ДО 110-РІЧЧЯ ГЕРОЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ ВАЛЕНТИНА ЦУРКАНА
Слободзейське районне відділення республіканського Товариства з поширення політичних і наукових знань, що діяло в 50-ті роки минулого століття, випускало друкований аркуш «Доблесна праця». Видання поряд з іншими темами пропагувало передовий досвід вирощування сільськогосподарських культур. У квітневому номері 1956 року ланковий виноградарської бригади Незавертайлівського колгоспу ім. Карла Маркса Валентин Цуркан розповідав про досвід одержання високих урожаїв винограду: «Щоб досягти високого врожаю, ланка ще з осені 1954 року провела попереднє підрізування кущів. Особливого значення виноградарі надають життєдіяльності кореневої системи виноградного куща. Проводилося п’ятиразове розпушування ґрунту. Добрива вносили в борозни на глибину оранки. Крім того, було проведено три підживлення: наприкінці травня, наприкінці червня та на початку серпня.
Ланка формує кущі за формою, що нагадує «велику молдавську чашу»… Цей метод забезпечує урожай ягід 180 – 200 ц/га, а сорт «карабурну» дає і 300 ц. Неабияку роль у підвищенні врожаю відіграло додаткове запилення таких сортів, як «чауш», «шасла», «коарна-нягрэ» тощо. Для правильного регулювання росту та плодоношення на додаток до сухої підрізки протягом літа проведено дворазове видалення зайвих пагонів, пасинкування, карбування пагонів та зелена підв’язка.
Минулого року ланка, окрім винограду, культивувала вирощення овочів, зокрема картоплі, помідорів, а також фруктів. Загальний дохід від вирощеного ланкою врожаю перевищив 1 млн рублів, понад половину цієї суми становить дохід від виноградарства».
Сільгоспартілі ім. Карла Маркса та району в ці та наступні роки переконливо демонстрували досягнення досвідченого виноградаря Валентина Цуркана. Він ділився секретами майстерності на різних форумах із колегами з усієї республіки.
Талановитий землероб, самородок Валентин Цуркан народився в селянській родині 15 лютого 1914 року в селі Незавертайлівка тоді ще Тираспольського повіту Херсонської губернії. Здобувши 4-класну освіту, працював у господарстві батьків. У 15 років вступив до першого Незавертайлівського колгоспу «Червоний партизан».
У 1939 році був призваний до Червоної Армії. Доля приготувала йому сім важких армійських років. Молдаванин із дністровських берегів захищав від фашистських орд Ленінград. Будучи фізично розвиненим, служив у розвідці. Поранення в ногу і плече на якийсь час вивели його з бойового ладу, але він знову і знову повертався до рідної розвідроти. Тяжке щелепне поранення надовго прикувало його до лікарняного ліжка. Валентин заново вчився говорити.
Нарешті, 1946 року мужній солдат був демобілізований. У рідні краї повернувся з молодою дружиною П. Л. Морозовою.
Їхній подружній союз дав життя синам Леоніду, Миколі та дочці Тетяні. У Незавертайлівці дружина стала популярною і необхідною людиною, оскільки була вправною кравчинею. «Кімнати в батьківському будинку, – згадує син Леонід, – були заповнені шматками тканин, ватою, різною швейною фурнітурою, загалом, усім необхідним для пошиття фуфайок, кожухів, тілогрійок, костюмів тощо.
Мама працювала вдома, багато селян цінували її за майстерність. Вона вела чіткий облік замовлень, попереджала нас, дітей, нічого не чіпати, щоб не переплутати, де чий матеріал, чиє замовлення.
Наш будинок і літня кухня досі збереглися. Присадибна ділянка, город із виходом на річку – все це й сьогодні нагадує мені про батьків. Поки ми були малюками, вони тримали корову і теличок на прив’язі, а як підросли, я та Микола випасали їх, як і інші хлопчаки села.
Головним захопленням батька були не полювання чи риболовля, а виноградарство. Він казав:
■ «Я на фронті досить настрілявся, люблю працювати з виноградною лозою». На 25 сотках на городі в нас ріс білий виноград сорту «алепо». Щороку приїжджали представники республіканської Виставки досягнень народного господарства з Кишинева і вибирали найбільші грона цього винограду з довгастими, 7-8 сантиметровими ягодами, що ледве поміщалися у велике відро. Коли я подорослішав, батько довіряв мені обрізати кущі та робити щеплення винограду. Так я проходив батькову «школу молодого бійця». Він був великим практиком виноградарства. Багато чого навчив і мене, жодні інституції не можуть такого навчити».
