Дата, коли радянські солдати перетнули міст, що єднає береги Амудар’ї, стала в нашій республіці Днем пам’яті та слави воїнів-інтернаціоналістів. Придністровці 15 лютого вшановують усіх земляків, яким довелося брати участь у бойових діях у різних країнах.
Нині в центрі уваги – «афганці». Так народ коротко, але ємно називає ветеранів, які з грудня 1979-го по лютий 1989-го брали участь у війні на території Демократичної Республіки Афганістан. З нагоди 35-ї річниці виведення радянських військ із ДРА в усіх населених пунктах Придністров’я відбулися меморіальні заходи.
У Рашкові на зустріч з «афганцями» її організатори – працівники культ-освітніх закладів села – запросили учнів школи, щоб вони з перших вуст дізналися про війну правду, ту саму, яку ще називають «окопною». Проте до призначеної години в Будинку культури зібралася безліч людей різного віку: молодих батьків школярів, сільських трудівників, пенсіонерів, що представляють те покоління, на яке Батьківщина поклала весь тягар інтернаціонального обов’язку.
Усіх їх привела на захід глибока пошана до солдатів, які пройшли через горнило афганської кампанії. Про це говорив у зверненні до присутніх глава Рашківської адміністрації Олег Бершадський. Він повідомив, що поміж 75 жителів Кам’янщини, які служили в ДРА, були рашківчани Анатолій Лембас, Сергій Афтенюк, Микола Янкулець, Олександр Грудзицький, Олексій Грудко та Юрій Гаврисевич. Останній загинув у жовтні 1988 року, коли СРСР вже виводив війська з Афганістану. Немає серед живих і О. Грудка – захисника Придністров’я, що служив у прикордонних військах ПМР. Пам’ять про них земляки зберігають свято.
Зразком того, як потрібно служити Батьківщині, як належить поводитися в різних життєвих ситуаціях, назвав Олег Бершадський усіх воїнів-інтернаціоналістів. «Афганцям», присутнім на зустрічі, він вручив грамоти за багатолітню добросовісну працю на благо рідної землі й активну участь у громадській роботі.
Про причини, що спонукали керівництво СРСР вступити в афганську війну, розповіла молоді завідувач сільського музею Ольга Сливка:
«Керівництво ДРА звернулося до СРСР із проханням про політичну та матеріальну допомогу. З огляду на те, що осередок конфлікту розташовувався в безпосередній близькості від радянських рубежів і хвилі дестабілізації могли поширитися на союзну територію, рішення про надання підтримки було прийняте».
В Афганістан спочатку були направлені фахівці, які допомагали будувати дороги та канали, заводи й електростанції, лікарні та школи, інші об’єкти. СРСР також надавав афганському народові широкомасштабну економічну допомогу. В країну посилали продукти, сільськогосподарську і будівельну техніку, паливно-мастильні матеріали, але велику частину вантажів грабували або знищували чисельні банди. Гинули й радянські фахівці. Щоб захистити їх і супроводжувати вантажі, в Афганістан був введений контингент радянських військ, який із часом був втягнутий у громадянську війну.
З яким ризиком доставляли продовольство, медикаменти, різні матеріали, як прикривали ці колони від моджахедів, розповіли учасникам зустрічі члени районної громадської організації «Союз ветеранів Афганістану» Iван Гросу – заступник командира автомобільного взводу та Микола Буруян – старший механік вертолітної ескадрильї. Кожна поїздка могла стати останньою, тому що душмани мінували дороги, влаштовували засідки. Обстрілювали не тільки транспортні колони, а й склади, де зберігалися вантажі, радянські бази, намети з солдатами.
Учорашнім школярам, яким було по 18–20 років, доводилося вчитися захищатися, виживати в незвичних умовах.
«Кожного призовника очікувала певна підготовка в навчальних частинах, які дислокувалися головним чином у Середній Азії. Навчання тривало близько шести місяців. У нашій частині, дислокованій під Ташкентом, навчали водити машину гірськими серпантинами та взагалі ходити гірськими стежками. Ми регулярно виходили на денні та нічні стрільби, – розповів М. Янкулець. – В Афганістані служив стрільцем: чергував на вогневих точках. Інколи місцеві жителі повідомляли, що по сусідству з кишлаком звірствує банда – доводилося виїжджати на її ліквідацію. Основним же завданням було забезпечити пересування наших транспортних колон».
Боротися доводилося не лише з моджахедами. Незвичний клімат із піщаними бурями, нестача води, хвороби – все це загрожувало втратами. Наприклад, А. Лембас заразився черевним тифом, про який у Союзі давно вже ніхто і не чув, довго лікувався в госпіталі.
«Чорний тюльпан», «вантаж 200», «вантаж 300» – ці словосполучення міцно увійшли в нашу повсякденність саме під час війни в Афганістані. Спогадами про те, як надавав екстрену допомогу пораненим безпосередньо на полі битви, переносив їх у безпечне місце, поділився фельдшер десантно-штурмової групи Юрій Окнян:
«Поранених транспортували в госпіталі для подальшого лікування. Коли траплялося втрачати товаришів, нікого з загиблих не залишали на полі бою. Всіх своїх ми привезли на Батьківщину».
«Вічна пам’ять усім, хто, захищаючи інші народи та нашу Батьківщину, до кінця виконали свій військовий обов’язок! Слава воїнам-інтернаціоналістам, які одними з перших стали на захист молодої Придністровської Молдавської Республіки в 1990-х, а в подальші десятиліття зробили вагомий внесок у її розвиток. Багато з них і сьогодні працюють на благо рідного краю, залучаються до громадської діяльності, а головне – беруть активну участь у патріотичному вихованні молоді. Це вельми важлива справа – подавати підліткам приклад мужності та розуміння свого обов’язку перед Батьківщиною», – зазначив Олег Соловов, який очолює районний Союз ветеранів війни в Афганістані.
Хвилиною мовчання учасники зустрічі вшанували пам’ять загиблих і померлих воїнів-інтернаціоналістів. Знаком пошани до їхнього героїзму стали квіти, які земляки поклали до меморіальної дошки, встановленої на стіні Рашківської школи. Вона присвячена Ю. Гаврисевичу, але для односельців є символом пам’яті про подвиги всіх випускників, які зробили крок у вічність, захищаючи інтереси Батьківщини.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.