Процес написання будь-якого твору – це складна робота. Написання ж статті вимагає концентрації, чіткого усвідомлення мети, а також володіння фундаментальними знаннями.
За типом мовлення газетні статті є роздумами в поєднанні з розповіддю та описами.
Завдання автора – звернути увагу читача на актуальну проблему, важливу подію чи надзвичайну ситуацію; переконати його в правдивості або ж хибності певної ідеї, думки тощо.
Сила статті – не в насиченості фактами, а саме в узагальненнях, які спираються на аналіз конкретних явищ і подій.
За видами статті розрізняють оглядові, полемічні, літературно-критичні, науково-популярні, наукові та пропагандистські. Кожний різновид відрізняється манерою викладу матеріалу.
Як же написати статтю? Якою повинна бути її структура?
Перед тим, як писати, слід обрати тему і визначитися з аудиторією, а вже потім збирати необхідний матеріал та інформацію для написання.
Стаття має таку структуру: заголовок, вступ, основний зміст (основна частина), висновок.
Основні правила написання статті
1. Яскравий заголовок має привернути увагу аудиторії з першого погляду. Тому він повинен бути влучним, інформативним і цікавим. Щоб заінтригувати читача, назва захоплює увагу чимсь оригінальним, певною «родзинкою». Уже з самої назви має стати зрозуміло, чи варто статтю читати, чи є вона корисною та пізнавальною.
2. Чіткий і привабливий вступ сприяє продовженню читання. Він повинен складатися з двох-трьох речень, якими автор має викликати інтерес читачів до порушеної проблеми, до описаної ситуації (приблизно 10 % від усього тексту).
3. Основна частина – це розкриття теми статті, опис, викладення проблеми та подробиць, які мають зацікавити аудиторію (80 % від усього тексту).
4. Краще статтю писати не складними, а простими реченнями. Так вона буде більш доступною для читача.
5. Текст статті треба розподіляти на абзаци. Перехід між абзацами має бути «плавним», тобто між частинами тексту повинен бути смисловий зв’язок. Дотримуйтеся логічної послідовності, не втрачаючи при цьому основної думки та не забуваючи про акценти, які привертають увагу до необхідних моментів. Один абзац має містити не більше 10 речень, об’єднаних однією мікротемою.
6. Щоб слідкувати за темою, використовуйте план, де перелічені два-три переконливі аргументи для головної частини та кілька фраз для переконливого висновку.
7. Під час написання статті слід дотримуватися літературної мови й стилю, уникаючи народних висловів та жаргонів, якщо того не вимагає стиль статті чи аудиторія.
8. Викладаючи текст, намагайтеся уникати слів, значення яких може бути незрозуміле читачеві.
9. Не варто зловживати сполучниками «але», «і», «а» на початку речення.
10. Обов’язково перевіряйте текст на наявність орфографічних та пунктуаційних помилок.
11. Висновок – логічне закінчення статті, узагальнення та рекомендації (10 % від усього тексту). Він має містити ключові позиції статті, які читач може взяти за інформативну основу.
Власне бажання, деякі зусилля і творче натхнення – запорука майстерно виконаного завдання.
Практична робота
Прочитайте публікації.
Проаналізуйте статті за поданим нижче планом.
Iнтернет-розваги як шлях до інтернет-залежності
Не секрет, що сьогодні виконати домашнє завдання для школяра – не проблема. Якщо батьки підключили комп’ютер до мережі Інтернет, варто тільки знайти потрібну інформацію, натиснути клавішу… Якщо ж на очі потрапляє цікава віртуальна гра, що ж – уроки почекають…
Завзятого комп’ютерника можна впізнати мало не з першого погляду. Він заглиблений у себе, не помічає нічого й нікого. Навіть краса осіннього (зимового, весняного) пейзажу не викликає в нього захоплення: можливості комп’ютерної графіки безмежні, тож на екрані монітора він і не таке бачив. Спілкуватися з однолітками через чати й форуми якось легше, ніж віч-на-віч. Там є час поміркувати, тож не треба напружуватися, щоб відреагувати швидко, влучно й доречно.