Дійсно, Валентин Цуркан був природженим землеробом, який мав ще й організаторський талант. Таких людей можна розпізнати відразу: вони ставляться до справи, до праці скрупульозно і своїм прикладом надихають тих, хто поряд. Недавній фронтовик одразу показав себе вправним і працьовитим фахівцем, який не відкладає в довгу скриньку виконання дорученого, що цінує землю і знає можливості кожного гектара.
Незабаром йому довірили керувати ланкою. Оброблювані 100 га угідь розташовувалися на заплавних родючих землях, що поряд з Кучурганським лиманом, тягнулися вздовж дороги на Градиницю і далі до Турунчука. Цуркан, який добре знався на видах ґрунтів, розумів, де краще вирощувати виноград. Зрошування здійснювалося теплою водою з лиману, що подавалася трубами насосною установкою, оснащеною нафтовим двигуном.
У міжряддях сапами робили канави, якими здійснювався полив масивів. Ланковий вів за собою колектив, показуючи вміле виконання всіх технологічних операцій. Його улюблений білий виноград «алепо», як і інші сорти, давав високі врожаї. Правильний догляд за виноградником у 1954 році дозволив ланці з кожного з 9 гектарів, що оброблися, зібрати по 226 ц винограду столових європейських сортів.
В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1957 року вказувалося:
■ «Валентину Максимовичу Цуркану присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот» за видатні успіхи, досягнуті у справі підйому всіх галузей сільського господарства, широке застосування досягнень науки та передового досвіду в сільськогосподарському виробництві, отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур».
Ланка вирощувала також овочі та фрукти. Особливо цінував Валентин Максимович літній сорт яблук «ранет піцгуду», незавертайлівці дали сорту назву «сабук». Вага одного плоду досягала 1 кг, окремі екземпляри важили майже 1,2 кг. Гілки потужних яблунь закривали весь відведений їм простір. На жаль, після викорчовування старих сортів, як і виноград «алепо», сорт був утрачений.
З 1958 року Валентин Цуркан працював у рідному колгоспі бригадиром, регулярно збираючи високі врожаї чудового винограду. Неодноразово брав участь у Виставці досягнень народного господарства СРСР. Був нагороджений золотою, срібною та бронзовою медалями ВДНГ.
На упаковку тільки винограду, що відправлявся через «Молдплодоовочпром» у всесоюзний фонд у період збирання винограду, виходило по 100 працівників. Для Валентина Михайловича не було дрібниць у виробництві, він усе робив своєчасно та якісно, тому домагався високих виробничих результатів.
Цьому навчав і послідовників, які старалися не підводити наставника. Микола Мальцев, який прийняв від нього ланку, став кавалером ордена Трудового Червоного Прапора. Син Леонід очолив його бригаду, багато років був серед кращих бригадирів району, а потім став головою колгоспу. Син Микола багато років присвятив розвитку сільськогосподарської науки – працював у Молдавському НДІ зрошуваного землеробства та овочівництва, що належали тоді до Слободзейського району.
Валентину Максимовичу були близькі слова однієї з притч, які об’єднала і видала збіркою його внучка, кандидат педагогічних наук Ганна Цинцар. Народна мудрість, зокрема каже:
■ «Пий із Чаші життя з задоволенням, та не поспішай, адже можна спустошити її раніше часу, а можна й зовсім розплескати».
Односельці поважали Валентина Цуркана не лише за працю, а й за мудрість та людяність. Його обирали депутатом Верховної Ради СРСР V скликання. 1969 року персональний пенсіонер союзного значення Валентин Максимович вийшов на заслужений відпочинок.
Однак його діяльна натура не терпіла спокою. Він організував бригаду пенсіонерів, яка брала участь в обрізанні виноградників та садів, в упорядкуванні території села.
Час і фронтові поранення дали про себе знати – 30 березня 1971 року видатний аграрій пішов із життя. Його трудовий і життєвий досвід служать землякам і донині.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
На фото друга сесія Верховної Ради СРСР п’ятого скликання 22 – 25 грудня 1958 р. Москва – Кремль (Валентин Цуркан стоїть крайний праворуч).