Скорботна дата – 19 червня – особливий день для Бендер і всієї республіки. В нашій пам’яті та свідомості він завжди асоціюється з запеклими боями за місто в 1992 р. Щоб згадати трагічні події, віддати шану загиблим героям, ветерани придністровської війни, сім’ї загиблих, бендерчани, гості героїчного міста щорічно відвідують Меморіал Пам’яті та Скорботи.
I через 32 роки вони з неприхованим душевним болем продовжують говорити про тих, хто віддав своє життя за мир і свободу Придністров’я.
У День Бендерської трагедії по всій республіці відбуваються меморіальні заходи. Покладання квітів до пам’ятних монументів відбулося у Слободзеї, Григоріополі, Дністровську, Дубоссарах, Кам’янці, Рибниці, Тирасполі та, звичайно, в Бендерах.
Вшанувати пам’ять загиблих захисників на Меморіал Пам’яті та Скорботи в місті воїнської слави прийшли тисячі людей. Квіти до Вічного вогню та пам’ятного монумента поклав Президент Вадим Красносельський, інші офіційні особи, а також представники громадських організацій, мешканці та гості республіки.
Щемливу ноту в перебіг траурної події привніс аудіозапис, що передавав атмосферу тих страшних днів, коли загинуло майже 500 придністровців. Серед них і 132 мирні жителі, поміж них п’ятеро дітей. Близько 1 250 осіб дістали поранення, половина з яких – також мирні жителі. Їхні імена пролунали над меморіалом у ритмі метронома.
«Як це можна забути? Необхідно пам’ятати, треба покладати квіти та віддавати почесті загиблим. Коли забуваєш, є ризик повторення. І я закликаю чинну владу Молдови все-таки пам’ятати й оцінити ті дії, вчинені у 92-му році тією владою, і не допустити аналогічної війни в нинішній час», – зазначив Вадим Красносельський.
Пам’ятні заходи продовжилися на Алеї Слави Борисівського цвинтаря. Архієпископ Тираспольський та Дубоссарський Сава відправив літію. Бендерчани, що зібралися біля могил рідних і близьких, які загинули влітку 92-го, згадували їх, наново переживаючи ті миті, коли їхнє життя назавжди змінилося.
Людмила Карамишева втратила в цій війні трьох близьких людей. Син Роман був військовослужбовцем. Загинув від вибуху в Парканах. Там же й похований. Мама згадує про сина як про активіста, громадського діяча, веселого товариського юнака. Роман грав на акордеоні. Після термінової служби планував вступити до музичного училища, однак його мрії так і не судилося збутися.
Брат Людмили В’ячеслав загинув на вул. Котовського. Зять Андрій Бунін згорів у танку, коли його бронемашина закривала від обстрілу житлові будинки на вул. Кавріаго.
«Коли згадую, як це все починалося, сьогодні не віриться, що так може бути. Дев’ятнадцяте – звичайний робочий день. Ніхто не чекав війни і такого страху. Усі троє загиблих із нашої родини самі зголосилися захищати рідну землю. В цьому році моєму синові виповнилося б 50. Він загинув, коли йому було всього 18. Для мене всі пам’ятні дні дуже важкі. Скільки б не минуло років, мені так само боляче і сумно, як і в ті моменти, коли я дізналася про трагічну смерть сина», – поділилася особистою історією Людмила Карамишева.
У День Бендерської трагедії на Алеї Слави біля гранітних плит стояло багато людей. Це і близькі загиблих, і товариші по службі, і друзі. Глава держави особисто покладав квіти до кожної могили захисника, спілкувався з рідними. Разом із городянами вшановували полеглих й інші офіційні особи, зокрема Голова Уряду Олександр Розенберг.
«Ми постійно підтримуємо зв’язок з рідними, надаємо допомогу. Сьогодні ж особливо важко спілкувалися з родичами загиблих, висловлювати їм співчуття. Час минає. В їхніх сім’ях з’являються і підростають онуки. Їх приводять на такі меморіальні заходи і розповідають про родича, що загинув. Це покоління, яке зарано втратило дуже близьку людину», – звернув увагу Олександр Миколайович.
Марина СОВА.