Створення комфортного середовища проживання – одне з завдань, які повинна розв’язувати влада будь-якого рівня, самі громадяни.
Щоправда, деякі з них вельми своєрідно трактують його практичне втілення в реальність. Звернемося до прикладів.
В останні роки в житлових масивах столиці, та і в інших містах республіки, з’явилося чимало так званих «лежачих поліцейських». Це асфальтові чи бетонні підвищення, такі собі горбики, прокладені на дорожньому полотні. Невідомо, хто їх облаштовує, хто має на це право, але часто-густо стикаєшся з такими стихійними «інженерними спорудами» дорожньої інфраструктури.
Мешканці самостійно організовуються і вважають, що мають право зводити «лежачих поліцейських» у своїх дворах самостійно, без нагляду чи то дозволу відповідних служб. До речі, частенько вони не дотримуються жодної з вимог, які пред’являються до цього, безсумнівно, важливого елемента дорожньої інфраструктури, що прямо впливає на безпеку руху: ні за висотою, ні за довжиною, ні за шириною, ні за позначеннями. Загалом, хто на що здатний. Діють при цьому за принципом, що вище, то краще. За таких обставин страждають водії автомобілів із низьким кліренсом, по «лежачих поліцейських» вони буквально повзуть «на череві». Нерідко виїжджають із подібних «смуг перешкод» з певними втратами, слава Богу, тільки елементів автомобіля.
Однак заповзятливим городянам і цього виявляється мало. На додаток до «лежачих поліцейських» вони влаштовують у дворах цілі фортифікаційні споруди з автомобільних шин, залізобетонних і металевих стовпів, та так, що ні пройти ні проїхати не тільки на автомобілі, а часом і з коляскою. Причому робиться це без будь-якого узгодження, без будь-якого дозволу. Виникає закономірне запитання: а чи стежить у нас хтось за такою, з дозволу сказати, самостійністю жителів будинків, що нагадує справжню анархію?
Багато років тому, готуючи газетний матеріал під рубрикою «Журналіст змінює професію», я майже добу чергував з бригадою «швидкої допомоги». Водії скаржилися тоді, що, коли рахунок йде буквально на хвилини, їм доводиться втрачати дорогоцінний час, щоб, розвернувшись, заїхати в той чи інший двір з іншого боку, не найкоротшим шляхом. Говорили й про відсутність нумерації будинків. Як це зазвичай буває, на статтю ніхто не звернув увагу. Навіть ті, кому вона була безпосередньо адресована. У підсумку – маємо те, що маємо.
Та це одна сторона медалі. Можна зрозуміти й мотивацію мешканців, які всіма доступними їм способами зводять обмеження на шляху автомобілів, які «буквально все заполонили». Вони обґрунтовано турбуються за життя і здоров’я дітей та онуків, адже автомобіль, крім того, що «не розкіш, а засіб пересування», ще й джерело підвищеної небезпеки. З вуст в уста передаються трагічні випадки, коли під колеса авто, які розсікають по дворах, потрапляють пішоходи. Адже двори – це обмежений простір, на якому повинні мирно уживатись і ті, хто керує автомобілем, і ті, хто відпочиває там від праці праведної. Знайти спільну мову – спільне завдання. Першим не потрібно забувати, що Правила дорожнього руху наказують обмежувати швидкість пересування в житловій зоні до 20 км/год., а другим – пам’ятати непорушне суспільне правило: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого».
Сергій ХОХЛОВ.
Фото tdzevs.ru