Фронтова наступальна операція радянських військ 2-го Українського фронту у Великій Вітчизняній війні (5 березня – 17 квітня 1944 року) вважається складовою частиною Дніпровсько-Карпатської стратегічної операції. Завершилася майже повним розгромом 8-ї німецької армії, в результаті чого радянські війська звільнили південно-західні райони Правобережної України, частину Молдавської РСР, перейшли державний кордон СРСР та вступили на територію Румунії.
Командувач 2-го Українського фронту генерал Конєв назвав Умансько-Ботошанську операцію найважчою з проведених ним у 1943-1944 роках. Її метою був розгром угруповання німецької армії «Південь», розсічення його військ, вихід на Дністер та форсування його. Після годинної артпідготовки рано-вранці 5 березня Червона Армія розпочала наступ. У перші ж години противника вдалося відкинути на півтора-два кілометри від переднього краю, а наприкінці дня бронемашини 2-ї танкової армії просунулися на 15 км і вийшли до річки Гірський Тікич. Щоб противник не встиг закріпитися на цьому рубежі, відразу ж приступили до наведення переправ. Річку вдалося форсувати, а наступ продовжувався.
Саме в цій операції виявилися найкращі бойові риси танкового десанту. В умовах весняного бездоріжжя автомобілі загрузали, а пересування пішки розкислими дорогами не давало потрібного темпу. Без підтримки піхотинців бронетехніка ставала надзвичайно вразливою, тому її супроводжували малими групами піхоти на броні. У такий спосіб радянські воїни змогли вийти в тил німцям і змусили їх спішно відступити по всій лінії фронту.
Танкові підрозділи радянських військ 10 березня прорвали оборону Умані. Водночас німці покинули майже півтисячі танків та самохідних артилерійських установок (САУ), частина з яких потребувала ремонту ще після Корсунь-Шевченківської операції. Командувач німецькими військами Гайнц Гудеріан доповів Гітлеру про неможливість урятувати цю техніку. Тільки біля станції Поташ німці залишили більш ніж 20 танків.
Визволення Кам’янського району від німецько-румунських загарбників розпочалося 18 березня 1944 року: партизанський загін вступив до сіл Окниця та Кузьмин. Наступного дня партизани були вже в районному центрі, подолавши шалений опір німецького гарнізону, дислокованого в Подоймі. Особливо запеклі бої розгорнулися під час узяття залізничної станції, й лише за допомогою радянських танків удалося звільнити Кам’янку. У наступні дні бої тривали, а 24 березня Кам’янський район був повністю звільнений від окупантів.
Наступ радянських військ та партизанів продовжився в бік міста Рибниці. Внаслідок рішучого просування з боями частинами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії 29 березня були звільнені села Рибницького району: Сарацея, Єржово, Шмалена, Ульма. О 6-й годині ранку 30 березня штурмом узяли районний центр та велику залізничну станцію Рибниця.
Тирасполь та південні райони Придністров’я 11-12 квітня звільняв 3-й Український фронт під командуванням маршала Родіона Малиновського, який розпочав Одеську наступальну операцію 27 березня, якраз у розпал бою за Рибницю.
За словами історика, політолога, старшого викладача кафедри державного управління ПДУ ім. Шевченка Iвана Войта, УманськоБотошанська операція відіграла найважливішу роль у процесі визволення окупованих фашистськорумунськими військами територій Правобережної України, Придністров’я та Радянської Молдавії.
«Вона припинила геноцид місцевого населення, який окупанти чинили впродовж 2,5 років. За відносно короткий час радянські війська 2-го Українського фронту під командуванням маршала
І. Конєва стрімко просунулися на 200–320 км і створили необхідні умови 3-му Українському фронту для звільнення Одеси від ворога», – пояснив Іван Олексійович.
Він також поділився власною думкою про необхідність збереження історичної пам’яті:
«Цього року всі придністровці святкуватимуть 80-річчя визволення нашого краю від фашистсько-румунських окупантів. У сучасних геополітичних реаліях особливо актуальною є вірність пам’яті, подвигу та героїзму наших предків. Пам’ять і вірність їхнім ідеалам слід вважати основою подальшого духовного розвитку придністровської держави та суспільства загалом. Без цієї пам’яті про Велику Перемогу немислима гідність Придністров’я та придністровців, як і всіх народів пострадянського простору, бо Велика Вітчизняна війна – це духовний подвиг наших предків, яких, щороку, на жаль, стає все менше. Без їхньої відваги, мужності та героїзму сьогодні не було б і нас з вами».
Сергій ЛЕВЧЕНКО.
Фото з сайту www.topwar.ru