Незабаром, 23 лютого, придністровці святкуватимуть День захисника Вітчизни. У населених пунктах республіки до святкової дати приурочують тематичні круглі столи, виставки в істрико-краєзнавчих музеях, куди запрошують школярів і студентів. На окремих стендах представлені фото, одяг і нагороди воїнів-афганців, приділена увага й тим, хто виконав свій інтернаціональний обов’язок на Кубі. Особливе місце в таких експозиціях посідає історія створення і становлення Червоної Армії. Там є й фото її перших командирів.
На жаль, і нині зберігається загроза терроризму і війни з боку тих, хто прагне панувати світом. Тому кожна молода людина нашої держави повинна розуміти, що є у неї священний обов’язок – захист своєї Вітчизни. Йдуть із життя наші доблесні ветерани. Щоб пам’ять про них залишалася вічною, проводяться саме такі заходи.
Значеня й розуміння подій історичного минулого
Виховуючи молоде покоління, ми не повинні забувати про безцінний досвід і мудрість, набуті нашим народом упродовж довгого часу. І черпаємо ми такі необхідні знання зокрема й із творчості найкращих, найталановитіших письменників, у творчому доробку яких можемо знайти відповіді на запитання, що хвилюють молоді й недосвідчені душі. Звернімося ж до творчості українського поета Андрія Самійловича Малишка, особисте життя якого вже є зразком для наслідування. Розкрити ж доброту і милосердя українців – простих людей, селян, матерів-українок – допоможе поема «Прометей». Знайомство зі змістом художнього твору розвиватиме в учнів і навики виразного читання, і виховуватиме в них любов до своєї Вітчизни.
З біографії письменника
«Сім’я наша, – писав він в «Автобіографії», – була велика: одинадцятеро дітей та батько з матір’ю, та старенька бабуся».
Дитинство майбутнього поета нічим не відрізнялося від безтурботної пори багатьох тисяч бідняцьких дітей того часу. Щоб прогодувати велику сім’ю, батько не лише займався шевцюванням, а й ходив на заробітки. Він був мудрим чоловіком, і, спостерігаючи за синовим життям, розумів, що поетом бути не легко. Мати Андрія Малишка, Ївга Базилиха, часто босоніж саджала, полола та збирала врожай. Вона так звикла до землі, що навіть гостюючи у сина, в Києві, носила взуття за плечима, й роззутою ходила київськими тротуарами. «Як живу бачу я свою матір, – згадував поет. – Сині, задумливі й повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно… Співала мати про ту журавку, що залишилася з малими дітьми, про вдовину ниву, незасіяну, незорану, і про чаєчку-небогу «при битій дорозі», про зелений явір, що у воду нахилився, – і в цьому широкому світі пісень і дум, у картинах людського буття, героїчних і печальних, як сльоза; гарячих і буйних, як огонь пастушого багаття, – оживало, билось, щеміло й тішилось моє маленьке дитяче серце».
Перші вірші почав писати ще дитиною. Спонукала його до цього народна пісня, яка була близька співочій сім’ї Малишків, а у хлопця розпалювала фантазію, виводила його душу з тісної хати на простори незвичного, часто героїчного життя, давала відчуття щастя, яке людина спроможна зазнати лише в стані співу. Ще хлопчиком, він самотужки навчився грати на гармонії, навіть бував музикою на весіллях:
Бував я гармоністом на весіллях веселих.
Гримів ладами високо в долинному краю,
А небо виливало дощів зелений келих,
Щоб остудити голову збентежену мою.
Навчання починалося вдома. Першими вчителями Андрія були його мати – людина розсудлива і справедлива, та дядько Микита, який першим відкрив для хлопця світ книги. 3 перекинутою за спину полотняною торбою з книжками хлопчик бігав до сільської семирічки, по закінченні якої у 1927 році вступив до Київського медичного технікуму. Та не медицина була його покликанням. Література все більше притягувала юнака, тож і став він студентом Інституту соціального виховання (згодом Інститут народної освіти, а нині – Київський державний університет імені Тараса Шевченка). На вступному іспиті з літератури в Андрія Малишка одразу ж помітили літературні здібності. По завершенні навчання (1932 р.) він почав учителювати.
Дорогами війни Андрій Самійлович пройшов з першого дня й до Великої Перемоги в Берліні. Він 22 червня звернувся в партійне бюро Спілки письменників України з проханням направити його на фронт. У складі першої групи письменників, які одягли військову форму і взяли в руки зброю, Андрій вирушив у розпорядження Південно-Західного фронту. Та була в цього воїна, крім звичайної, ще й незвичайна зброя. Назва її – поезія, яка закликала радянський народ до боротьби, до помсти над ворогом, вселяла віру в перемогу.
Військовим кореспондентом працював він у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини». Андрій Малишко жив фронтовим життям, прямо з окопів, із передової присилав правдиві кореспонденції, нариси, статті, полум’яні поезії. Його вірші, виступи по радіо були добре відомі на фронті й у тилу. Їх друкували в газетах, журналах, передавали по радіо, закидали у вигляді листівок на тимчасово окуповані території. Товариш А. Малишка письменник П. Сєверов згадував, що «…поет писав у промерзлих бур’янах, коли руки клякли від морозу, писав на короткочасних дорожніх привалах у будь-яких умовах, тільки б трапилась вільна хвилина. А написане читав своїм фронтовим друзям, допомагав їм своєю порадою».
«Він пройшов війну, був справжнім, відданим патріотом своєї Батьківщини, з якою його зв’язувала велика і безмежна любов, а творчість перейшла в народ, у пісні, в натхненне слово його, гаряче, пристрасне, яке з любов’ю ми читаємо, перечитуємо, співаємо», – згадував Олександр Довженко, з яким вони не раз ділили труднощі фронтових буднів.