Термін «інтернет-залежність» запропонував лікар Айвен Голдберг у 1996 році для опису патологічного, нездоланного тяжіння до «занурення» в мережу. На першій стадії спостерігається такий собі легенький розлад. Через захоплення «новою іграшкою» людина поступово віддаляється від рідних і друзів, надаючи «всесвітній павутині» видиму перевагу. Як правило, такий користувач приховує, скільки часу він проводить на сайтах.
На другій стадії симптоми наростають. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, подібні до мук наркомана, якому не дали чергової дози. Порушується увага, знижується працездатність, з’являються нав’язливі думки, безсоння. До психічних розладів додаються головний біль, перепади тиску, ломота в кістках.
Третя стадія – соціальна дезадаптація. Уже не одержуючи від спілкування через інтернет задоволення, людина все-таки постійно «висить» на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних конфліктів у школі, на роботі чи в сім’ї. Сильні, вольові особистості ще можуть спробувати спрямувати свою увагу на щось інше. Слабкішим нічого не залишається, як звернутися по допомогу до лікарів. До речі, в США інтернет-залежність вважають офіційним діагнозом, її лікують психологи та психіатри.
За ступенем відходу від реальності інтернет-залежність вельми нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор. Згідно з дослідженням американських учених, 6–8 % користувачів інтернету вже мають таку патологію, адже багато хто використовує мережу не тільки для роботи або навчання, а й веде листування, користується сайтами, призначеними для розваг.
Дехто «зависання» в інтернеті виправдовує самотністю, але спілкування на чатах чи форумах – це сурогат спілкування. Чим більше стає в користувача інтернет-адресатів, тим менше лишається справжніх друзів. Це й є шлях до справжньої самотності.
Комп’ютерна залежність розвивається швидше за алкоголізм, за якихось півтора року.
Школярська інтернет-аудиторія в Україні досягає 6 млн користувачів. Втеча від реальності, відповідальності та стресу – ось що, за визначенням українських психологів, робить молодих людей залежними від інтернету. Скільки підлітків в Україні вже догралося до стану «ігроголіка», ніхто не підраховував, але що їх багато – це факт. Щороку кількість регулярних користувачів інтернету поміж українських підлітків зростає ще на шістсот тисяч осіб, зазначають експерти. За їхніми ж даними, сім відсотків юних прихильників мережі проводять у вихідні біля монітора понад шість годин.
Комп’ютерна гра – це особливий, віртуальний світ, де легко задовольнити основні потреби підлітка. Тут можна відчути себе героєм, який може все або багато з того, що забороняється йому в реальному світі, зокрема самостійно ухвалювати рішення і не боятися відповідальності. У комп’ютерний світ школярі часто «переміщаються» в пошуках свободи й самоствердження.
У цьому й криється небезпека: підліток реалізує свої сили й здібності у віртуальному світі, а реальне особистісне зростання відходить на задній план. Втеча у віртуальний світ серйозно деформує особистість: молода людина втрачає відчуття реальності. На вимогу батьків обмежити час гри на комп’ютері підліток вигукнув: «Комп’ютер – це моє життя! Ви хочете забрати в мене життя?!»
Деякі вчені вважають, що у віртуальній грі агресія знаходить вихід, відбувається розрядка, і підліток не здійснюватиме кримінальні «подвиги» на вулиці. На думку інших фахівців, «стрілялки-вбивалки», навпаки, сприяють посиленню агресивності. Штучно створене навколо дитини агресивне середовище не додасть добра характеру підлітка. Правоохоронні органи недарма б’ють тривогу через зростання жорстокості поміж дітей, захоплених інтернетом.
