполегливість під час втілення ідей у життя допомогли реалізувати й цей масштабний проект. За фінансової підтримки України та діяльної участі ряду кам’янчан напроти будівлі РТУК у серпні 2008-го був установлений бюст Тараса Шевченка, ім’ям якого з моменту створення названо товариство. В урочистому відкритті пам’ятника взяли участь не лише мешканці району, а й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Молдові Сергій Пирожков, численні гості з сусідньої країни та з різних куточків Придністров’я.

Автори пам’ятника – заслужений художник України Василь Фещенко та його талановитий учень Віталій Рожик – зобразили Великого Кобзаря у розквіті сил. Висічене з граніту обличчя задумливе, немов Тарас Григорович творить – і ось-ось зірвуться з вуст пророчі рядки про долю українського народу… Вони часто лунають тут у виконанні учнів Кам’янської середньої школи № 2, які шефствують усі ці роки над пам’ятником, їхніх однолітків з інших навчальних закладів району, що приїжджають на традиційне свято «Шевченківський березень», гостей із Придністров’я, України та інших країн.

І лише один недолік є у пам’ятника: на ньому немає жодних написів. Ймовірно, автори були упевнені, що Великого Кобзаря – генія світового рівня – впізнають усі та скрізь. Але це не так. У наш санаторій «Дністер» часто приїжджають відпочивальники з Росії, Молдови, Ізраїлю, Німеччини та інших країн, де творчість Шевченка не вивчають у школах. Я живу неподалік, тож не раз ставала свідком такої картини: приїжджий підходить до бюста, довго оглядає його, але, так і не отримавши жодної інформації, вимушений шукати «гіда» серед городян. Добре, якщо зустріне людину освічену та доброзичливу. А інакше так і залишається в невіданні: хто ж увічнений у граніті?

Щоб такого не траплялося, потрібно виправити помилку, допущену під час спорудження пам’ятника, і встановити табличку з інформативним написом. Тим більше, що одна з плит, якими облицьований постамент, тріснула і потребує заміни. Не знаю, чи «дозволить» районний дефіцитний бюджет замовити виготовлення та установлення такої таблички. Але впевнена, що в республіці знайдуться меценати, які допоможуть у вирішенні цього питання. Зі сторінок республіканської газети «Гомін» хочу звернутися до небайдужих придністровських українців: виправімо ситуацію та увічнимо пам’ять про Великого Кобзаря так, як це заведено в усьому світі, встановивши на постаменті бюста меморіальну табличку з написом «Тарас Григорович Шевченко» та роками його життя. Щоб не лише місцеві жителі, а і туристи знали: це пам’ятник поету, художнику, мислителю та громадському діячу світового масштабу.

Олександра   ПРОХОРОВА,
ветеран педагогічної праці.