Всесвітній день донора крові щороку відзначається 14 червня.
Він присвячений людям, які добровільно віддають свою кров тим, хто потребує переливання. Використовуючи цю дату як інформаційну нагоду, ми розповімо вам, шановні читачі, дивовижні історії про тих, хто з кожною донацією робить світ кращим.
Щодня мільйони людей потребують крові. Регулярні донації стають справжнім актом гуманності та співчуття. Кров, пожертвувана донором, є цінною підтримкою для тих, хто бореться з тяжкими недугами чи наслідками нещасних випадків.
Донори крові – не просто люди, їх називають героями нашого часу, які добрими справами приносять світло в життя інших. Їхні історії – це розповіді про допомогу без взаємних претензій та про те, як маленька добра справа може змінити чиєсь життя на краще.
Медичні працівники через ЗМІ часто закликають охочих відвідати центр переливання крові РКЛ. Це пояснюється тим, що лікувальні установи республіки відчувають гостру нестачу донорської крові. Особливо така картина спостерігається влітку, коли люди перебувають у відпустках. У соціальних мережах можна натрапити на пости про терміновий пошук донора тієї чи іншої групи крові. Ця тема не перестає бути актуальною.
Лікарі центру нагадують: кров у медустановах потрібна постійно. Гортаючи канали новин, ми щодня бачимо публікації про аварії, трагічні пригоди, пожежі, або про складні операції. Щоб допомогти людям у скрутній ситуації, потрібна кров. Причому всіх груп та будь-якого резус-фактора. Поспілкувавшись із тими, хто її здає, ми виявили, що донорами стають люди з абсолютно різних галузей діяльності. Не існує узагальненого портрета такої людини – кожен із героїв унікальний.
Мешканець столиці, слюсар аварійно-диспетчерської служби ДУП «Водопостачання та водовідведення» Роман Чепендюк 14 червня – саме у Всесвітній день донора крові – вкотре здав кров. Це його 41 донація. За самовідданість і вірність добрій справі йому вручили нагрудний знак «Почесний донор ПМР». Разом із ним цього звання удостоїлися Олександр Боровиков, Олексій Воронін, Сергій Скубій, Олег Дабєжа, Євген Мельник, Віталій Олєйник, Олена Романець, Андрій Столяр, Валентин Табунщиков, Яна Чумак, Олександр Шатайло.
Євгенія Якушенкова працює інженером-технологом з очищення стічних вод. Вперше здала кров у 2018 р. До цього її підвели, можна сказати – примусили, особисті обставини. Дівчина згадує:
«Мій близький друг виявився хворим на ВІЛ-інфекцію. Він потребував допомоги. Я довго вагалася, зволікала зі здачею крові. Боялася, нервувала і дуже переживала. Багато читала про донорів і донорство. Зробити перший крок було досить важко».
Проте після довгих роздумів Євгенія стала донором. Деякі з донацій вона пам’ятає до найдрібніших деталей. Наприклад, як здавала кров для чоловіка з Бендер. Про це дуже просила його дочка. За рік йому знову знадобилася допомога. На щастя, усі контакти збереглися. Цього року Євгенія Якушенко здала кров 21-й раз.
«Я вважаю себе маленьким ангелом-охоронцем, і з гордістю ношу звання «Донор». Для того, щоб йому відповідати, дотримуюся норм правильного харчування, займаюся спортом, веду здоровий спосіб життя», – повідомила донор.
Учитель фізкультури столичної школи № 17 Сергій Скубій став донором у 2014 р. Тоді була потрібна допомога бабусі друга. За словами юнака, слідом за першою донацією в нього виникло бажання стати почесним донором до 30 років. І ось у травні 2024 р. у Сергія відбувся 41-й забір крові. У республіканському центрі переливання крові йому також урочисто вручили заслужений знак пошани.
«Бути донором – у будь-якому разі – це велика відповідальність. До цього потрібна особлива підготовка. Після процедури здавання крові я завжди йду з гарним настроєм, з посмішкою», – зазначив Сергій.
Заслужену нагороду у вигляді нагрудного знака одержав і Олександр Боровиков. Електрик тираспольського хлібокомбінату став донором, коли на виробництві трапився нещасний випадок. Чоловік вважав за необхідне допомогти колезі. Після цього вирішив продовжити здавати кров.
«Спочатку я ставився до цього легко. Мотивуючою частиною було одержання відгулу на роботі. Згодом прийшло розуміння, що я приношу користь людям, що від мого вчинку залежить чиєсь життя», – відверто розповів донор.
Незважаючи на те, що в широкому розумінні донорство є позитивним і шанованим вчинком, часом доводиться чути й інші оцінки та реакцію. Олександр Боровиков довгий час терпів глузування з боку оточення. Вони припинилися тільки завдяки серйозній розмові про те, що без тих, хто здає кров, багато пацієнтів могли б померти. Тільки тоді ставлення до нього і його справи змінилося.
Як зазначає завідувач відділення переливання крові РКЛ Леся Калиндрузь, особливу активність у поповненні запасів крові виявляють курсанти Тираспольського юридичного інституту та співробітники столичної міліції. Вони відрізняються високою фізичною підготовкою та веденням здорового способу життя, що дає змогу оперативно використовувати зібрану кров для пацієнтів.
Якщо після цих дивовижних і чесних історій вам захочеться стати донором, то відвідати відділення переливання крові Республіканської клінічної лікарні можна за адресою м. Тирасполь, вул. Миру, 33.
ПРИЙОМ ПРОВОДИТЬСЯ У БУДНІ
з 8:00 до 12:00.
Поліна РЕШЕТНИКОВА.
Фото автора.