День Перемоги для нас ніколи не буде святом одного дня. Це основа всього нашого мирного життя. Це свято, дійсно, всенародне, і живе у свідомості та серцях усіх людей, чиї батьки, діди та прадіди вистраждали і здобули Перемогу. Здобули її для нас, для своїх онуків та правнуків. І з кожним роком свято набуває дедалі більшої вагомості, оскільки всю глибоку значущість цієї історичної події ми просто повинні передати нашим дітям. Адже саме вони мають передати вахту пам’яті своїм дітям. І можна з упевненістю сказати, що для молодого покоління зроблено все, щоб вони з таким же трепетом ставились до подвигу свого народу, пам’ятали його, цінували й берегли мир.
У добре відомій пісні на слова Роберта Рождественського є такі слова: «И живу я на земле доброй за себя и за того парня». Добрі й корисні справи, спортивні та інтелектуальні змагання й перемоги – усе це і за тих, кому не судилося пізнати радощів повноцінного щасливого, мирного життя.
От і цього року багато заходів у Рибницькому районі та місті Рибниці було присвячено Дню Перемоги, тим хлопцям і дівчатам, усім переможцям. Так, у Міжнародному турнірі з бадмінтону «Срібний волан» змагалися спортсмени з Молдови, України та Придністров’я. Бадмінтоністи Максим Карпенко з Кишинева і Данило Глазов із Рибниці свою перемогу присвятили воїнам-визволителям, вони стали власниками туристичних путівок у місто Ясси.
До Дня Перемоги на території Меморіалу Військової Слави за ініціативи держадміністрації та за участі Молодіжної ради в рамках проекту «73 добрі справи» висадили кущі буксусу. У акції взяли участь представники держадміністрації, міської та районної Ради народних депутатів, Молодіжної ради, а також учні освітніх закладів міста.
«Радує той факт, що в акції патріотичного спрямування бере участь молодь, спадкоємці воїнів-визволителів, тих, хто ціною життя кував Перемогу. Крім того, кущові насадження прикрашатимуть Меморіал Слави, радуватимуть око рибничан і гостей міста. Акція є прикладом для молоді та доказом того, що подвиг воїнів-визволителів ніколи не буде забутий», – наголосив глава міста В’ячеслав Фролов.
Традиційною уже стала патріотична акція «Запаліть свічку пам’яті», яка пройшла на Меморіалі Військової Слави надвечір 8 травня. Сотні рибничан зібралися, щоб віддати данину пам’яті й поваги героям Великої Вітчизняної війни, поклали квіти й запалені свічки до Вічного вогню, а також до гранітних плит з іменами загиблих воїнів. Представники старшого покоління з радістю відзначили, що дуже багато молоді, дітей зі своїми батьками запалили цього вечора вогник пам’яті. На знак безмірної вдячності учасники акції виклали лампадами слова «Спасибі за Перемогу».
Апофеозом свята стало, звичайно, 9 Травня. На головному майдані міста зібралися рибничани цілими сім’ями, колективами, класами. Головними героями були наші шановні ветерани і, безумовно, діти, які зі своїми наставниками підготували чудову програму урочистого параду. Хореографічні композиції на воєнну тематику, поетичні рядки у виконанні ведучих параду зворушили до сліз усе велелюддя. Навіть небо розридалося дощем у ці хвилини.
Після урочистого підняття Прапора Перемоги ветеранами Василем Пешкуном і Павлом Хлисталом спільно з юнармійцями колона Безсмертного полку, очолювана представниками місцевої влади, рушила живим коридором центральної вулиці до Обеліска Слави для проведення траурного церемоніалу та покладання вінків і квітів до Вічного вогню та пам’ятних гранітних плит. Ветеранів у воєнних машинах, яких супроводжували учні з іменними зірками, вітали вдячними вигуками та квітами вдячні містяни.
Мабуть, кожен ловить себе на думці, що на цей день ми чекаємо з трепетом, адже усвідомлюємо, що свідків того лиха залишається дедалі менше. А як хочеться, щоб вони довше були з нами! Вони для нас є живим символом миру та небезпеки, нашою гордістю. Та, розуміючи, що нічого змінити не можемо, поспішаємо сказати їм «Спасибі за Перемогу!», сфотографуватися з ними, щоб потім переглядати ці фото, показувати своїм онукам і розповідати про їхній подвиг, їхні страждання заради перемоги та миру.
Задля збереження такої пам’яті, у Рибниці вперше відбулася акція Музею Бойової Слави «Фото Перемоги». У рамках фотопроекту жителям і гостям міста пропонували зробити колективний портрет з ветеранами Великої Вітчизняної війни. Мета акції – збереження історичної пам’яті для майбутніх поколінь, формування патріотичного ставлення до історії Великої Вітчизняної війни, збереження пам’яті про її учасників. Усі фотографії зберігатимуться у фондах музею, а також експонуватимуться на виставках до Дня Перемоги. Охочих сфотографуватися було дуже багато. Дитячі колективи зі своїми наставниками, сім’ї з портретами своїх родичів, учасників Великої Вітчизняної війни, терпеливо чекали своєї черги.
Вразила, безперечно, численність Безсмертного полку. Скільки портретів! Скільки доль! І кожна невелика історія вливається в одну, спільну для всіх.
На цьому героїчному минулому ми гідно виховуємо наше юне покоління. І підтвердженням цього стала моя розмова по закінченні урочистостей з викладачем університету Інгою Шуміловою та її синочком-першокласником Артуром, який ревно тримав портрет прадіда і не хотів його віддавати мамі. Хлопчик з гордістю розповів про походи свого прадіда по батьківській лінії Олександра Дурні, який був сапером, мав не одне поранення, нагороджений сімома медалями. А після війни працював у колгоспі й заслужив велику повагу односельців. Разом з дружиною виховав чотирьох дітей. Та не тільки про подвиги діда знає. Ще Артурчик поділився своїми знаннями про героя Володю Дубініна, розповів вірш «Хай діти не знають війни», заспівав пісню про війну, а коли дізнався, що я з української газети, ще й віршик українською мовою розказав. А потім ще захотів показати гранітну плиту, на якій викарбовано ім’я його прадіда по материнській лінії.
«Фотографії мого діда Гаврила Шумілова не збереглися. Додому з війни він не повернувся. Пропав безвісти. Його дружині та трьом дочкам важко було, адже тих, хто пропав, найчастіше вважали зрадниками, а для родини все-таки була надія. Тільки 1984 року бабуся отримала повістку, в якій повідомлялося, що під час розкопок під Варшавою знайдено останки російських солдатів. За документами, знайденими при них, визначили імена. Так моєму дідусеві повернули добре ім’я. А за два місяці після цього бабуся померла. Дочекалася – і померла…» – розповіла Інга Федорівна.
Поки ми розмовляли, до Обеліску Слави приїхали представники байкерського руху Придністров’я та Молдови. Вони зробили коло пошани, порадували рибничан байк-шоу, привітали всіх звуками сигналів своїх залізних коней. Скільки радості було в Артура! Луною прокотився його сміх. Артур був щасливий! За себе і за того хлопця!
Дякуємо, дорогі наші переможці, за мирне небо над головою, за можливість чути щасливий дитячий сміх!
Влад ПЕТРОВ.