Спогади сучасників поета
Іван Драч: «Ми знову думаємо про нього, всі, хто бачив його, хто слухав його і хто так само слугує українській культурі, мабуть, відчуває Малишка в собі як частину свого єства. Він для нас не просто поет, не просто автор «Прометея» чи «Це було на світанку», чи інших поем, чи прекрасної його інтимної, філософської лірики. Він – ота відкрита гарячінь, яка йде на тебе, яку можна зустріти на порозі рідної хати, яка йде з твого дитинства, з рук матері, з мозольних рук наших батьків, з рідної землі, з самого життя на землі».
Дмитро Павличко: «Характерно для самого Малишка, що він, як ніхто інший, умів поляризувати навколо себе людей: біля нього були активні, шалені друзі, або недруги його. І це цікаво. Колись Павло Тичина говорив: «Нам треба голосу Тараса», то особливо зараз наша поезія, наша література відчуває, що нам треба голосу Малишка. Такого пекучого, неперекірливого чоловіка, який завжди з приводу тих чи інших речей мусить обов’язково сказати своє конкретне, своє гаряче слово».
І він сказав його у поемі-легенді «Прометей»
В образі русявого юнака зі Смоленщини втілив поет риси воїна. У відтворенні подій і людей, які брали участь у Великій Вітчизняній війні, Андрій Малишко засвідчив свою високу майстерність не тільки в жанрах лірики, балади, але й у епічному жанрі поеми. Цей народний переказ автор доповнив новими ситуаціями й роздумами героя. Рядового безіменного воїна А. Малишко підніс на рівень легендарного Прометея, образ якого впродовж багатьох віків надихає митців на написання нових творів мистецтва. Український поет XX століття Андрій Малишко теж не залишився байдужим до нього. У давньогрецькому міфі про титана поета привабила така його риса, як самовідданість, готовність на самопожертву заради щастя інших. Саме цю особливість людського характеру митець прагнув підкреслити, створюючи в поемі образ солдата-розвідника. Через рік після Великої Вітчизняної війни він створив поему, в яку ввів цей символічний образ, і назвав її «Прометей».
В основу сюжету покладена розповідь, яку автор почув у дні боїв за Київ. Це болісний спогад про події Великої Вітчизняної війни. У своєму творі письменник уславлює подвиг усіх героїв-солдатів, що віддали своє життя за Батьківщину, не зрадили свій народ і мужньо прийняли смерть. На прикладі простого солдата зі Смоленщини показана честь і хоробрість кожного, хто воював за мир. В останньому розділі поеми особливо чітко проступає скорбота, а з нею і подяка усім героям війни. За поему «Прометей» А. С. Малишко був відзначений у 1947 році Сталінською премією.
Поема «Прометей» – приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Важко пораненого розвідника переховують жителі українського села на Придніпров’ї. Довго гітлерівці вимагали від селян, загрожуючи їм смертю, видати його, але ніхто цього не зробив. Та фашистам усе ж вдалося його захопити. Нелюди спалили солдата, прив’язавши до дуба, а дітей, жінок і дідів погнали у фашистську неволю. Фінал поеми трагічний, але жоден із селян не розкрив таємниці юнака і назвав його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: «Стріляй! Розвідник я! Солдат».
Багатогранний образ головного героя
З теорії літератури
Поема – великий віршований твір з оповідним чи ліричним сюжетом. За жанрами поема може бути героїчною, дидактичною (повчальною), сатиричною, бурлескною, лірико-драматичною, твором із романтичним сюжетом.
Ліричний відступ – це авторський відступ від розгортання подій, картин і образів, у якому письменник безпосередньо від свого імені висловлює почуття і настрої у зв’язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до них, допомагаючи краще пояснити авторський задум та створити певний настрій. Він може бути сатиричним, іронічним, гумористичним або філософським.
Літературний аналіз твору
Жанр: поема.
Літературний рід: ліро-епос.
Тема твору: зображення подвигу радянського солдата, який до самої смерті захищав свою Батьківщину.
Iдея: уславлення усіх героїв війни, які віддали своє життя за рідну землю.
Основна думка: пам’ять про героїв війни та їхні подвиги не загине, а ще довго житиме в серцях людей.
Орієнтовані запитання для закріплення вивченого матеріалу
►Що найбільше приваблює вас в образі Прометея з поеми А. Малишка?
►Чи можна героїв Великої Вітчизняної війни назвати Прометеями нашої доби?
►Звідки родом врятований боєць? Як він опинився на окупованій території?
►Про що думав солдат у перші дні свого одужання? А перед допитом?
►Чому юнак вирішив зізнатися?
Ні в кого, мабуть, немає сумніву в тому, що творча спадщина А. С. Малишка має право на повноголосе звучання в сучасній школі як на уроках української літератури, так і в позакласній роботі. Його полум’яне поетичне слово сприяє формуванню духовного світу школярів, їх життєвих принципів та ідеалів, розуміння ними мети, сенсу та цінності життя. Здавалося б, багато років віддаляють поета від нас, а він щодня стає дедалі ближчим, дорожчим, зрозумілішим, а головне – потрібним. За словами Дмитра Павличка, «… нам треба голосу Малишка».
І зовсім не випадково героя своєї поеми поет залишив безіменним. Він прагнув підкреслити, що під час Великої Вітчизняної війни таких людей, таких титанів, таких Прометеїв, які, не розмірковуючи, йшли на самопожертву заради свободи рідної землі й щастя своїх співвітчизників було тисячі, й, безумовно, всі вони до єдиного заслуговують на вічну пам’ять і нашу щиру подяку.
Наталя СИНЯВСЬКА.
Фото с сайта readli.net.