Яка ж професія найкраща? На порозі дорослого життя ми часто замислюємося над цим питанням. У декого вже є свій погляд на ту чи іншу справу майбутнього життя: наприклад, подобається спеціальність тому, що можна заробити багато грошей, інша – престижна.
Я ж вважаю, що найкращою у світі є праця, якій уже понад 20 років свого життя віддає мій тато. Він – швець. Сусіди та вдячні клієнти знають його як Ігоря Борисовича, але він не ображається, коли до нього звертаються просто на ім’я.
Швець – це майстер, який шиє й ремонтує взуття. Це давня професія, але вона актуальна й нині. Усі ми звикли ходити в зручному і красивому взутті, та ніхто з нас навіть не замислюється над тим, завдяки кому ми маємо таку чудову можливість. Швець – скромна людина, яка своєю роботою приносить людям велику користь. Але не кожний представник цієї професії є успішним.
Важливу роль у взуттєвій справі відіграє майстерність і талант. Саме завдяки талановитим майстрам, ми можемо з задоволенням носити зручні гарні туфлі, міцні чоботи, легкі бігові кросівки та інше взуття. Деякі майстри досягли вершин у своїй професії, а їхні імена нині вже стали брендами. Крістіан Лубутен, Кобі Леві, Стів Медден і багато інших прізвищ відомі всьому світові, але для мене завжди найкращим залишається мій батько.
У цій справі тато завжди залишається першим, і хто ж, як не він, пошиє мені чудові черевички саме тієї моделі, яка мені подобається, та якою ніхто в місті не зможе похвалитися, крім мене? Він ураховує всі побажання того, хто буде носити взуття, робить свою роботу з любов’ю, тому і носитися туфлі, чоботи та босоніжки будуть довго.
Існує така приказка: «Швець без чобіт», і вона дуже підходить моєму татові. Це жарт, але, дійсно, на ремонт свого взуття у батька завжди не вистачає часу. Він ніколи не сидить без діла, особливо перед початком кожного нового сезону. Батько – професіонал, тому що швидко і якісно виконує кожне замовлення, пам’ятає, що клієнту подобається, які в нього особливості.
Ця професія вимагає правильної подачі у спілкуванні з людьми, хорошої витримки. Іноді трапляються клієнти, які самі не знають, чого хочуть, і в цей момент завдання майстра – допомогти, вислухати, й ні в якому разі не нервувати, адже всі люди різні, й у кожного є своє бачення, розуміння проблеми. Щоб працювати у цій сфері, необхідно бути фізично витривалим, стійким до стресів і перевантажень. Обов’язково професія вимагає високої самоорганізації, постійного вивчення модних тенденцій, нових методів і, звичайно ж, високої якості роботи. Це зовсім не легка праця, і я нею пишаюся.
Коли мені було 9 років, теж хотіла стати шевцем. Намагалася допомогти татові, просила, щоб він мене навчив свого ремесла.
Мені здавалося, що саме я повинна піти по стопах свого батька. Він з доброю посмішкою дивився на мене і з таким натхненням намагався мені передати те мистецтво, яким володіє, хоча і розумів, що я ще маленька, і це просто гра, але як йому було приємно бачити мою зацікавленість! З дитинства пам’ятаю таємничі назви робочих інструментів мого тата. Це не тільки молоток і цвяхи, а й різні колодки, верстати, кліщі, шевські ножі та багато інших «чарівних» інструментів.
Тоді, в 9 років, я думала, що вже дуже багато чого вмію. Тепер же, у свої 17, я розумію, що це не моє, адже це важка праця, з якою я не зможу справитися. Ці мрії залишилися в дитинстві, але про них батько і нині згадує з теплою посмішкою. Тепер тато згадує про це і сміється, що його дочка виросла і зрозуміла, що це зовсім не просто.
Хтось може сказати, що це не така вже і хороша робота, але я пишаюся тим, що мій батько – професіонал у своїй справі. Він любить шити якісне взуття для людей та радіє, коли жінкам та чоловікам подобаються результати його роботи. Мій тато – щаслива людина, тому що займається улюбленою справою. Я хотіла б, щоб у мене також була в майбутньому така професія, яка приносила б радість та насолоду.
Ольга БУРДУЖА.