Щороку придністровці відзначають День Великої Перемоги над нацистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні.
Це свято нагадує про величезні жертви радянських людей у боротьбі з фашизмом. Пам’ять про них допомагає зберегти й передати з покоління в покоління правдиві історичні факти й гіркий досвід захисників Батьківщини.
Одним із них є Олександр Iванович Покришкін – видатний радянський льотчик-ас, маршал авіації й перший тричі Герой Радянського Союзу. Йому 6 березня виповнилося б 111 років від дня народження.
Роздуми про Олександра Івановича зазвичай будуються на книгах, на мемуарних записах, як його власних, так і спогадах про нього. Наша ж мета – ще раз нагадати молоді про цю дивовижну людину, «… найкращого льотчика-винищувача союзних армій», як назвав його тогочасний президент Сполучених Штатів Америки Франклін Рузвельт.
Олександр був другим з-поміж шести дітей (у нього було четверо братів і сестра, ще четверо померли в дитинстві). Сім’я жила небагато, проте важке дитинство не завадило йому з ранніх років багато часу приділяти навчанню. За характером юнак виділявся між ровесників яскраво вираженими лідерськими рисами та постійним прагненням до навчання. Спостереження за польотами перших літаків привели його в авіамодельний гурток. Потім було навчання у вечірньому інституті сільськогосподарського машинобудування й одночасна робота слюсарем-інструментальником на заводі. Тоді ж він захопився винахідництвом і за успіхи в цій справі мав кілька дипломів.
Мрія про польоти ніколи не покидала Олександра. Після служби в армії він навчався в авіаційній школі авіатехніків, а потім (у 1932 році) – на курсах удосконалення технічного складу ВПС Червоної Армії імені К. Ворошилова в Ленінграді. Минуло ще два роки, й він став старшим авіаційним техніком і залишався на цій посаді до 1938 року.
Висновок з усього може бути тільки один: Олександр Іванович фактично все своє життя невпинно вчився: перш ніж стати льотчиком-винищувачем у 1939 році, він закінчив три училища, а до того були важливі для нього курси та аероклуб.
Перед нами приклад завзятості в досягненні поставленої мети, творчого ставлення до професії. З особливою яскравістю ці риси проявилися в Олександра на фронті, та що характерно, вже з перших боїв. Він навчався насамперед на своєму досвіді, на своїх невдачах і перемогах.
Війну старший лейтенант О. Покришкін зустрів на посаді заступника командира ескадрильї на Південному фронті. Фактично вже в перші дні Великої Вітчизняної війни, коли часті невдачі чергувалися з рідкісними успіхами, коли щодня гинули його бойові товариші й друзі, наприклад, у перший же день війни, 22 червня, на його аеродром фашисти скинули бомби. Першу ж перемогу він здобув у бою 26 червня: збив під час розвідки німецький «Мессершмітт». Через тиждень у повітряній сутичці він знищив ще один ворожий літак, але і сам був підбитий німецькою зеніткою за лінією фронту: чотири дні добирався льотчик у свою частину, ризикуючи опинитися у ворожому полоні.
Здійснюючи бойові вильоти, аналізуючи їх після, О. Покришкін все більше переконувався, що тактика радянських ВПС застаріла й почав заносити свої ідеї та деталі польотів у записну книжку (тепер її називають «Записною книжкою маршала»).
Олександр Іванович на фронті проявляв себе як блискучий педагог і наставник. Цікаво, що у молодих льотчиків він цінував патріотизм, любов до Батьківщини, хоробрість та ініціативу, вважав ці риси найважливішими. Він учив молодь думати, аналізувати свої вчинки й дії противника, а потім застосовувати всі уміння на практиці, нав’язуючи німецьким асам свою тактику повітряного бою. Всі, хто знав Олександра Івановича, вважають, що найголовнішим у підготовці молоді був його власний приклад поєднання мужності та розуму, які Покришкін демонстрував у кожному повітряному бою.
Про його самовідданість яскраво свідчить такий факт: уже ставши першим у країні тричі Героєм Радянського Союзу, командиром полку, а потім і дивізії, Олександр Іванович продовжував літати на бойові завдання, щоразу ризикуючи своїм життям. За роки війни він здійснив понад 650 бойових вильотів, провів 156 повітряних боїв. За офіційними даними він особисто збив 59 (і ще шість у групі) літаків противника. Людинолюбство – це ще одна з головних рис цієї людини. Він оберігав молодих, спрямовуючи свій виховний процес саме на те, щоб по-справжньому підготувати їх до найжорстокіших боїв з німецькими асами.
«СУВОРОВ У ПОВIТРI» – саме так називали Олександра Івановича його однополчани. Тож невипадково, що два вищих полководницьких ордени Суворова прикрашали груди справжнього героя. До кінця війни 9-та гвардійська дивізія, якою командував полковник О. Покришкін, безсумнівно, була однією з кращих у Військово-повітряних силах Червоної Армії. Досить навести її повну назву: 9-та гвардійська винищувальна авіаційна Маріупольсько-Берлінська ордена Леніна Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького дивізія.
Після війни Олександр Покришкін продовжив військову службу: в 1948 році закінчив Військову академію імені М. Фрунзе, в 1957-му – військову академію Генерального штабу. Майже чверть століття служив на відповідальних посадах у військах ППО країни. У серпні 1953 року йому надали генеральське звання, а в 1972 році – звання маршала авіації.
Поміж його численних нагород є 17 орденів СРСР і безліч медалей, зокрема й золота медаль «За бойові заслуги» від імені президента США Франкліна Рузвельта.
Ім’я видатного льотчика увічнене не тільки на землі: в 1993 році мала планета номер 3348 дістала назву «Покришкін». На його честь названі вулиці російських міст, його ім’я носять школи.
О. Покришкін є почесним громадянином міст: Маріуполь, Новосибірськ, Бельці, Ржев, Владикавказ. Його ім’ям названі вулиці в Москві, Новосибірську, Краснодарі, Новокузнецьку, Севастополі, Алма-Аті. У 1995 році в Новосибірську був відкритий музей Олександра Івановича Покришкіна.
У 2013 році в Новосибірській області заснована медаль Покришкіна, якою нагороджують громадян за активну участь у військово-патріотичному вихованні, за особистий внесок у підтримку бойової готовності, за розвиток авіації та космонавтики.
Для мільйонів співвітчизників його ім’я уособлює безмежну любов до Батьківщини, мужність і безстрашність. Нам дуже хочеться, щоб про нього знала придністровська молодь, пам’ятала і брала життєвий приклад з Олександра Покришкіна.
Світлана ЗОЗУЛЯ.
Фото з сайту www.sbras.info