Юнаки, які ночують у приміщенні комп’ютерних залів, – реальність сьогодення. Наслідки багатогодинного сидіння в перенасиченому випромінюванням комп’ютерів приміщенні для молодого організму виявляються пізніше. Серйозною загрозою є втрата зору, підвищена збудливість і стомлюваність, дратівливість, порушення сну або, навпаки, сонливість.
Проблема комп’ютерної залежності має вирішуватися спільно: розробниками ігор, психологами, медиками, педагогами. Комп’ютер – факт сучасної дійсності, й відмовлятися від нього аж ніяк не можна. Як і не можна закривати очі на проблему інтернет-залежності, спричинену безперервним «зависанням» у мережі (З Інтернету).
С л о в н и к
Симптом – ознака. Дезадаптація – неспроможність пристосування до змінних умов існування. Депресія – пригноблений стан психіки, похмурий настрій. Сурогат – замінник натурального продукту.
Батьки й діти: як порозумітися?
До мене за консультацією зверталися люди, які остаточно зіпсували стосунки зі своїми дітьми. Я пояснювала їм, що змінити таку ситуацію ніколи не пізно. Для цього потрібно змінитися самому, переоцінити й переосмислити свої вчинки, внутрішньо покаятися. Це відразу позитивно позначиться на спілкуванні з синами та доньками, а ще в них значно поліпшиться доля.
Батьки й діти – це дзеркало одне одного. Тож недоліки, які ми бачимо в близьких, слід пошукати в собі. Потрібно заглянути всередину й запитати: «Що заважає мені бути щасливим? Чому мені щось не подобається в іншому – чи не тому, що воно є й у мені?» Така практика є потужним інструментом змінити себе на краще.
Що стосується дітей, то їм потрібно, попри всі непорозуміння, спричинені батьками, ставитися до них з добротою, терпимістю і вдячністю. Не засуджувати, а приймати їх такими, якими вони є. Кожне нове покоління стоїть на новому щаблі світогляду. На своєму рівні батьки зробили все, що могли. Потрібно бути вдячними їм за це, посилати енергію любові. Пам’ятайте: батьки є корінням, і псувати стосунки з ними – означає «рубати гілля», на якому сидиш. Не було б батьків, не було б і вас.
Наша сім’я – це місце для розкриття своєї духовності, де потрібно пройти процеси прощення й прийняття. Не приймаючи своїх батьків, ми втрачаємо енергію роду, яка тече до нас саме через них. Це стосується й тестя, тещі, свекрухи, свекра. Кожна сім’я – це родове дерево. Треба дбати про його відродження, розвиток і процвітання.
Вибудовуючи стосунки у власній сім’ї, не обов’язково спиратися на досвід батьків. Слід подумати, чого хочете саме ви, чітко усвідомити це і діяти, але водночас залишатися в гармонії з усіма, посилаючи любов.
Не відпрацьовані в сім’ї проблеми згодом проявляються в соціумі, наприклад, на роботі. Тож, щоб бути успішним в усіх галузях життя, спочатку потрібно стати успішним у своїй родині. Тому зранку, після звернення до своїх ангелів, подумки пошліть любов і вдячність своїй родині. Дуже дієвою в досягненні порозуміння й гармонії є така фраза: «Я люблю тебе. Мені дуже шкода. Вибач. Дякую тобі». Нею подумки потрібно звертатися до людини, з якою виник конфлікт чи з’явилися якісь негативні почуття, бо тільки ми самі несемо відповідальність за все, що відбувається з нами (Із газети).
План аналізу статті
Чи є теми статей актуальними та цікавими читачам? Наскільки вони віддзеркалюють напрями розвитку суспільства?
Чи аргументована авторська оцінка описаних у статтях явищ?
Чи глибокі узагальнення, зроблені авторами?
Чи можуть статті спонукати читачів до роздумів, навіть певних вчинків?
Чи відповідає текст статті вимогам публіцистичного стилю?
Наскільки вдалими є заголовки статей для привернення уваги читачів щодо порушених проблем?
Галина КРИЖАНIВСЬКА.